Cправа № 2а-0770/469/11
Ряд стат. звіту № 8.2.1
Код 05
16 березня 2011 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилка С.Є.
при секретарі судового засідання Скуби В.І.
за участю сторін:
представника позивача -Митровцій Володимира Івановича;
представника відповідача -Барановської Ванди Василівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства «Акваперл»до державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 16 березня 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 березня 2011 року.
Приватне підприємство «Акваперл»(надалі позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області, яким просить: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000012301/0 37/23-4/22098755/54 від 28 січня 2011 року начальника ДПІ у м.Ужгороді, яким ПП «Акваперл»зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 40327 грн. та визначено штрафні санкції в розмірі 10082 грн.; 2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000032301/0 36/23-4/22098755/560 від 28 січня 2011 року начальника ДПІ у м.Ужгороді, яким ПП «Акваперл»нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 10355 грн. та визначено штрафні санкції в розмірі 2589 грн.; 3) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000022301/0 38/23-4/22098755/562 від 28 січня 2011 року начальника ДПІ у м.Ужгороді, яким ПП «Акваперл»зменшено суму бюджетного відшкодування за листопад 2010 року на 57342 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 14336 грн.; 4) стягнути з Відповідача на користь позивача судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані наступним. Працівниками ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області проведено перевірку ПП «Акваперл», за наслідками якої 14 січня 2011 було складено акт за № №50/23-4/22098755 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Акваперл»код за ЄДРПОУ 22098755 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось за вересень 2010 року. На підставі вказаного акту 28 січня 2011 року були прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0000012301/0 37/23-4/22098755/54, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 40327 грн. та визначено штрафні санкції в розмірі 10082 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000032301/0 36/23-4/22098755/560, яким позивачеві нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 10355 грн. та визначено штрафні санкції в розмірі 2589 грн.. 25 січня 2011 року працівниками ДПІ у м.Ужгород Закарпатської області, за наслідками проведення перевірки ПП «Акваперл»з податку на додану вартість, було складено Акт перевірки № 82/23-4/22098755 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Акваперл»код за ЄДРПОУ 22098755 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалась за жовтень 2010 року». На підставі вказаного акту 28 січня 2011 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022301/0 38/23-4/22098755/562, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування за листопад 2010 року на 57342 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 14336 грн.. Позивач вважає, що висновки, зроблені в акті перевірки № 954/15-2 від 11 травня 2010 року щодо порушення ПП «Акваперл»вимог податкового законодавства є хибними та такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства України, а тому прийняті 25 та 28 січня 2011 року податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, що наведені в позовній заяві.
Відповідач надіслав суду заперечення проти позову, в якому повністю заперечує вимоги позивача, а відтак просить суд відмовити в задоволенні позову. Зокрема, вказав на те, що актами перевірки встановлено порушення статті 4 пунктів 4.1 та 4.3, статті 7 пункту 7.3 підпункту 7.3.1 та пункту 7.4 підпункту 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість»за № 168/97-ВР (надалі Закон України № 168/97-ВР), в результаті чого зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту Виходячи із вищевикладеного Державна податкова інспекція у місті Ужгороді Закарпатської області вважає правомірними податкові повідомлення-рішення, які оскаржуються позивачем.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні адміністративного позову з мотивів що наведені в письмовому запереченні.
З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
В судовому засіданні встановлено наступне. Відповідно до акту № 50/23-4/22098755 від 14 січня 2011 року(а.с.а.с. 13-27) відповідачем було здійснено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2010 року. Перевіркою встановлено, що останнім порушено п. 4.1, п. 4.3 статтю 4 пункти 4.1 та 4.3, статтю 7 пункт 7.3 підпункт 7.3.1 та пункт 7.4 підпункт 7.4.1 Закону України № 168/97-ВР, в результаті чого збільшено суму податкових зобов'язань за вересень 2010 року в розмірі 50 682 грн., тобто зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за вересень 2010 року на 40 327 грн. та визначено позитивне значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у сумі 10 355 грн..
Такий висновок податкового органу, було зроблено на підставі того, що позивачем при поставці товарів на митну територію України розраховано базу оподаткування виходячи із вартості, яка була менша митної вартості з якої сплачено податок на додану вартість при імпорті цих товарів. Перевіркою встановлено, що договірна (контрактна) вартість придбаного імпортованого товару позивачем у вересні 2010 року відрізняється більш ніж на 20% від митної вартості. При цьому позивач визначив податкові зобов'язання за вересень 2010 року в сумі 67699 грн. на фактично відвантажені товари виходячи з фактурної вартості. Митна вартість реалізованого у вересні 2010 року імпортованого товару склала 537739 грн. сума ПДВ, сплаченого на митниці - 107548 грн.. Таким чином, відповідачем за наслідками перевірки визначено податкові зобов'язання з ПДВ підприємства за вересень 2010 року в розмірі 107548 грн. (537739х20%), тобто виходячи з митної вартості імпортованих товарів. Також відповідачем при проведенні перевірки враховано результати камеральної перевірки від 10 листопада 2010 року акт № 3786/15-2 та визначено позивачеві до сплати суму ПДВ по декларації за вересень 2010 року у сумі 10 355 грн. за наслідками не включення до складу оподатковуваних операцій з податку на додану вартість отриманої попередньої оплати за товари від ПП Литвин М.М. у сумі 65000 грн..
На підставі вказаного акту перевірки 28 січня 2011 року були прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0000012301/0 37/23-4/22098755/54, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 40327 грн. та визначено штрафні санкції в розмірі 10082 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000032301/0 36/23-4/22098755/560, яким позивачеві нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 10355 грн. та визначено штрафні санкції в розмірі 2589 грн. (а.с.а.с. 28, 29).
Крім того, актом за № 82/23-4/22098755 від 25 січня 2011 року (а.с.а.с. 30-43), встановлено, що позивачем збільшено суму податкових зобов'язань у жовтні 2010 року в розмірі 57342 грн., тобто зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за жовтень 2010 року на 57 342 грн. та визначено позитивне значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у сумі 11 370 грн. Такий висновок податкового органу, було зроблено на підставі того, що позивачем при поставці товарів на митну територію України розраховано базу оподаткування виходячи із вартості, яка була менша митної вартості з якої сплачено податок на додану вартість при імпорті цих товарів. Перевіркою встановлено, що підприємство проводило реалізацію пластмасових виробів санітарно-технічного призначення, ванн, облицювальної плитки та інших побутових виробів для ванних кімнат суб'єктам підприємницької діяльності за цінами, що сформовані на основі фактурної вартості та включають ввізне мито та націнку.
На підставі вказаного акту перевірки 28 січня 2011 року було прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0000022301/0 38/23-4/22098755/562, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування по ПДВ за листопад 2010 року на суму 57342,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 14336,00 грн. (а.с. 44).
Судом встановлено, що позивачем визначено податкові зобов'язання за вересень та жовтень 2010 року на товар виходячи з фактурної вартості, ввізного мита та націнки.
Матеріалами справи підтверджено, що протягом охоплюваних перевірками періодів позивач здійснював діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку. Зокрема підприємство проводило реалізацію пластмасових виробів санітарно-технічного призначення суб'єктам підприємницької діяльності по цінам, що сформовані на основі фактурної вартості та включають ввізне мито, націнку. При ввезенні товарів позивач належним чином сплачував до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до статті 4 частини 3 Закону України № 168/97-ВР з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД.
Дані факти відповідачем не заперечуються.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що договірна (контрактна) вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижча за звичайну ціну (митну вартість).
Відповідно до статті 1 пункту 1.18 Закону України № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними статтею 1 пунктом 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до статті 1 пункту 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.
Ідентичні товари (роботи, послуги) -це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.
Однорідні товари (роботи, послуги) -це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Відповідно до статті 1 пункту 1.20.2 статті 1 Закону України України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.
Відповідно до статті 1 пункту 1.20.6 Закону України України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.
За пунктами 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 Закону України України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.
Відповідно до пункту 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).
Крім того, відповідно до Закону України «Про ціни та ціноутворення»(зокрема, статті 6 та 7) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. На сьогодні державне регулювання цін запроваджено Кабінетом Міністрів України за постановою від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», у якій відсутнє будь-яке регулювання цін на митну вартість.
Аналізуючи зазначені норми суд приходить до висновку, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін»є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.
При цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Податковий орган повине довести, що володіє належною інформацією про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.
У вищевказаних актах перевірки відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін.
Здійснюючи перевірки відповідач дійшов до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін.
Так, статтею 263 частиною 1 МК України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів.
Аналогічно визначено і пунктом 1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09 липня 1997 року, згідно якого митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.
Таким чином, звичайна ціна встановлюється за правилами статті 1 пункту 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.
Наведене положення відповідає вимогам статті 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», якою встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить статті 1 пункту 1.20.5, статті 7 пункту 7.4 підпунктом 7.4.1 та 7.4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару, в такому випадку ціна продажу є звичайною.
Жодним законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття «митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.
А тому посилання відповідача на статтю 4 пункт 4.3 Закону України № 168/97-ВР, згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не береться судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість саме при розмитненні імпортованих товарів.
Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі статті 4 пункту Закону України Закону України № 168/97-ВР, при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної.
Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Проте, відповідно до статті 4 пункту 4.3 підпункту 4.3.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ (надалі Закон України № 2181-ІІІ), застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а»підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до статті 4 пункту 4.3 підпункту 4.3.1 Закону України № 2181-ІІІ, якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.
Крім того, відповідно до статті 4 пункту 4.3 підпункту 4.3.1 Закону України № 2181-ІІІ методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а підпунктом 4.3.4 пункту 4.3 цієї ж статті визначено, що застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. На теперішній час жодним законом України не затверджено методику визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами.
Відповідно до статті 4 пункту 4.3 підпункту 4.3.5 Закону України № 2181-ІІІ рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.
Як вбачається із змісту вищевказаних актів перевірок, при перевірці позивача йому були надані всі необхідні документи, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було.
За таких обставин суд приходить до переконання, що нарахування податкових зобов'язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Слід зауважити, що відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пп. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.
На підставі вказаних норм Відповідачем, у зв'язку зі зменшенням сум бюджетного відшкодування, було застосовано штрафні санкції за оспорюваними податковим повідомленням-рішенням №0000012301/0 37/23-4/22098755/54 від 28 січня 2011 року в розмірі 10082,00 грн., №0000032301/0 36/23-4/22098755/560 від 28 січня 2011 року в розмірі 14336,00 грн.
Суд констатує, що відповідно до приписів частини другої статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Тобто за порушення, вчинені у попередніх періодах, та виявлені після дати набрання чинності Податковим кодексом України, відповідно по норм Конституції України, не допускається застосування санкцій, що не були передбачені нормативно-правовими актами до 01 січня 2011 року, зокрема у разі встановлення завищення заявленої до відшкодування з бюджету суми ПДВ, яка на час перевірки не відшкодована.
Крім того, суд констатує, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи статті 71 частини 2 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд, -
Позовну заяву Приватного підприємства «Акваперл»до державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - з а д о в о л ь н и т и.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області № 0000012301/0 37/23-4/22098755/54 від 28 січня 2011 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області № 0000032301/0 36/23-4/22098755/560 від 28 січня 2011 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області № 0000022301/0 38/23-4/22098755/562 від 28 січня 2011 року.
Стягнути з Державного (місцевого) бюджету України (м. Ужгорода) на користь приватного підприємства «Акваперл»витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп., що сплачене відповідно до квитанції № 49 від 07 лютого 2011 року через 05 філіал Закарпатського обласного управління Державного Ощадного банку України.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий Гаврилко С.Є.