Справа: № 2а-5893/10/2570 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.
"03" березня 2011 р. м. Київ
Справа № 2-а-5893/10/2670
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Коротких А.Ю.,
суддів: Літвіної Н.М.,
Хрімлі О.Г.,
при секретарі Корж В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина»на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом Варвинської міжрайонної державної податкової інспекції до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина»про стягнення податкового боргу, -
Варвинська міжрайонна державна податкова інспекція (далі - Позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Сільськогосодарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (далі -Відповідач) про стягнення податкового боргу.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини справи, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем було подано до Срібнянського відділення позивача податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2010 року, згідно якого утриманий податок з доходів фізичних осіб складав 259111, 26 грн.
У відповідності до п. 1.15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року № 889-IV (далі -Закон № 889), податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Згідно з п.п.17.1. ст. 17 Закону № 889, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).
Пунктом 17.2 ст. 17 передбачено, що відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент; б) для іноземних доходів та тих, чиє джерело виплати знаходиться в осіб, звільнених від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету, - платник податку, отримувач таких доходів; в) для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами, - такий платник податку.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було самостійно узгоджено суму податкового зобов'язання та враховуючи не перерахування у строки вказаної заборгоавності, позовні вимоги є обгрунтованими та вказана сума підлягає стягненню.
Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції через наступне.
Так, згідно Преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-III (далі -Закон № 2181), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Таким чином, податкові органи при стягнення сум податкового боргу мають керуватись нормами Закону № 2181.
Відповідно до п. 1.11 ст.1 Закону № 2181, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
У відповідності до п. 5.1 ст.5 Закону № 2181, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Враховуючи те, що вказана сума була самостійно визначена відповідачем, то вказана сума з податку фізичних осіб (259111, 26 грн. ) є податковим боргом у розумінні п. 1.3 ст.1 Закону № 2181.
У відповідності до п.п. 6.2.1 п.6.2 ст.6 вказаного Закону, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Пунктом 6.2.2 п.6.2 ст.6 Закону передбачено, що податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.
Згідно з п.п. 6.2.3 п.6.2 ст.6 Закону № 2181, податкові вимоги надсилаються: а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків. обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк; б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Матеріали справи не містять доказів дотримання податковим органом вказаних вимог Закону № 2181, податкові вимоги відповідачу не направлялись та не виносились.
Проаналізувавши вищенаведені норми Закону № 2181, колегія суддів приходить до висновку, що винесення податкових повідомлень-рішень (у випадку узгодження суми податкового зобов'язання контролюючим органом), направлення податкових вимог є процедурою, яка передує стягненню податкового боргу з платника податків. Вказана досудова процедура передбачена для добровільного погашення платником податків суми податкового боргу та виключає будь-яких негативних наслідків, що передбачені для останнього у зв'язку з примусовим стягненням. Апеляційний суд відзначає те, що вказані дії мають обов'язковий характер, а тому мають бути здійснені податковим органом перед зверненням до суду.
Пунктом 10.1 статті10 Закону № 2181 визначено, що у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.
Стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.
Оскільки, податковим органом не було дотримано порядку стягнення податкового боргу, то колегія суддів вважає, що у нього не виникло право на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення коштів. Тому, суд першої інстанції необгрунтовано та неправомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення суми податкового боргу.
Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з'ясовано обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ч.2 ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» задовольнити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року скасувати та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Літвіна Н.М.
Хрімлі О.Г.
Повний текст виготовлено: 09.03.2011 року