Копія
Іменем України
21.03.11 місто СевастопольСправа №2а-1881/10/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:
судді Кириленко О.О.,
секретар судового засідання Семенюк Є.Є.,
за участю: представників позивача: Турчина Д.С., Бобик Ю.М.,
представника відповідача -Шульги К.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за адміністративним позовом дочірнього підприємства “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визнання дій незаконними, визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У червні 2010 року дочірнє підприємство “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визнання дій незаконними, скасування податкових повідомлень-рішень від 09 червня 2010 року: № 0008020172/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3 533 гривень 72 копійок; № 0000680231/0 -з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 642 583 гривень 60 копійок, в тому числі штрафні санкції у розмірі 526 184 гривні 60 копійок.
Позов обґрунтовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача.
У судовому засіданні представники позивача просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача вважала позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенні не підлягають з підстав, вказаних у запереченнях проти позову.
Заслухавши доводи представників сторін, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що дочірнє підприємство “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” є юридичною особою, знаходиться на податковому обліку в органах державної податкової служби.
З 06 квітня 2010 року по 05 травня 2010 року державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року.
За результатами перевірки складено акт № 44/231/05422674/3456/10 від 28 травня 2010 року.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 09 червня 2010 року були прийняті податкове повідомлення-рішення № 0000680231/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку прибуток підприємств у розмірі 1 642 583 гривень 60 копійок, у тому числі: за основним платежем: 1 116 399 гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями 526 184 гривень 60 копійок, та податкове повідомлення-рішення № 0008020172/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3 533 гривень 72 копійок, у тому числі: за основним платежем 917 гривень 85 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями 2 615 гривень 87 копійок.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилався на те, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог:
-п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п. 8.3.1 п. 8.3, п.п. 8.4.3 п. 8.4, п.п. 8.7.1 п. 8.7 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що виразилося в заниженні податку на прибуток у загальному розмірі 597 521 гривень 16 копійок. Зокрема по податкових періодах: за 2 півріччя 2008 року в сумі 207 140 гривень 39 копійок, за 3 квартал 2008 року у сумі 99 345 гривень 32 копійок, за 4 квартал 2008 року 107 795 гривень 07 копійок; за 1 квартал 2009 року в сумі 103 379 гривень 94 копійок; за 6 місяців 2009 року в сумі 203 065 гривень 09 копійок, зокрема за 2 квартал 2009 року у сумі 99 685 гривень 15 копійок; за 9 місяців 2007 року в сумі 298 669 гривень 65 копійок, зокрема за 3 квартал 2009 року у сумі 95 604 гривень 56 копійок; за 2009 рік в сумі 390 380 гривень 77 копійок, зокрема за 4 квартал 2009 року у сумі 91 711 гривень 12 копійок;
-п.1.32 статті 1, п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 , п.п. 5.3.9, п. 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що виразилось в завищенні позивачем валових витрат на суму транспортних послуг та на суму вартості будівельних матеріалів від приватного підприємства “Техоснастка”, а також по компенсованим авансовим звітам сумам без її документального підтвердження;
-п. 4.2.15 п. 4.2 статті 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” у вигляді відшкодування витрат на проїзд під час службового відрядження працівника підприємства без наявності оригіналів документів, підтверджуючих переліт до місця призначення, та списання грошових коштів по авансовим звітам працівників підприємства без надання платіжних документів про їх витрачання, що потягнуло заниження податку у розмірі 780 гривень 17 копійок.
Тому, на думку відповідача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняти відповідачем відповідно до вимог законодавства, а позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Але вказані доводи відповідача спростовуються фактичними обставинами справи та доказами, наявними у матеріалах справи.
У ході судового розгляду встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 08 листопада 2001 року № 1056/2001 “Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України”, Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 221 “Про утворення відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія ”Автомобільні дороги України” наказом Державної служби автомобільних доріг України від 05 березня 2002 року № 93, створено відкрите акціонерне товариство “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” з метою підвищення ефективності функціонування автомобільних доріг України (далі - Компанія), засновником якого є держава в особі Державної служби автомобільних доріг.
У державній власності закріплено 100 відсотків акцій Компанії з забороною відчуження, використання для формування статутного фонду будь яких суб'єктів господарювання, надання в управління будь яким особам та здійснення дій, наслідком яких може бути відчуження цих акцій з державної власності.
Відповідно до пункту 5.1. Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 221 були реорганізовані дорожні державні підприємства шляхом їх злиття у дочірні підприємства Компанії, у тому числі і Севастопольське управління автомобільних доріг.
Відповідно до Наказу від 09 квітня 2002 року № 156 Державною службою автомобільних доріг України були створені дочірні підприємства Компанії.
На виконання цього Наказу та відповідно до акту передачі майна в оперативне управління від 31 березня 2002 року, майно було закріплено за позивачем на праві оперативного управління станом на 31 лютого 2002 року у сумі 3 128 900 гривень 00 копійок.
Відповідно до пункту 4.2. Статуту позивача майно позивачу передане Засновником (Компанія) в господарське відання. Статутний фонд підприємства становить 5 173 715 гривень 67 копійок (пункт 4.1.Статуту).
Згідно з вимогами статі 135 Господарського кодексу України власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Стаття 136 Господарського кодексу України встановлює, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Законодавство про управління об'єктами державної власності складається відповідно до статті 2 Закону України “Про управління об'єктами державної власності” з цього закону, Господарського кодексу України, Закону України “Про захист економічної конкуренції”, інших законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об'єктами державної власності або їх видами, та інших нормативно-правових актів з питань управління об'єктами державної власності. Відповідно до статті 3 Закону України “Про управління об'єктами державної власності” об'єктами управління державної власності є зокрема майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям. Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, гідно вимог статті 6 цього Закону: 1) приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності; 2) ініціюють створення господарських структур, розробляють проекти їх установчих документів; 3) затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням та інше.
Пункт 8.2.1 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає, що під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Відповідно до вимоги пп. 8.1.1 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
Приписами пп. 8.1.2 статті 8 цього ж Закону передбачено, що амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.
Згідно з пунктом 8.7.1. статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Відповідно до п.п. 8.4.11 п. 8.4 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” для цілей цього пункту: до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.
Пунктами 1.8 та 1.28 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що корпоративні права є правом власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з частиною другою статті 255 цього Кодексу обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 26 жовтня 2009 року у справі № 2-а-1185/09/2770, яка була залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2010 року, адміністративний позов дочірнього підприємства “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя задоволено, податкове повідомлення-рішення від 19 лютого 2009 року № 0000072320/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 294 455 гривень 00 копійок, у тому числі фінансових санкцій в розмірі 98 152 гривень 00 копійок визнано протиправним та скасоване.
При цьому, вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено, що дочірнє підприємство “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” -державне комерційне підприємство. Передачу майна здійснено Засновником -Державною службою автомобільних доріг України позивачу в господарське відання відповідно до повноважень та закріплено в статутних документах належним чином, згідно вимог діючого законодавства. Майно поставлене на баланс підприємства та на його вартість Засновником збільшено статутний фонд підприємства. Передача майна в обмін на корпоративні права прирівнюється до понесення витрат на придбання основних фондів.
Крім того, при розгляді справи № 2-а-1185/09/2770 судами першої та апеляційної інстанцій була встановлена обставина правомірності та обґрунтованості здійснення позивачем амортизації основних фондів у попередньому періоді, що перевірявся.
За таких обставин, доводи відповідача щодо знаходження майна позивача відповідно до акту від 31 березня 2002 року за правом оперативного управління, що позбавляє позивача права на нарахування амортизації основних фондів спростовується матеріалами справи не можуть бути прийняти судом до уваги.
Щодо формування позивачем валових витрат за господарською операцією з приватним підприємством “Техоснастка” судом встановлено наступне.
02 лютого 2006 року між приватним підприємством ”Техоснастка” та дочірнім підприємством “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” був укладений договір купівлі-продажу № 0701/10.
Згідно із предметом договору купівлі-продажу Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець прийняти і сплатити його за умовами даного Договору. Послуги щодо доставки товару сплачуються додатково. Поставка автотранспортом здійснюється на умовах CPT склад Покупця. Покупець сплачує усі витрати, пов'язані з транспортуванням товару.
Відповідно до статті 664 Цивільного Кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС у редакції 2000 року) (далі - правила ІНКОТЕРМС), саме термін CPT CARRIAGE PAID TO (... named place of destination) ФРАХТ/ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОПЛАЧЕНО ДО (... назва місця призначення) означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим.
Відповідно до статті А.3 умови CPT Правил ІНКОТЕРМС продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб.
Продавець зобов'язаний за власний рахунок надати покупцю, якщо так прийнято, звичайний(-і) транспортний(-і) документ(-и) відповідного транспорту, щодо якого укладено договір перевезення (наприклад, оборотний коносамент, необоротну морську накладну, документ внутрішнього водного транспорту, повітряну, залізничну чи автотранспортну накладну, або транспортні документи змішаного перевезення).
При цьому, статтями Б.1 та Б.6 умови CPT Правил ІНКОТЕРМС передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити ціну товару у відповідності з договором купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний, з урахуванням положень статті А.3 "а", сплатити:
- всі витрати, пов'язані з товаром, з моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А.4;
- всі витрати і збори, пов'язані з товаром під час його перевезення до прибуття в узгоджене місце призначення, за винятком витрат і зборів, які відповідно до договору перевезення покладаються на продавця.
- витрати щодо розвантаження товару, за винятком витрат і зборів, які відповідно до договору перевезення покладаються на продавця.
Виходячи з умов договору купівлі-продажу від 02 лютого 2006 року, приписів цивільного законодавства, Правил ІНКОТЕРМС, вбачається, що обов'язок доставки товару та оформлення товарно-супровідної документації покладається саме на продавця -приватне підприємство “Техоснастка”, а на позивача покладається обов'язок щодо сплати витрат на транспортування товару.
На виконання умов договору від 02 лютого 2006 року приватним підприємством “Техоснастка” за період з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року видані податкові накладні на поставку дочірньому підприємству “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 7 356 784 гривень 00 копійок, у тому числі на відшкодування транспортних витрат на загальну суму 1 029 602 гривень 65 копійок.
Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя встановлено, що постачальником бітуму та мазуту на адресу дочірнього підприємства “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” є приватне підприємство “Техоснастка”, інших постачальників даного товару або договірних відносин з іншими суб'єктами господарської діяльності на придбання мазуту та бітуму позивач не має.
Відповідно до акту ревізії Головного ревізійного управління в місті Севастополі дочірнього підприємства “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” встановлено отримання товару від приватного підприємства “Техоснастка” та використання його в господарській діяльності позивача.
При цьому, перевіряючими досліджувались всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарської операції в рамках договору купівлі-продажу від 02 лютого 2006 року.
Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського і податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. На підставі контролю і забезпечення обробки даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа (форми); дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст і об'єм господарської операції, одиницю вимірювання господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь в здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 цього Закону не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судом встановлено, що позивачем були надані до перевірки документи відповідно до договору купівлі-продажу № 0701/10, укладеного з приватним підприємством “Техоснастка”: договір купівлі-продажу; податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.
Стосовно оформлення товарно-транспортних накладних суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог договору купівлі-продажу № 0701/10, укладеного позивачем з приватним підприємством “Техоснастка” обов'язок щодо оформлення товарно-транспортних накладних покладено на продавця, тобто приватне підприємство “Техоснастка”.
Підтвердженням витрат, пов'язаних з виконанням перевезення згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, є товарно-транспортна накладна і шляховий лист. Оскільки, позивач не здійснював перевезення товару, а також не був замовником послуг щодо перевезення товару, вимоги податкового органу щодо надання позивачем належним чином оформлених товарно-транспортних накладних -є безпідставними.
Відповідач в обґрунтування правомірності донарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій посилається на матеріали кримінальної справи порушеної відносно посадових осіб позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Таким чином, підставою для звільнення від доказування є виключно вирок суду в кримінальній справі, тому матеріали кримінальної справи не є підставою для звільнення відповідача від доказування правомірності свого рішення.
Слід зазначити, що матеріали кримінальної справи стосуються питань перевезення товару приватним підприємством “Техостнастка”.
Крім того, суд звертає увагу, що постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2010 року адміністративний позов дочірнього підприємства “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09 червня 2010 року № 0000690231/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 282 563 гривень 00 копійок, у тому числі штрафні санкції в розмірі 427 521 гривень 00 копійок.
Вказаним судовим рішенням встановлена обставина фактичного одержання товару позивачем від приватного підприємства “Техостнастка”, а тому вказана обставина не підлягає доказуванню у даній справі та не може оспорюватися відповідачем.
Крім того, в акті перевірки відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем норм п.1.32 статті 1, п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 , п.п. 5.3.9, п. 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” п. 4.2.15 п. 4.2 статті 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” та про безпідставність віднесення до складу валових витрат -витрат працівника підприємства Іванова В.М. на проїзд під час службового відрядження до міста Києва без наявності оригіналів документів, що підтверджують переліт до місця призначення, та списання грошових коштів по авансовим звітам працівників підприємства без надання платіжних документів про їх витрачання, на підставі наступних авансових звітів: авансовий звіт від 08 жовтня 2008 року № 3 на загальну суму 1 411 гривень 90 копійок. Сума, яка не підтверджена документами в оригіналі складає 647 гривень 40 копійок; авансовий звіт від 22 грудня 2008 року № 7 на загальну суму 2 094 гривень 70 копійок. Сума, яка не підтверджена документами в оригіналі складає 2 034 гривень 70 копійок; авансовий звіт від 24 квітня 2009 року № 18 на загальну суму 849 гривень 20 копійок. Сума, яка не підтверджена документами в оригіналі складає 789 гривень 20 копійок; авансовий звіт від 29 травня 2009 року № 11 на загальну суму 1 185 гривень 60 копійок. Сума, яка не підтверджена документами в оригіналі складає 562 гривень 80 копійок; авансовий звіт від 29 грудня 2009 року б/н на загальну суму 2 282 гривень 00 копійок. Сума, яка не підтверджена документами в оригіналі складає 1 111 гривень 00 копійок.
На думку відповідача вказані порушення потягнули за собою заниження позивачем податку на прибуток підприємств, а також відшкодування позивачем вказаних витрат працівнику підприємства, потягнуло заниження податку з доходів фізичних осіб.
За загальним правилом п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.п. 5.4.8 п. 5.4. статті 5 цього Закону до валових витрат включаються: витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.
Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.
Відповідно до статті 910 Цивільного кодексу України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Статтею 60 Повітряного кодексу України встановлено, що повітряні перевезення виконуються на підставі договору.
Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).
Документами на перевезення є: квиток - при перевезенні пасажира; багажна квитанція - при перевезенні речей пасажира як багажу; відповідні документи -при перевезенні вантажу, пошти та інших предметів.
Форми документів на перевезення та правила їх застосування встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації України.
Згідно з розділом 3 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14 березня 2006 року № 187, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 13 червня 2006 року за № 706/12580, квиток -це документ, що має назву “Пасажирський квиток та багажна квитанція”, у тому числі електронний квиток, виданий перевізником (його агентом), який включає умови договору перевезення та повідомлення, разом з польотними та пасажирськими купонами.
Електронний квиток -електронний документ, який включає роздрук маршруту, електронні купони і, у разі використання, документ для посадки.
Електронний купон -частина електронного квитка, яка використовується для перевезення на відповідному рейсі, або інший документ, який його замінює, що зберігається у базі даних автоматизованої системи бронювання перевізника.
Згідно з п. 2.1, п. 2.2. п. 2.3. п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, електронний документ -документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.
Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
При цьому статтею 8 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” імперативно визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Порядок впровадження електронних перевізних документів регулюється наказом Державної авіаційної адміністрації від 20 січня 2009 року № 37, яким затвердженні Методичні рекомендації щодо вимог до форми електронного пасажирського квитка та багажної квитанції, електронної квитанції різних зборів та Методичні рекомендації з оформлення електронних авіаційних перевізних документів.
У відповідності з Розділом 1 Методичних рекомендацій з оформлення електронних авіаційних перевізних документів, електронний пасажирський квиток та багажна квитанція являє собою документ, який використовується для підтвердження договору перевезення пасажира та багажу, в якому інформація про повітряне перевезення пасажира та багажу представлена в електронній формі, та проведення розрахунків по цьому договору.
Електронний квиток використовується таким самим чином, що і квиток, оформлений на паперовому бланку. Різниця полягає лише у тому, що замість отримання даних шляхом обробки паперових документів вся інформація, яка має відношення до перевезення пасажира (маршрут, тариф, клас обслуговування, сплачена сума, збори і т. п.), міститься у файлі електронного квитка, який знаходиться у базі даних відповідального перевізника.
Пунктом 4 Методичних рекомендацій щодо вимог до форми електронного пасажирського квитка та багажної квитанції, електронної квитанції різних зборів передбачений перелік обов'язкових реквізитів ETKT та підтверджуючого (маршрут/квитанція) документів, а саме: інформація, що міститься у електронному перевізному та підтверджуючому (маршрут/квитанція) документах: відомості про пасажира - прізвище, ім.'я; номер та серія документа, підтверджуючого особу; найменування і/або код перевізника; номер рейсу; дату відправлення рейсу; час відправлення рейсу; найменування або коди пунктів вильоту/прильоту для кожного рейсу; код класу бронювання; код статусу бронювання; тариф; еквівалент тарифу (якщо використовується); збори та податки; загальна сума; форма оплати; найменування та адреса офісу перевізника або агентства, що видало квиток; норма провозу безкоштовного багажу (якщо передбачено); номер електронного перевізного документа; передаточні/обмежувальні надписи.
Таким чином, в розумінні приписів законодавства, електронний квиток -це первинний документ, створений в електронному вигляді, що фіксує та підтверджує факти укладення договору повітряного перевезення, його умови, в тому числі і здійснення оплати за цим договором.
Отже, наявність електронних квитків є підставою для відображення відповідної господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку, а саме для віднесення витрат на відрядження до складу валових витрат підприємства, для відшкодування витрат на відрядження працівника підприємства.
При проведенні перевірки відповідачем не було враховано особливості оформлення електронних квитків, а отже висновки відповідача щодо заниження податку на прибуток підприємств та податку з доходів фізичних осіб є необґрунтованими.
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування: податкового повідомлення-рішення від 09 червня 2010 року № 0008020172/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3 533 гривень 72 копійок, у тому числі штрафні санкції у розмірі 2 615 гривень 87 копійок та податкового повідомлення-рішення від 09 червня 2010 року № 0000680231/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 642 583 гривень 60 копійок, в тому числі штрафні санкції у розмірі 526 184 гривень 60 копійок.
Позовні вимоги в частині визнання незаконними дій державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено в чому полягає незаконність дій відповідача щодо проведення перевірки.
Право органів державної податкової служби здійснювати документальні невиїзні, а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами на час проведення перевірки було встановлено статтею 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.
Відповідно до частин першої, третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись статтями 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09 червня 2010 року № 0008020172/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3 533 гривень 72 копійок, у тому числі штрафні санкції у розмірі 2 615 гривень 87 копійок.
Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09 червня 2010 року № 0000680231/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 642 583 гривень 60 копійок, в тому числі штрафні санкції у розмірі 526 184 гривень 60 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства “Севастопольський упрдор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” судовий збір у розмірі 02 гривень 30 копійок.
Постанова може бути оскаржена у строки і порядку встановленими частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя(підпис)О.О. Кириленко
Постанову складено у повному обсязі
25 березня 2011 року
З оригіналом згідно
Суддя О.О. Кириленко