Справа: № 2а-9273/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І.
Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.
Іменем України
"17" лютого 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді
суддів
при секретарі
за участю:
представника позивача Борисюк Л.П.,
Грибан І.О., Губської О.А.
Григоренко Т.І.
Длубака Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року у справі за позовом Ірпінського комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Ірпінь»до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 липня 2010 року, -
В листопаді 2010 року Ірпінське комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Ірпінь»звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.07.2010 р. № 0004011501/0.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2010 року № 0004011501/0.
Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 липня 2010 року Ірпінською ОДПІ Київської області було проведено невиїзну (камеральну) перевірку своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 30 жовтня 2009 року по 14 липня 2010 року, за результатами якої складено акт № 1319/15-3/32231096.
В ході проведення перевірки відповідачем встановлені порушення вимог пп. 7.7.1 п.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-III (далі - Закон України № 2181-ІІІ) щодо граничного строку сплати податку на додану вартість.
21 липня 2010 року на підставі акту перевірки, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0004011501/0, яким позивачу нараховано штраф в розмірі 61 026, 77 грн.
18 серпня 2010 року позивачем дане повідомлення-рішення було оскаржено в апеляційному порядку. Однак, рішенням відповідача від 15.10.2010 р. № 3615/10/25-017 у задоволенні скарги було відмовлено.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.
У відповідності до п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України № 2181-ІІІ, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України № 2181-ІІІ встановлено, що податкові декларації подаються за базовий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових) внесків, - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом «г»підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року; г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.
Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що 19.10.2009 р. позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2009 р. на суму 76 862,00 грн. (а.с.16-17), про що свідчить відповідна відмітка Ірпінської ОДПІ Київської області, а 20.10.2009 р. вказану суму ним було сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 896 (а.с.18).
20.11.2009 р. позивачем подано податкову декларацію за жовтень 2009 р. на загальну суму 75 348,00 грн. (а.с.19-20), а 24.11.2009 р. дану суму сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 984 та № 987 (а.с.21).
16.12.2009 р. позивачем було подано податкову декларацію за листопад 2009 р. на загальну суму 66 481,00 грн. (а.с.22-23), а 22, 24 та 25 грудня 2009 р. дану суму сплачено в повному обсязі платіжними дорученнями № 1073, № 1085 та № 1089 (а.с.24-25).
При цьому, позивачем було самостійно визначено призначення платежу, зокрема, податку на додану вартість за вересень 2009 р., жовтень 2009 р. та листопад 2009 р.
Відповідно до пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.
Проте, відповідачем самостійно, без погодження з позивачем було змінено цільове призначення та черговість здійснених позивачем платежів, зокрема, скеровано сплачені суми ПДВ за вересень-лютий 2009 року на сплату боргу за попередні періоди після чого зроблено висновок щодо затримки на 226 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 122 035,45 грн. та накладено штраф в розмірі 50% цієї суми, тобто 61 026,77 грн.
Згідно пп. 7.7.1 п. 7 ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти такого платникам податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Таким чином, податковий орган не має права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків при здійсненні розрахунків зі сплати податків, зокрема, з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання.
Згідно пп. 5.4.1 п.5.4 ст. 5 Закону України № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Законом України № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платника податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
У разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого пп. 7.7 ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Колегія суддів відзначає те, що п.3.8 Глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 передбачено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником коштів до бюджету, є неправомірним.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було порушено пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 2181-ІІІ щодо граничного строку сплати податку на додану вартість, як це зазначено в оскаржуваному повідомленні-рішенні, а отже це рішення є протиправним.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року -залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
суддя
суддя Л.П. Борисюк
І.О. Грибан
О.А. Губська
Повний текст ухвали складено та підписано -22.02.2011 р.