Справа: № 2а-3200/10/2570 Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І.
Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.
"22" лютого 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді
суддів
при секретаріФедорової Г.Г.,
Вівдиченко Т.Р., Петрика І.Й.,
Петриченко Ю.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділення фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2010 року по справі за позовом Відділення фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГСП «Подищанське»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
У червні 2010 року Відділення фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГСП «Подищанське», в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 3 196,16 грн. та пеню в розмірі 58,56 грн.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2010 року в задоволені позову Відділення фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області відмовлено.
Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2010 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції -скасуванню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «ГСП «Подищанське»зареєстровано Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області 09 лютого 2006 року, що підтверджується наявною в справі копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії АОО № 621441 (а.с. 8).
Крім цього, відповідач зареєстрований як платник страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття .
За повідомленням Прилуцького міськрайонного центру зайнятості від 23.06.2010 року № 03/1381, ТОВ «ГСП «Подищанське»на протязі 2009 року подавало до центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках форми № 3-ПН, а саме: від 09.02.2009 року, від 13.07.2009 року та від 09.10.2009 року. Прилуцький міськрайонний центр зайнятості у 2009 році не направляв до відповідача інвалідів, оскільки більшість із них проживали в м. Прилуки Чернігівської області, що територіально обмежувало їх у працевлаштуванні, а іншій частині інвалідів була протипоказана робота на посаді водія.
Відповідно до Звітів про зайнятість інвалідів за 2009 рік, що подавалися відповідачем до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області 22 лютого 2010 року та 17 березня 2010 року, середньооблікова чисельність працівників облікового складу відповідача у 2009 році становила 13 осіб, однак на підприємстві були відсутні штатні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Таким чином, невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2009 рік становить 1 робоче місце.
За наявності вказаних порушень, Чернігівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області до відповідача були застосовані штрафні санкції за невиконання ним нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2009 рік в сумі 3 196,16 грн. та нараховано пеню в розмірі 58,56 грн..
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні а також гарантії їх рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, визначаються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вiд 21.03.1991 № 875-XII (далі по тексту -Закон № 875-XII).
Положенням ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
При дослідженні матеріалів вказаної справи колегією суддів встановлено, що відповідачем на виконання вимог Закону № 875-XII до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області було подано Звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою № 10-ПІ від 22 лютого 2010 року та 17 березня 2010 року.
У відповідності до вищевказаного Звіту, середньооблікова чисельність працівників облікового складу відповідача у 2009 році становила 13 осіб, у зв'язку з чим підприємство відповідно до 4-х відсоткового нормативу повинно було працевлаштувати 1 інваліда, однак в порушення вимог діючого законодавства не працевлаштувало жодного інваліда.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 3 ст. 19 Закону № 875-XII (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин ) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
З 18.03.2006 року набрала чинності змінена редакція ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII, згідно з якою забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Відтак, судова колегія дійшла висновку, що положення ст. 18 Закону № 875-XII не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Разом з тим, частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII (в редакції, чинній з 18.03.2006) чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
З матеріалів справи вбачається, що визначені законом вимоги відповідачем були виконані не у повному обсязі.
Так, відповідачем до державної служби зайнятості надавалася інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, та частково подавалися Звіти за формою № 3-ПН із зазначенням вакансій для працевлаштування інвалідів.
Слід зазначити, що Звіт Форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках, затверджено наказом Державного комітету статистики України 06.07.1998 року № 244 та заповнюється згідно з Інструкцією, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 року за № 464/2904. Зазначена Форма Звіту поширюється на всі підприємства, установи та організації, що розташовані на території України, незалежно від форми власності та господарювання.
Форма № 3-ПН подається підприємствами, установами та організаціями 28 числа щомісячно на адресу державної служби зайнятості. У разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у між звітний період у зв'язку із звільненням працівників, дані про ці робочі місця подаються додатково, в міру їх виникнення. Даною Формою також визначена графа для заповнення щодо вакантних місць для інвалідів.
Як вбачається з листа Прилуцького міськрайонного центру зайнятості від 23.06.2010 року № 03/1381, відповідачем на протязі 2009 року подавав до центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках форми № 3-ПН від 09.02.2009 року, від 13.07.2009 року та від 09.10.2009 року. В матеріалів справи не міститься доказів на підтвердження наявності поданих відповідачем звітів форми № 3-ПН за січень, березень, квітень, травень, червень, серпень, вересень, листопад та грудень 2009 року, що відповідно вказує на порушення ним вимог діючого законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно ч. 2 цієї ж статті Закону, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому до нього правомірно застосовані адміністративно-господарських санкції за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів та пеня в загальному розмірі 3 254,72 грн..
Що стосується питання застосування до спірних правовідносин положень статті 250 Господарського кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини 1 статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України, початком перебігу яких є дата вчинення суб'єктом господарювання порушення.
Відповідно до положень ст. 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть крім інших, застосовувати до суб'єктів господарювання таку адміністративно-господарську санкцію як: адміністративно-господарський штраф.
Згідно ст. 250 Господарського кодексу України адміністративного-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Порушення відповідачем вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» було виявлено 22 лютого 2010 року під час подання ним Звіту за 2009 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів за Формою 10-ПІ. Як вбачається з матеріалів справи, із даним позовом позивач звернувся 16 червня 2010 року, про що свідчить відповідна відмітка його надходження до суду. Тобто позов про стягнення адміністративно-господарських санкцій був пред'явлений позивачем в межах встановленого статтею 250 Господарського кодексу України шестимісячного строку.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про правомірність заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що підлягають до задоволення.
Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачається підстави для скасування постанови та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги Відділення фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГСП «Подищанське»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені слід задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГСП «Подищанське»адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році в сумі 3 196,16 грн. та пеню в розмірі 58,56 грн..
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Відділення фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2010 року - задовольнити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2010 року -скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Відділення фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГСП «Подищанське»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГСП «Подищанське»адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році в сумі 3 196,16 грн. та пеню в розмірі 58,56 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
суддя
суддя Г.Г. Федорова
Т.Р. Вівдиченко
І.Й. Петрик
Постанова в повному обсязі складена та підписана -28.02.11 р.