Справа № 2-а-4987/10/0270
Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
15 лютого 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Смілянця Е.С., Боровицького О.А.
при секретарі: Гонті Інні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2
відповідача 1 - Євчук Г.В.
відповідача 2 - Мацюра Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області про зобов'язання вчинити дії , -
В грудні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (відповідач 1, УМВС України у Вінницькій області), Чечельницького районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (відповідач 2, Чечельницький РВ УМВС України у Вінницькій області) про зобов'язання відповідача 1 нарахувати на виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 05.01.2007 року по 16.04.2010 року.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.01.2011 року позовні вимоги задоволено частково, а саме визнано протиправною бездіяльність Чечельницького районного відділу УМВС України у Вінницькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов"язано Чечельницький районний відділ УМВС України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.05.2008 року по 16.04.2010 року. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач 1- УМВС України у Вінницькій області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач 2 - Чечельницький РВ УМВС України у Вінницькій області також, не погоджуючись з рішенням суду І інстанції подав апеляційну скаргу, в якій також просить скасувати постанову від 04.01.2011 року та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити повністю.
У своїх скаргах скаржники посилаються на те, що суд І інстанції не дав належної оцінки матеріалам справи та невірно прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, неповного з"ясування судом обставин, що мають значення для справи та прийняття незаконного рішення.
Позивач в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг УМВС України у Вінницькій області та Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області заперечував з підстав, викладених в запереченні на апеляційні скарги ( вх.№676 від 10.02.2011 року).
Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судовому засіданні апеляційні скарги підтримали та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача 1 та відповідача 2, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції- скасуваннюю з ухваленням нового рішення з таких підстав..
Наказом від 05 січня 2007 року ОСОБА_2 було звільнено з посади начальника відділення карного розшуку Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області, на підставі ст. 66 (дискредитацію звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Постановою Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2007 року визнано не чинними накази начальника УМВС України у Вінницькій області №243 від 22 травня 2006 року та №4 о/с від 05 січня 2007 року про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади та зобов'язано керівника УМВС України у Вінницькій області їх скасувати. Відповідно до наказу начальника ГУ МВС України у Вінницькій області від 16 квітня 2010 року №56 о/с було скасовано накази начальника УМВС України у Вінницькій області №243 від 22.05.2006 року та №4 о/с від 05.01.2007 року про звільнення ОСОБА_2, а також поновлено останнього на посаді начальника відділення карного розшуку Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області з 05.01.2007 року. Окрім цього, вказаним вище наказом позивача було звільнено у відставку за віком відповідно до п. “а”ст. 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.11).
Як встановлено колегією суддів, позивачем було подано заяву на ім"я начальника Чечельницького РВ ГУМВС України у Вінницькій області, в якій останній просить видати йому довідку про наявність заборгованості по заробітній платі відповідно до наказу про його поновлення на посаді (а.с.9). У відповідь на яку, відповідачем 2 ОСОБА_2 було надіслано лист, в якому йшлося про те, що у зв'язку із відсутністю в рішенні суду вимоги про перерахування та виплату грошових коштів, бухгалтерією Чечельницького РВ ГУМВС України у Вінницькій області перерахунок не проводився (а.с.10).
Колегією суддів встановлено, що основною підставою для відмови у виплаті позивачеві грошового забезпечення за вимушений прогул було те, що постанова Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2007 року не зобов'язувала відповідачів здійснити такі дії.
Колегія суддів погоджується з висновком суду І інстанції про те, що відсутність в резолютивній частині постанови, якою позивача було поновлено на посаді, зобов'язання відповідачів виплатити останньому грошове забезпечення за вимушений прогул, не є обґрунтованою та правовою підставою для такої невиплати виходячи з наступного.
В даному випадку, враховуючи, що спірні відносини випливають із відносин публічної служби, застосуванню підлягають положення спеціальних нормативно-правових актів, до яких, зокрема, належить Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. N 114 “Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ”. Пункт 24 якої передбачає, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Разом з тим, відповідно до ст. 235 Кодексу законів України про працю у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Врахувавши викладені норми чинного законодавства та обставини, встановлені в рішенні Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2007 року, зокрема, відносно того, що позивача було звільнено незаконно, які в силу ч. 1 ст. 72 КАС України не потребують доказування, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх правових підстав щодо виплати ОСОБА_2 заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Таким чином суд І інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення правомірно дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Чечельницького районного відділу УМВС України у Вінницькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками Вінницького окружного адміністративного суду що стосується зобов"язання Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.05.2008 року по 16.04.2010 року з наступних підстав.
Суд І інстанції, взявши до уваги, положення ст. 235 Кзпп України та п. 24 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. N 114, вважає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу повинен бути виплачений позивачеві з 18.05.2008 року по 18.05.2009 року, тобто не більш ніж за один рік з моменту набуття постановою Чечельницького районного суду законної сили від 04 квітня 2007 року (18.05.2009 року).
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду І інстанції, оскільки, відповідно до ч.2 ст. 235 Кзпп України , якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що регулювання правового становища працівників органів внутрішніх справ, здійснюється відповідно Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ". У зв"язку з цим, слід зауважити, що, під час вирішення спорів даної категорії, пріорітетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Тому, враховуючи, що питання виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу не врегульовано вищевказаним Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ", в даному випадку слід керуватись КЗпП України.
Що стосується посилання суду першої інстанції на п. 24 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. N 114, відповідно до якої у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку КЗпП України має вищу юридичну силу, а відтак, в даному випадку слід керуватись саме КЗпП України.
Таким чином, враховуючи, що справа про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділення карного розшуку Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області розглядалась судами першої та апеляційних інстанції більше року не з вини самого позивача, тому, враховуючи вимоги ч.2 ст. 235 Кзпп України, колегія судів вважає, що судом І інстанції невірно обмежено річним строком стягнення виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції зобов"язав Чечельницький РВ УМВС України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.05.2008 року по 16.04.2010 року.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду І інстанції з огляду на таке.
З матеріалів справи встановлено, що позивача було звільнено з займаної посади наказом начальника УМВС України у Вінницькій області №4 о/с від 05 січня 2007 року. Разом з тим, постановою Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2007 року вказаний наказ скасовано, а ОСОБА_2 поновлено на посаді.
Пунктом 3 частини 1 статті 256 КАС України встановлено, що постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.
Відповідно до ч.5 ст. 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч.2 ст. 235 Кзпп України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.
Враховуючи, що постанову Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2007 року в частині поновлення ОСОБА_2 не було допущено до негайного виконання, як це передбачено вищевказаними нормами, вона набрала законної сили після перегладу в суді апеляційної інстанції, відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2009 року.
Таким чином, відповідачі зобов'язані були нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2007 р. ( дата звільнення) по 18.05.2009р. ( дата набрання постановою Чечельницького районного суду Вінницької області законної сили ).
Крім того, відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Таким чином, відповідачі зобов'язані були нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділення карного розшуку Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області за період з 19.05.2009р. по 16.04.2010 року ( дата винесення наказу про поновлення на посаді).
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою викладені вище факти, що призвело до помилкового висновку про зобов"язання Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.05.2008 року по 16.04.2010 року.
Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до помилкового висновку, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області задовольнити частково .
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області про зобов'язання вчинити дії - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.
Зобов"язати Чечельницький РВ УМВС України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.01.2007 року - по 18.05.2009 року та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 19.05.2009 року по 16.04.2010 року.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі "21" лютого 2011 р.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Смілянець Е.С.
Боровицький О.А.