"11" березня 2011 р.Справа № 13/4/5022-225/2011
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Стопника С.Г.
Розглянув справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестер Україна", вул. Леся Курбаса, 5Ч, м. Тернопіль, 46010
про стягнення 6707,45 грн. заборгованості
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2, доручення б/н від 10.02.11р. відповідача: не з'явився
Суть справи:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Львів, звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестер Україна", м. Тернопіль, 6707,45 грн. заборгованості, в тому числі: 4696,95 грн. основного боргу по оплаті за отриманий товар, 1610,94 грн. інфляційних нарахувань, 399,56 грн. 3% річних.
В розпочатому судовому засіданні представнику позивача роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 811 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).
Розгляд справи 28.02.2011 р. відповідно до ст.77 ГПК України відкладався на 11.03.2011р. для надання можливості позивачу подати витребувані судом матеріали.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а також повідомив суду, що станом на дату розгляду справи заявлена до стягнення заборгованість відповідачем не погашена. Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 28.02.2011 року долучив до матеріалів справи докази пред'явлення вимоги відповідачу на заявлену в позові до стягнення суму заборгованості.
Також, представник позивача в судовому засіданні подав Доповнення до позовної заяви від 10.03.2011 року, в яких навів розрахунок нарахування індексу інфляції за період з грудня 2009р. по січень 2011р. та 3% річних за період з 07.12.2009р. по 10.02.2011р. Зазначені Доповнення до позовної заяви судом не можуть бути розцінені як зменшення позовних вимог в порядку ст.22 ГПК України, у зв'язку з чим справа розглядається в межах вимог, зазначених у позовній заяві від 10.02.2011 року.
Відповідач участі повноважного представника в засіданнях не забезпечив, витребуваних судом матеріалів, зокрема, відзиву на позов не подав, хоча про час та дату проведення засідання повідомлявся належним чином (повідомлення про вручення ухвал суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи наявні в матеріалах справи).
За таких обставин, враховуючи, що участь представників сторін не визнавалася судом обов'язковою, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, поданих доказів є достатньо для вирішення спору по суті, а тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами згідно ст.75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 1 ГПК України правом на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів наділені, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію серії В00 №НОМЕР_2 від 12.05.2005р., а тому наділений правом на звернення до господарського суду за захистом своїх прав.
Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 на підставі усної домовленості, згідно накладних №П-00000377 від 07 березня 2008р. на суму 3452грн. 95 коп., №П-00000441 від 14 березня 2008 р. на суму 557 грн. 60 коп. та №П-00000584 від 04 квітня 2008р. на суму 686 грн. 40 коп. передав, а відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Вестер Україна" в особі філії ТОВ "Вестер Україна" у місті Тернополі, отримав товар на загальну суму 4696 грн. 95 коп. (факт одержання товару засвідчується підписами уповноважених представників на накладних).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як такі, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 Цивільного кодексу України одна сторона (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність другої сторони (покупця) для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Оскільки між сторонами строк проведення оплати за отриманий товар в письмовій формі не був обумовлений, позивач 20.11.2009р. направив на адресу відповідача вимогу про оплату №б/н від 20.11.2009р. (копія поштової квитанції про направлення вимоги наявна в матеріалах справи), в якій просить протягом 10 днів з дня отримання вимоги повернути борг в сумі 4696 грн. 95 коп.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як випливає з матеріалів справи, відповідач свого обов'язку щодо проведення оплати за отриманий товар у строк, зазначений у вимозі, не виконав, тим самим заборгувавши позивачу станом на дату розгляду справи 4696 грн. 95 коп. (заперечень, як і доказів погашення заборгованості відповідачем суду не представлено), а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як обгрунтовано заявлені та не оспорені відповідачем.
Крім того, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1610 грн. 94 коп. інфляційних нарахувань за період з квітня 2008 р. по січень 2011 р., а також 399 грн. 56 коп. 3% річних.
Як встановлено судом, вимога про сплату боргу №б/н від 20.11.2009 року надіслана відповідачеві 20.11.2009 року рекомендованою кореспонденцією, таким чином, з урахуванням вимог ст.253 ЦК України, Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених Наказом Мінтрансзв'язку України від 12.12.2007р. №1149, зареєстрованого в Мін'юсті України 19.12.2007р. за №v013p710-07, (поштопробігу) прострочення грошового зобов'язання мало місце з 08.12.2009 року, а не з квітня 2008 року, як вказує позивач у розрахунку до позовної заяви.
Здійснивши самостійно розрахунок інфляційних витрат за методикою, зазначеною в листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ", за період з грудня 2009 р. по січень 2010р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат підлягають задоволенню частково в розмірі 525 грн. 04 коп.
Також, судом самостійно здійснено розрахунок 3% річних за період з 08.12.2009р. по 10.02.2011р., відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 166 грн. 3% річних, нарахованих за вищевказаний період, підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог про стягнення 1085 грн. 90 коп. інфляційних нарахувань та 233 грн. 56 коп. 3% річних в позові відмовляється як безпідставно заявлених.
У відповідності до ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач в судове засідання не з'явився, на день розгляду спору не надав суду будь-яких заперечень по суті заявлених позовних вимог, як і не надав суду доказів про погашення заборгованості перед позивачем, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестер Україна", м. Тернопіль, 4696 грн. 95 коп. основного боргу за отриманий товар, 525 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань та 166 грн. 3% річних обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають до задоволення.
У відповідності до вимог ст.ст.44-49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.33, 34, 44-49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестер Україна", вул. Леся Курбаса, 5Ч, м. Тернопіль, код 35073676, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_1: 4696 (чотири тисячі шістсот дев'яносто шість) грн. 95 коп. основного боргу за отриманий товар, 525 (п'ятсот двадцять п'ять) грн. 04 коп. інфляційних нарахувань та 166 (сто шістдесят шість) грн. 3% річних, 81 (вісімдесят одну) грн. 93 коп. в повернення сплаченого державного мита та 189 (сто вісімдесят дев'ять) грн. 57 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення 15 березня 2011 року, через місцевий господарський суд.
Суддя С.Г. Стопник