Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" березня 2011 р. Справа № 57/112-10
вх. № 6210/4-57
Колегія суддів господарського суду в складі:
Головуючий суддя Аюпова Р.М.
суддя Бринцев О.В.
суддя Мамалуй О.О.
при секретарі судового засідання Павленко А.В.
за участю представників сторін:
позивача - Котихін В.Є., дов. №01-28/2112 від 16.12.10р., Вовк Д.О., дов. від 10.03.2011 р.;
Представник відповідача - Браславська О.А., дов. від 09.03.11р.;
1 Третя особа - Таможанський О.В., дов. №2 від 18.01.2011р.;
2 Третя особа - не з"явився;
3 Третя особа - не з'явився;
4 третя особа - Півцаєва В.О., дов. від 04.07.2008 р.;
розглянувши справу за позовом :
Зміївської районної державної адміністрації м. Зміїв
Треті особи, які не заявлють самостійний вимог на стороні позивача:
1) Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області м. Харків;
2) Комунальне підприємство Зміївське БТІ, м. Зміїв;
3) Задонецька сільська рада, с. Задонецьке ;
4) Харківська обласна рада, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство “Тиком” м. Зміїв
про знесення об"єктів
Позивач -Зміївська районна державна адміністрація звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство “Тиком” знести об'єкти самочинного будівництва, розташовані на земельній ділянці площею 4,2177 га із земель Зміївського держлісгоспу (квартал 165 Задонецького лісництва), переданій Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство “Тиком” на підставі договору оренди земельної ділянки від 23.01.2003 р., посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської обл. ОСОБА_1, реєстровий № 151, а саме:
- їдальня - нежитлова будівля (літ. “А”), площею 180,6 кв.м;
- склад - нежитлова будівля (літ. “Б-1”), площею 25,6 кв.м;
- адміністративний будинок - нежитлова будівля (літ. “В-1”), площею 71,7 кв.м;
- літній будинок з навісом (літ. “Г-1”), площею 10,8 м2;
- літній будинок (літ. “Ж-1”), площею 13,2 кв.м;
- літній будинок (літ. “3-1”), площею 13,0 кв.м.;
- літній будинок (літ. “Е-1”), площею 16,8 кв.м;
- літній будинок (літ. “Д-1”), площею 13,2 кв.м;
- літній будинок (літ. “Х-1”), площею 29,6 кв.м;
- літній будинок (літ. “Ф-1”), площею 19,5 кв.м
- літній будинок (літ. “У-1”), площею 19,3 кв.м;
- літній будинок (літ. “Т-1”), площею 18,6 кв.м;
- літній будинок (літ. “С-1”), площею 19,4 кв.м;
- літній будинок (літ. “Р-1”), площею 35,6 кв.м;
- літній будинок (літ. “П-1”), площею 19,5 кв.м;
- літній будинок (літ. “Н-1”), площею 18,9 кв.м;
-літній будинок (літ. “Ц-1”), площею 18,7 м2;
- літній будинок з верандою (літ. “И-1”), площею 18,0 кв.м;
- літній будинок (літ. “ІП-1”), площею 19,2 кв.м;
- літній будинок (літ. “4-1”), площею 18,3 кв.м;
- літній будинок (літ. “М-1”), площею 18,2 кв.м;
- літній будинок (літ. “Л-1”), площею 18,5 кв.м.;
- літній будинок (літ. “К-1”), площею 18,7 кв.м;
- літній будинок (літ. “О-І”), площею 41,9 кв.м;
Окрім того, просить покласти на відповідача судові витрати.
Вимоги мотивовано тим, що відповідач самочинно збудував вищезазначені будівлі без належного дозволу, без затвердженого проекту, з порушенням будівельних норм на орендованій земельній ділянці без погодження з власником (позивачем).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 липня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26 липня 2010 року об 11:15 год.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 26.07.2010 року, 10.08.2010 року розгляд справи відкладався.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 серпня 2010 року зупинено провадження у справі до розгляду господарським судом Харківської області справи № 37/70-10 (н.р. 35/120-09). Також зазначеною ухвалою суду залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійний вимог на стороні позивача: Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області м. Харків; Комунальне підприємство Зміївське БТІ, м. Зміїв; Задонецьку сільську раду.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 лютого 2011 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 14 лютого 2011 року об 11:45 год. Також зазначеною ухвалою суду залучено Харківську обласну раду в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 лютого 2011 року, у зв'язку з неявкою представників позивача та третіх осіб у судове засідання, розгляд справи відкладено на 22 лютого 2011 року об 11:20 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 лютого 2011 року, у зв'язку з неявкою представників позивача та третіх осіб у судове засідання, розгляд справи відкладено на 09 березня 2011 року об 11:20 год. Також зазначеною ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 11 березня 2011 року відповідно до ч. 2 ст. 69 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 березня 2011 року призначено до розгляду справи судову колегію.
Розпорядженням заступника голови господарського суду від 09 березня 2011 року сформувано колегію суддів у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Мамалуй О.А. та Бринцев О.В.
У судовому засіданні 09 березня 2011 року оголошено перерву до 11 березня 2011 року о 10:00 год.
У судове засідання 11 березня 2011 року треті особи - Комунальне підприємство Зміївське БТІ, та Задонецька сільська рада не з'явились, витребувані судом документи не надали.
Представники позивача у судовому засіданні позов підтримували та наполягали на його задоволенні.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, надав у судове засідання клопотання (вх. № 5887), в якому просить суд залучити до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Своє клопотання відповідач обґрунтовує тим, що ця особа є іпотекодержателем об'єктів, які є предметом даного спору.
Розглянувши клопотання про залучення фізичної особи -ОСОБА_2 в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача суд відмовляє в його задоволенні огляду на наступне.
Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.
Суд зазначає, що заяву про залучення третьої особи подано відповідачем у судовому засіданні 11 березня 2011 року, тобто в останній день строку розгляду справи, передбаченого ст. 69 ГПК України.
Таким чином, задовольняючи клопотання про залучення третьої особи, суд повинен створити залученій третій особі належні умови для реалізації своїх процесуальних прав, у тому числі надіслати відповідну ухвалу на адресу третій особі, якою зобов'язати сторони направити позовну заяву та додані до неї документи, відзив на позов, запропонувати третій особі надати свою правову позицію по справі тощо, для чого необхідно відкласти розгляд справи та призначити нову дату судового засідання.
Проте, час на вчинення таких процесуальних дій у суду відсутній, оскільки час розгляду даної справи, передбачений ч. 2 ст. 69 ГПК України, скінчився, дане судове засідання проводиться в останній день встановленого Законом строку.
Суд приймає до уваги, що сторонам, у тому числі й відповідачу у справі, судом були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, неодноразово відкладено розгляд справи для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи, надати нові докази тощо). Згідно ч.3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Як свідчать надані відповідачем докази, договір іпотеки на спірні об'єкти нерухомості був укладений між відповідачем та фізичною особою ОСОБА_2 04.09.2009 року. Таким чином, відповідач мав право подати клопотання про залучення третьої особи (іпотетекодержателя) ще з початку розгляду даної справи (липень 2010 року), проте надав таке клопотання в останній день строку розгляду даної справи.
Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
На земельній ділянці площею 4,2177 га із земель Зміївського держлісгоспу (квартал 165 Задонецького лісництва), переданій Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство “Тиком” (далі - відповідач) на підставі договору оренди земельної ділянки від 23.01.2003 р., посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської обл. ОСОБА_1, реєстровий № 151, відповідач побудував споруди: їдальня - нежитлова будівля (літ. “А”), площею 180,6 кв.м; склад - нежитлова будівля (літ. “Б-1”), площею 25,6 кв.м; адміністративний будинок - нежитлова будівля (літ. “В-1”), площею 71,7 кв.м; літній будинок з навісом (літ. “Г-1”), площею 10,8 м2; літній будинок (літ. “Ж-1”), площею 13,2 кв.м; літній будинок (літ. “3-1”), площею 13,0 кв.м.; літній будинок (літ. “Е-1”), площею 16,8 кв.м; літній будинок (літ. “Д-1”), площею 13,2 кв.м; літній будинок (літ. “Х-1”), площею 29,6 кв.м; літній будинок (літ. “Ф-1”), площею 19,5 кв.м; літній будинок (літ. “У-1”), площею 19,3 кв.м; літній будинок (літ. “Т-1”), площею 18,6 кв.м; літній будинок (літ. “С-1”), площею 19,4 кв.м; літній будинок (літ. “Р-1”), площею 35,6 кв.м; літній будинок (літ. “П-1”), площею 19,5 кв.м; літній будинок (літ. “Н-1”), площею 18,9 кв.м; літній будинок (літ. “Ц-1”), площею 18,7 м2; літній будинок з верандою (літ. “И-1”), площею 18,0 кв.м; літній будинок (літ. “ІП-1”), площею 19,2 кв.м; літній будинок (літ. “4-1”), площею 18,3 кв.м; літній будинок (літ. “М-1”), площею 18,2 кв.м; літній будинок (літ. “Л-1”), площею 18,5 кв.м.; літній будинок (літ. “К-1”), площею 18,7 кв.м; літній будинок (літ. “О-І”), площею 41,9 кв.м;
Позивач зазначає, що відповідач побудував вищезазначені будівлі без належного дозволу, без затвердженого проекту, з порушенням будівельних норм на орендованій земельній ділянці без погодження з власником (позивачем), вважає, що зазначені споруди є об'єктами самочинного будівництва, що і стало підставою для звернення з позовом до господарського суду про зобов'язання відповідача знести зазначені об'єкти самочинного будівництва.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Конституцією України (ст. 13, 41) встановлено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч.3 ст. 375 Цивільного кодексу України).
Законодавство України про містобудування, відповідно до ст. 6 Закону України “Про основи містобудування”, складається з Конституції України, названого Закону, Закону України “Про архітектурну діяльність ” та інших нормативно-правових актів, що видаються на їх виконання.
Статтею 7 Закону України "Про основи містобудування" встановлено, що державне регулювання у сфері містобудування здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою та Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про основи містобудування», містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.
3 статті 18 Закону України "Про основи містобудування ” вбачається, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій. Будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад. Це право ради можуть делегувати відповідним виконавчим органам.
При цьому, необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України обумовлена приписами частини 3 статті 18 вказаного закону, відповідно яких закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.
Відповідно до ст. 22 Закону України “Про основи містобудування ”, забудова земельних ділянок, які надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому цим законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Згідно ст.5 цього Закону при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови.
Статтею 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Постановою Кабінету Міністрів України N 1104 від 30.09.2009 року затверджений «Порядок надання дозволу на виконання підготовчих робіт», з пункту 1 якого вбачається, що дозвіл на виконання підготовчих робіт - документ, що засвідчує право замовника, підрядника на виконання до будівництва об'єкта таких робіт, як підготовка земельної ділянки, влаштування огородження будівельного майданчика та знесення будівель і споруд, порушення елементів благоустрою в межах відведеної земельної ділянки під забудову, спорудження тимчасових виробничих та побутових споруд, необхідних для організації і обслуговування будівництва, підведення тимчасових інженерних мереж, улаштування під'їзних шляхів, складування будівельних матеріалів. Дозвіл на виконання підготовчих робіт надається Держархбудінспекцією та її територіальними органами (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю).
Крім того, відповідно до Положення про Державну архітектурну -будівельну інспекцію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 1434 від 18.10.2006 року «Про затвердження Положення про Державну архітектурну-будівельну інспекцію», основним завданням інспекції та її територіальних органів є виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Крім того, інспекція ДАБК є єдиним органом державної влади уповноваженим на встановлення факту готовності об'єкту до експлуатації та видачі сертифікату про відповідність збудованого об'єкту проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил - документа, що посвідчує факт прийняття об'єкту до експлуатації.
Згідно з пунктом 9 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою КМУ від 08.10.2008 року № 923, на закінченому будівництвом об'єкти повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією та державними стандартами, будівельними нормами і правилами роботи, а також змонтоване та випробуване обладнання.
Таким чином, факт завершення будівельних робіт тобто визнання стану об'єкту, як закінченого будівництвом, може встановлюватися тільки Інспекцією виключно в ході проходження встановленої законодавством процедури прийняття об'єкту до експлуатацію.
Згідно положень ч.ч.1-5 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник або користувач земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі; право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Пошук архітектурного рішення, розробка, погодження і затвердження проекту, регулюються ДБН А.2.2-3-2004 «Проектування, склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва», затвердженими наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 20.01.2004 року № 8.
Відповідно до норм ДБН А.2.2-3-2004 реконструкція -перебудова існуючих об'єктів виробничого і громадського призначення,пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня і якості продукції, що вимовляється, поліпшенням умов експлуатації і мешкання, якості послуг. Зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).
Відповідно до норм діючого законодавства до процесу реконструкції застосовуються усі норми щодо розроблення та погодження проектної документації, отримання дозволу на виконання будівельних робіт, введення об'єкту будівництва до експлуатації.
Але всупереч зазначених норм, під час здійснення будівництва (реконструкції) забудовником ТОВ НВП «Тіком» (відповідачем у справі) не було дотримано вимог діючого законодавства, оскільки Інспекцією ДАБК у Харківської області проектна документація на спірні об'єкти нерухомості не погоджувались, дозвіл на виконання будівельних робіт, не надавався, до експлуатації у встановленому порядку, об'єкти не приймались.
З матеріалів справи вбачається, що 23.01.2003 року між позивачем - Зміївською районною державною адміністрацією та відповідачем - ТОВ НВТ «ТИКОМ» був укладений договір оренди земельної ділянки (далі-договір оренди землі), відповідно до умов якого орендодавець (позивач у справі) згідно розпорядження Зміївської районною державною адміністрації №340 від 04 грудня 2002 року передав, а орендар (відповідач у справі) прийняв в строкове платне користування -на термін двадцять п'ять років земельну ділянку, загальною площею 4,22 га із земель Зміївського держлісгоспу, яка знаходиться на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, для організації зони оздоровчого відпочинку, без зміни цільового призначення.
Пунктами 3.2.2, 3.2.3 зазначеного договору оренди землі сторони договору визначили права та обов'язки орендаря, зокрема, орендар має право: за згодою орендодавця, визначеної в окремій угоді сторін, проводити поліпшення земельної ділянки, зводити у встановленому законом порядку будівлі і споруди, закладати наснаження; використовувати у встановленому порядку для потреб господарства на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, а також експлуатувати інші корисні властивості землі; орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до мети, визначеному у договорі, дотримуватись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі…
Водночас відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно зі ст. 25 Закону України "Про оренду землі", орендар має право зводити на орендованій земельній ділянці будівлі і споруди лише за письмовою згодою орендодавця з дотриманням установленого законодавством порядку, при цьому орендар земельної ділянки зобов'язаний дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Судом також встановлено, що розпорядженням Зміївської районною державною адміністрацією від 13.02.2003 року «Про внесення доповнень до розпоряджень голови райдержадміністрацій»внесені зміни до розпоряджень голови райдержадміністрації від 04.12.2002 року № 340 «Про надання в оренду земель ТОВ «Тіком» для організації зони оздоровчого відпочинку»та від 05.02.2003 року № 74 «Про надання в оренду земель ТОВ НВТ «Тіком» для організації зони оздоровчого відпочинку», зокрема пункти 2 зазначених розпоряджень після слів «для організації відпочинку»доповнено словами «та реконструкції існуючих споруд», доповнено вищезазначені розпорядження голови райдержадміністрації пунктами 3 наступного змісту: «3. ТОВ НВТ «Тиком»отримати архітектурно-планувальне завдання на розробку робочого проекту реконструкції у відділі містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації».
На підставі зазначених розпоряджень Відділом містобудування та архітектури Зміївської райдержадміністрації, відповідачу через чотири року, 01.12.2006 року було надане архітектурно-планувальне завдання № 28 на проектування об'єкту архітектури для реконструкції, яке не надавало відповідачу права на початок будівельних робі та освоєння земельної ділянки.
Між тим, як свідчать матеріали справи, орендар ( позивач у справі) згоду на зведення будівель та споруд не надавав, окремих угод до договору оренди землі на їх зведення , не надавав.
Відповідно до положень ст .95 Земельного кодексу України, ч.1 ст. 375 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду землі" навіть тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення має право споруджувати будівлі та споруди лише за умови згоди на це власника (орендодавця). Тобто чинним земельним законодавством орендарю не надано права на самостійну забудову чужої земельної ділянки, відведеної не для цієї мети для власних потреб.
В об'єктивному розумінні право землекористування є інститутом земельного права, сукупністю правових норм, що регулюють здійснення суб'єктивного права землекористування як сукупності повноважень щодо володіння, користування та, у певних випадках, розпорядження земельною ділянкою.
Згідно п. 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.
У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З урахуванням зазначених правових норм на підставі матеріалів справи судом встановлено, що спірні споруди, розташовані на земельній ділянці площею 4,22 га із земель Зміївського держлісгоспу (квартал 165 Задонецького лісництва), які знаходиться на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, є об'єктами самочинного будівництва, які збудовані на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети (земельна ділянка була передана в оренду відповідачу для організації зони оздоровчого відпочинку (пункт 2.1.1 договору оренди землі), а не для проведення будівництва, оскільки окремих угод до зазначеного договору в порядку п.3.2.2. зазначеного договору сторонами договору укладено не було), з порушенням правил містобудування (без дозволу відповідної місцевої ради), а також із порушенням вимог ДБН А 2.2.-3-2004, п. 10.17ДБН 360.92.
Крім того, відсутні в матеріалах справи і будь-які докази отримання згоди власника земельної ділянки чи її законного користувача на виконання будівельних робіт. Як вже було зазначено судом, наявність такої згоди передбачена Земельним Кодексом України. При цьому, посилання відповідача на те, що він отримав згоду від орендодавця за укладеними договорами оренди на проведення реконструкції та будівництва спірних споруд, і на те, що земельна ділянка, якою користувався попередній орендар до 2002 року, була відведена орендодавцем саме для цієї мети, є безпідставним, оскільки не підтверджується жодними належними доказами. При колегія суддів зазначає, що погодження сторонами договору оренди прав та обов'язків орендаря щодо здійснення реконструкції та будівництва спірних споруд не звільняє орендаря від обов'язку здійснювати будівництво у відповідності з вимогами чинного законодавства.
При цьому колегія суддів також враховує, що земельна ділянка, надана в оренду ТОВ «Тіком»(відповідачу у справі) знаходиться в межах стаціонарної рекреації НПП «Гомільшанські ліси».
Відповідно до ст. 50 Земельного кодексу України, до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Статтею 51 Земельного кодексу України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Відповідно до статті 52 Земельного Кодексу України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначення, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.
Статтею 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»встановлено, що зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації.На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку. Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, що затверджується центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Вищезазначена стаття передбачає, що будь-яка діяльність на території парку проводиться відповідно до «Положення про НПП «Гомільшанські ліси»», яким передбачено, що територія «Гомільшанські ліси»враховується в усіх видах проектної документації. Проте, з наданого до суду листа Національного природного парку «Гомільшанські ліси»вбачається, що на даний момент адміністрацією парку не погоджувалось будь-якої проектної документації на проведення будівельних робіт на території, наданої в оренду ТОВ НВТ «Тіком»земельної ділянки.
Статтею 18 Лісового кодексу України встановлено, що довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
Статтею 20 Лісового кодексу встановлені права та обов'язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування, зокрема, тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; при цьому, тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов'язані, виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі.
Натомість, відповідачем не погоджувалось з Зміївським держлісгоспом будь-якої проектної документації на проведення будівельних робіт.
Судова колегія сприймає критично посилання відповідача, щодо правомірного набуття (визнання) ним у попереднього власника -Заводу по технічному обслуговуванню і ремонту авіаційної техніки Харківського авіаційного виробничого підприємства -«ТОРА»ХДАВП права власності на спірні споруди на підставі договору купівлі продажу № 17/02 від 26.03.2002 року, оскільки за цим договором він придбав не будівлі, а після демонтажу частини тимчасових споруд бази відпочинку «АВІАТОР»,розташованих у Зміївському районі, тобто будівельні матеріали, які були у використанні.
Більш того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що набуття права власності врегульовано главою 24 Цивільного кодексу України, згідно зі ст. 328 якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Ст. ст. 182, 657 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, а також договори купівлі-продажу нерухомого майна підлягають державній реєстрації.
Тобто, згідно з цивільним законодавством для набуття права власності щодо нерухомого майна визначальним, окрім його створення або укладення договору про відчуження, є державна реєстрація.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що вищезазначений договір купівлі-продажу в установленому законом порядку до 21.05.2009 року, зареєстрований КП «Зміївське бюро технічної інвентаризації», не був. З наданого відповідачем витягу про реєстрацію права власності КП «Зміївське бюро технічної інвентаризації»на нерухоме майно вбачається, що 21.05.2009 року за ТОВ НВТ «Тиком»(відповідачем у справі) на підставі рішення господарського суду Харківської області по справі № 35/120-09 від 28.04.2009 року зареєстровано право власності на комплекс, розташований за адресою: Харківська область, Зміївській район, с. Карпове, вул. Прибережна, буд. № 12.
Проте, Постановою Вищого господарського суду України від 04 березня 2010 року, рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2009 р. у справі №35/120-09 скасовано в частині визнання за ТОВ науково-виробничим товариством "Тиком" права власності на нежитлові будівлі, в цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
При новому розгляді зазначеної справи винесено рішення по справі № 37/70-10 (н.р. справи № 35/120-09) від 08 грудня 2010 року, яким позов задоволено повністю, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим товариством "Тиком" право власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Задонецьке, вул. Прибрежна, 12, а саме: їдальня - нежитлова будівля (літера “А”), площею 180,6 кв.м.; склад - нежитлова будівля (літ. “Б-1”), площею 25,6 кв.м.; адміністративний будинок - нежитлова будівля (літера “В-1”), площею 71,7 кв.м.; літній будинок з навісом (літ. “Г-1”), площею 10,8 кв.м.; літній будинок (літ. “Ж-1”), площею 13,2 кв.м.; літній будинок (літ. “3-1”), площею - 13,0 кв.м.; літній будинок (літ. “Е-1”), площею - 16,8 кв.м.; літній будинок (літ. “Д-1”), площею - 13,2 кв.м.; літній будинок (літ. “Х-1”), площею - 29,6 кв.м.; літній будинок (літ. “Ф-1”), площею - 19,5 кв.м.; літній будинок (літ. “У-1”), площею - 19,3 кв.м.; літній будинок (літ. “Т-1”), площею - 18,6 кв.м.; літній будинок (літ. “С-1”), площею - 19,4 кв.м.; літній будинок (літ. “Р-1”), площею - 35,6 кв.м.; літній будинок (літ. “П-1”), площею - 19,5 кв.м.; літній будинок (літ. “Н-1”), площею - 18,9 кв.м.; літній будинок (літ. “Ц-1”), площею - 18,7 кв.м.; літній будинок з верандою (літ. “И-1”), площею - 18,0 кв.м.; літній будинок (літ. “Ш-1”), площею - 19,2 кв.м.; літній будинок (літ. “Ч-1”), площею - 18,3 кв.м.; літній будинок (літ. “М-1”), площею - 18,2 кв.м.; літній будинок (літ. “Л-1”), площею - 18,5 кв.м.;літній будинок (літ. “К-1”), площею - 18,7 кв.м.; літній будинок (літ. “О-1”), площею - 41,9 кв.м.
Проте, вищезазначене рішення суду у справі № 37/70-10 (н.р. справи № 35/120-09) від 08 грудня 2010 року, не було зареєстровано в установленому законом порядку в КП «Зміївське бюро технічної інвентаризації».
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем на орендованій ним земельній ділянці були здійснені будівельні роботи та проведено реконструкцію спірного нерухомого майна .
Отже, зі змісту ухваленого рішення вбачається, що позивачем були здійснені будівельні роботи без відповідного дозволу.
Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом (ст.29 Закону України "Про планування і забудову територій").
Згідно ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Втім, судом встановлено, що відповідачем доказів надання йому у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно не надано.
В даному разі відповідачем не надано доказів того, що власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за відповідачем. Навпаки матеріали справи, а саме рішення господарського суду Харківської області від 08 грудня 2010 року у справі № 37/70-10 (н.р. справи № 35/120-09), свідчать про протилежне - про те, що власник земельної ділянки (Зміївська райдержадміністрація) заперечує проти визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва, які знаходяться за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Задонецьке, вул. Прибрежна, 12.
Також матеріали справи не містять доказів, які б спростовували твердження позивача та третіх осіб про порушення їх прав відповідачем фактом здійснення самочинного будівництва.
Відповідно абз. 2 ч.7 ст.376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги про знесення об'єктів самочинного будівництва, що розташовані на земельній ділянці площею 4,2177 га із земель Зміївського держлісгоспу (квартал 165 Задонецького лісництва), переданій Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство “Тиком” на підставі договору оренди земельної ділянки від 23.01.2003 року, є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами по справі та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, п. 12 Перехідних положень, 212 Земельного кодексу України, ст. 33 Закон України "Про оренду землі", ст. 203, 207, 215, 216, 328, 377, 655, 658, 764, 777 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, судова клолегія -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Зобов'язати відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство “Тиком” (ідентифікаційний код 04397589, адреса: м. Харків, пров. Самеровський,1) знести об'єкти самочинного будівництва, розташовані на земельній ділянці площею 4,2177 га із земель Зміївського держлісгоспу (квартал 165 Задонецького лісництва), переданій Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство “Тиком” на підставі договору оренди земельної ділянки від 23.01.2003 р., посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської обл. ОСОБА_1, реєстровий № 151, а саме:
- їдальня - нежитлова будівля (літ. “А”), площею 180,6 кв.м;
- склад - нежитлова будівля (літ. “Б-1”), площею 25,6 кв.м;
- адміністративний будинок - нежитлова будівля (літ. “В-1”), площею 71,7 кв.м;
- літній будинок з навісом (літ. “Г-1”), площею 10,8 м2;
- літній будинок (літ. “Ж-1”), площею 13,2 кв.м;
- літній будинок (літ. “3-1”), площею 13,0 кв.м.;
- літній будинок (літ. “Е-1”), площею 16,8 кв.м;
- літній будинок (літ. “Д-1”), площею 13,2 кв.м;
- літній будинок (літ. “Х-1”), площею 29,6 кв.м;
- літній будинок (літ. “Ф-1”), площею 19,5 кв.м
- літній будинок (літ. “У-1”), площею 19,3 кв.м;
- літній будинок (літ. “Т-1”), площею 18,6 кв.м;
- літній будинок (літ. “С-1”), площею 19,4 кв.м;
- літній будинок (літ. “Р-1”), площею 35,6 кв.м;
- літній будинок (літ. “П-1”), площею 19,5 кв.м;
- літній будинок (літ. “Н-1”), площею 18,9 кв.м;
-літній будинок (літ. “Ц-1”), площею 18,7 м2;
- літній будинок з верандою (літ. “И-1”), площею 18,0 кв.м;
- літній будинок (літ. “ІП-1”), площею 19,2 кв.м;
- літній будинок (літ. “4-1”), площею 18,3 кв.м;
- літній будинок (літ. “М-1”), площею 18,2 кв.м;
- літній будинок (літ. “Л-1”), площею 18,5 кв.м.;
- літній будинок (літ. “К-1”), площею 18,7 кв.м;
- літній будинок (літ. “О-І”), площею 41,9 кв.м;
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство “Тиком” (ідентифікаційний код 04397589, адреса: м. Харків, пров. Самеровський,1) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - УДК в м. Харкові, № рахунку 31110095700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача - Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, МФО 851011) 85,00 грн. державного мита.
Стягнути зТовариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче товариство “Тиком” (ідентифікаційний код 04397589, адреса: м. Харків, пров. Самеровський,1) на користь держбюджету України 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Головуючий суддя Аюпова Р.М.
суддя Бринцев О.В.
суддя Мамалуй О.О.
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України та повний текст рішення складено та підписано 16 березня 2011 року; справа № 57/112-10