Справа: № 2-а-12302/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.
"03" березня 2011 р. м. Київ
Справа № 2-а-12302/10/2670
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Коротких А.Ю.,
суддів: Літвіної Н.М.,
Хрімлі О.Г.,
при секретарі Корж В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спецгазкомплекс»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецгазкомплекс»(далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини справи, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Посадовими особами відповідача була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей,отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Сервистехпром»за період з 01. 01.2008 року по 30.09.2009 року, на основі якої було складено акт від 12.02.2010 року № 190/23-12/35895132.
Згідно висновків вказаного акту, позивачем було порушено вимоги п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі -Закон № 168/97, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме віднесено до податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені первинними документами на загальну суму 41362, 00 грн.
За результатами висновків перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 24 лютого 2010 року № 0001352312/0, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62043,00 грн., в т.ч. 41362,00 грн. основного платежу та 25395, 47 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Внаслідок процедури адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 31 березня 2010 року № 0001352312/1, від 18 червня 2010 року № 0001352312/2, від 30 серпня 2010 року № 0001352312/3 аналогічного змісту.
У відповідності до абз.1 п.п 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підставою для невизнання податкового кредиту, сформованого позивачем за господарськими операціями з ТОВ «Сервистехпром»стала постанова Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року, згідно якої ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію» у зв'язку з дійовим каяттям за вчинення злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 Кримінального кодексу України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має у наявності податкові накладні та інші первинні документи, які підтверджують його право на формування податкового кредиту. Крім того, під час здійснення господарських операцій ТОВ «Сервистехпром»було належним чином зареєстрованим в ЄДРПОУ та податкових органах у якості платника податків та платника ПДВ зокрема.
Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Аналізуючи у сукупності вищенаведені докази, колегія суддів приходить до висновку про нікчемність договорів між позивачем та наведеним вище контрагентом.
Так, статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Враховуючи те, що вказані правочини були спрямовані на ухилення від сплати податків, то колегія суддів вважає, що вони відносяться до правочинів, що порушують публічний порядок, у силу норм ст. 228 ЦК України.
Пунктом 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Враховуючи нікчемність правочинів, які були укладені позивачем, встановлення факту ухилення від сплати податків при укладенні вказаних договорів директором позивача, колегія суддів приходить до висновку про неправоміність віднесення позивачем сум ПДВ за вказаними правочинами до складу податкового кредиту.
Так, податковий кредит формується за рахунок коштів, витрачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Оскільки позивачем не було використано вказані операції у своїй господарській діяльності, то і підстави для віднесення їх до складу податкового кредиту також відсутні.
Крім того, колегія суддів відзначає, що в силу положень ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкові накладні, якими позивач обгрунтовує правомірність формування свого податкового кредиту, не можуть вважатись дійсними.
Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з'ясовано обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ч.2 ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2010 року скасувати та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Літвіна Н.М.
Хрімлі О.Г.
Повний текст виготовлено: 09.03.2011 року