ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 15/48815.03.11
За позовом Державного підприємства " Ресурспостач"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Торгово-фінансова компанія"
про стягнення 35 710 733,58грн.
Суддя Хоменко М.Г.
Представники:
від позивача - Вакуленко О.М., Зосім І.В.
від відповідача - Куценко С.С.
У судовому засіданні 15.03.2011 за згодою присутніх представників сторін судом
оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Державне підприємство " Ресурспостач" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Торгово-фінансова компанія" 35710733,58грн(24767548,48грн.- основного боргу, 5405093,35грн.-пені, 4235250,78грн.-інфляційне збільшення суми боргу, 1302840,97грн.-3% річних) заборгованості за Договором купівлі-продажу №1-2002 від 16.01.2009 року.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що в порушення умов Договору купівлі-продажу №1-2002 від 16.01.2009 року, укладеного між Державним підприємством " Ресурспостач" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська Торгово-фінансова компанія", останній за отриманий товар не розрахувався у повному обсязі.
Позовну заяву 31.12.2010 року прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 15/488.
Позивач повідомив суд, що в проваджені господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справ зі спору між тими сторонами, про той же предмет і тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору та зазначив.
В свою чергу, відповідач надав суду заперечення на позов, в яких зазначив, що станом на день розгляду справи не можливо встановити загальну кількість м"яса свинини, переданого Позивачем Відповідачу за Договором, а отже позовні вимоги вважає необгрунтованими та такими,що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд
16 січня 2009 року Державне підприємство " Ресурспостач"- Продавець (далі-Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Торгово-фінансова компанія" -Покупець(далі-Відповідач) уклали Договір купівлі-продажу №1-2002 (далі-Договір (належним чином засвідчена копія наявна у справі)), відповідно до умов якого Позивач зобов"язується поставити м"ясо свинини заморожене в напівтушах другої категорії ГОСТ 7724-77 (далі-продукція), а Відповідач зобов"язується оплатитии твартість продукції.
В підтвердження виконання умов Договору, між Сторонами було підписано Акт приймання-передачі від 16.01.2010 1 691 223гк продукції на загальну суму 40 589 592,00грн., а також видано видаткову накладну №1-00000060 від 04.02.2009р.
Відповідно до п.3.1 Договору Відповідач зобов"язувався оплатити вартість м"яса протягом 20 банківських днів з моменту передачі йому продукції.
Відповідно до пояснень Позивача, Відповідачу поставлено лише 918674грн. м"яса загальною вартістю 24 767 548,48грн., так як іншу частину продукції в кількості 772 54кг на загальну суму 15 821803,52, як встановлено Позивачем було розкрадено посадовими особами підприємства, на зберіганні якого знаходилась дана продукція.
В порушення умов Договору Відповідач не розрахувався за поставлений йому товар у повному обсязі.
Таким чином, станом на на день розгляду справи сума основного боргу Відповідача-склала 24 767 548,48грн.
Заперечення Відповідача щодо невідповідності поставлення кількості товару, передбаченої умовами Договору судом вважає необгрунтованими.
В поданому відзивіна позовну заяву, Відповідач не заперечує факт поставлення продукції, а також факт виявлення крадіжки продукції на загальну суму 15 821 803,52грн.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що Відповідачем було порушено умови Договору, а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
У відповідності із п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, станом на день вирішення спору основна заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 24 767 548,48грн. і підлягає задоволенню.
Відповідно до положень ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 230 Господарський Кодекс України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
ст. 549 Цивільного кодексу України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч.3. ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.
Пунктом. 6.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату варотості продукції Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення і до повного виконання зобов"язань.
Позивачем за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань нараховано пеню у розмірі 5405093,35 грн.
При здійсненні цього розрахунку позивач не врахував вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З урахуванням зазначених вимог кількість календарних днів прострочки буде складати 183 дні.
Таким чином, відповідно до розрахунку суду з Відповідача за неналежне виконання грошових зобов"язань підлягає стягненню пеня у розмірі 2887285,85грн.
Крім того, позивачем заявлено про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1302840,97грн. та збитків від інфляції у розмірі 4 235 250,78
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин, розглянувши матеріали справи, враховуючи, що факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором встановлено судом і відповідачем не спростовано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% процентів річних у розмірі 1302840,97грн. підлягають задоволенню.
Що стосується нарахованого Позивачем індексу інфляції, то відповідно до розрахунку суду він становить 4061877,95грн. і підлягає стягненню.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язання.
Враховуючи викладене вище, позовні вимоги визнаються такими, що підлягають частковому задоволенню .
За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню 24767578,48 грн. основного боргута 2887285,85грн. пені, 4061877,95грн.-інфляційного збільшення суми боргу та 1302840,97грн.-3% річних.
Що прохання Позивача щодо накладення арешту на майно та грошові кошти Відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 66 ГПК України Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Розглянувши у судовому засідання заяву позивача про забезпечення позову та наявні документи по справі, вважає заяву позивача необгрунтовною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки ним всупереч вимогам ст. 66 ГПК України не надано до суду доказів того, що невжиття запобіжних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складються з державного мита, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу та інших витрат, пов"язаних із розглядом справи.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України на останнього покладаються витрати по сплаті державного мита в сумі 23587,50грн. та 218,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повному обсязі.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610,611,614, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193,230 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 33, 44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Державного підприємства " Ресурспостач" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Торгово-фінансова компанія"
(01004, м.Київ, вул. Горького,116, оф.5, код ЄДРПОУ 36185342), а у випадку відсутності коштів з будь-яких інших рахунків, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Державного підприємства " Ресурспостач" (01135, м.Київ, вул.П.Пестеля,4, код ЄДРПОУ 34002592) 24 767 548(двадцять чотрити мільйони сімсот шістдесят сім тисяч п"ятсот сорок вісім)грн.48 коп. - основного боргу, 2 887285(два мільйони вісімсот вісімдесят сім тисяч двісті вісімдесят п"ять)грн.85коп.-пені, 1 302840(один мільйон триста дві тисячі вісімсот сорок)грн.97коп.-3% річних, 4 061877(чотири мільйони шістдесят одна тисяча вісімсот сімдесят сім)грн.95коп.-інфляційного збільшення суми боргу, 23 587(двадцять три тисячі п"ятсот вісімдесят сім)грн. 50 коп.- витрат по сплаті державного мита та 218(двісті вісімнадцять) грн. 30 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Врешті позовних вимог Державного підприємства " Ресурспостач".
5. Відмовити Державному підприємству " Ресурспостач" в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Торгово-фінансова компанія".
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя Хоменко М.Г.
Дата підписання рішення: 22.03.2011