"16" березня 2011 р.Справа № 14/60-1154(18/108-2036)
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
розглянув матеріали справи
за позовом: приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача: приватного підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2
про стягнення заборгованості в розмірі 32000.00 грн.
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, НОМЕР_1 від 29.05.1996р.;
відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 199 від 01.03.2010р.;
ОСОБА_2, НОМЕР_2 від 20.03.1997р.
Суть справи:
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Тернопільської області із позовом до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 32000.00 грн.
Рішенням господарського суду Тернопільської області у справі №18/108-2036 від 10.12.2009р., яке скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2010р. в позові, що є предметом спору у даній справі, відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції позивачем подано касаційну скаргу, за результатами розгляду якої Вищий господарський суд України постановив: рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
За розпорядженням голови господарського суду Тернопільської області від 09.07.2010р. новий розгляд справи призначено у складі судді Руденка О. В.
Ухвалою суду від 12.07.2010р. справу №18/108-2036 прийнято до провадження та присвоєно номер 14/60-1154 (18/108-2036).
В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих в судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання перед підприємцем ОСОБА_1 та безпідставно користується його коштами у сумі 32000.00 грн., які були сплачені за купівлю патенту на право оренди приміщення площею 20 м.кв. за адресою: м. Тернопіль, АДРЕСА_3
Відповідач, згідно відзиву на позов та пояснень повноважного представника, наданих в судових засіданнях проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В процесі вирішення спору, розгляд справи відкладався із підстав викладених у відповідних ухвалах.
У судових засіданнях представникам сторін належні їм права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.
За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст.81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Строк вирішення спору продовжувався за правилами ст.69 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено наступне:
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те , що у січні 2004 р. приватні підприємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились укласти договір купівлі-продажу патента на право оренди приміщення площею 20 м.кв. по АДРЕСА_3, обумовивши істотні умови даного правочину (ціна - 32 000 грн., термін - 5 років, тощо).
Із матеріалів справи слідує, що виконуючи досягнуті домовленості, на підставі квитанцій до прибуткових касових ордерів № 3 від 14.01.2004 р., № 4 від 02.03.2004 р., № 6 від 23.03.2004 р., № 12 від 09.04.2004 р., № 29 від 02.07.2004 р. позивач сплатив своєму контрагенту 32 000 грн. зазначивши у графі "підстава платежу" -оплата вартості патенту на право оренди приміщення по АДРЕСА_3
Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, які викладені у постанові від 09.06.2010 року, суд констатує, що продаж патентів на право оренди приміщень було запроваджено Указом Президента України "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" із змісту якого слідує, що даний нормативно -правовий акт регламентує діяльність у сфері приватизації об"єктів, які перебувають у державній власності.
В свою чергу, затвердженим на його виконання Положенням про патент на право оренди будівель (споруд,приміщень) (наказ ФДМ України від 31.01.1995 року №90) обумовлено, що патент на право оренди будівель (споруд, приміщень), являється документом, який дає його власнику виключне право на укладання договору оренди будівель ( п.2.1); патент є власністю фізичної чи юридичної особи, яка його придбала; між продавцем і покупцем патенту укладається договір купівлі-продажу (п.4.1); протягом 1 місяця з моменту виникнення права власності на патент орендодавець зобов'язаний укласти виключно з власником патенту договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) на термін дії патенту (п.4.2).
При цьому суд враховує, що на час виникнення спірних правовідносин згадане Положення втратило чинність, однак інших законодавчих актів України щодо продажу патентів на право оренди приміщень жодним із уповноважених державою органів не приймалось.
За таких обставин суд приймає до уваги приписи ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), згідно до якої цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
При цьому, у ст.ст. 6, 627 ЦК України, законодавець обумовив, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі агента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Вимогою від 17.01.2007р., яка направлена на адресу відповідача згідно квитанції №147, позивач просив укласти договір купівлі-продажу патенту на право оренди приміщення у зв'язку із його оплатою. Висновком експерта №1486 судово-технічної експертизи документів від 15.01.2011р. підтверджено дату відправки кореспонденції згідно квитанції №147 -17.01.2007р. Жодних інших письмових доказів, які б вказували на те що контрагентами було встановлено термін виконання взятих на себе зобов"язань суду учасниками спору не надано. За таких обставин, доводи відповідача щодо пропуску ПП ОСОБА_1 при зверненні до суду позовної давності судом оцінюються критично і до уваги не приймаються.
Законодавством , яке регламентує спірні правовідносини (ст. 655 ЦК України) обумовлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько -господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Факт оплати позивачем своєму контрагенту вартості патенту на право оренди в сумі 32 000 грн. учасниками спору не заперечується і засвідчується належним чином оформленими платіжними документами.
Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В той же час, жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на продаж і передачу позивачу його контрагентом патенту на право оренди приміщення площею 20 м.кв. за адресою: АДРЕСА_3 до матеріалів справи підприємцем ОСОБА_2 не надано, а судом не здобуто.
Не можуть являтись такими доказами і наявні у справі договори оренди нежитлового приміщення, оскільки останні нотаріально не посвідчені, у встановленому законом порядку не зареєстровані, а відтак є нікчемними і не можуть створювати для сторін юридичних наслідків, крім тих , що пов"язані з їхньою недійсністю, про що і зазначив Вищий господарський суд України у постанові від 09.06.2010 року.
З наведеного слід зробити висновок про те, що документу, який би давав позивачу виключне право на укладання договору оренди частини приміщення площею 20 м.кв. по АДРЕСА_3 підприємцем ОСОБА_2йому не передано.
Не містять матеріали справи і належних доказів які б у встановленому законом порядку засвідчували факт користування спірним приміщенням позивачем.
В свою чергу, частиною 2 ст.293 ЦК України обумовлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому суд враховує, що 20.10.2009р. позивачем на адресу відповідача направлено вимогу від 15.10.2009р. про повернення сплаченої за патент на право оренди приміщення суми в розмірі 32000.00 грн.
Із матеріалів справи слідує, що дана вимога надіслана відповідачу у спосіб та у порядку що визначені законодавством, за адресою, яка вказана приватним підприємцем ОСОБА_2 як місце проживання у свідоцтві про державну реєстрацію та значиться у Єдиному державному реєстрі фізичних осіб -підприємців ( копія свідоцтва та витягу з реєстру у справі).
Доказів, які б свідчили про погашення відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості, приватним підприємцем не надано, а судом не здобуто
Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми перерахованої позивачем за патент на право оренди приміщення в розмірі 32000.00 грн. підлягають до задоволення як такі, що підтвердженні матеріалами справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
У відповідності до вимог ст. ст. 44 -49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача. За відсутності у матеріалах справи свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю витрати по оплаті послуг адвоката учасникам спору не відшкодовуються.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 32-34, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_3) на користь приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_4) 32000 (тридцять дві тисячі) грн. 00 коп. суми неповернутих коштів; 320 (триста двадцять) грн. 00 коп. державного мита; 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення 25.03.2011 року через місцевий господарський суд.
Суддя О.В. Руденко