Іменем України
16.03.2011 м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Молнар Е.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Воловецького районного суду від 17 грудня 2010 року, -
У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та відшкодування моральної шкоди.
Вимоги мотивував тим, що 14.09.2008 року між ним та відповідачем був укладений договір позики. Згідно умов договору він передав у борг ОСОБА_4 60000 доларів США, а останній видав йому розписку про отримання грошей та зобов'язався повернути борг до 1.10.2008 року.
Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав і грошей не повернув, чим заподіяв позивачу матеріальну та моральну шкоду.
Посилаючись на дані обставини та норми цивільного законодавства ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу з розрахунку вартості долара США - 7,9099 грн., три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 29255,79 грн., 10000 грн. моральної шкоди та судові витрати по справі.
Рішенням Воловецького районного суду від 17 грудня 2010 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача 474000 грн. боргу за договором позики та 29255 грн. 79 коп. трьох процентів річних за період прострочення виконання зобов'язання з 14.09.2008 року по 4.10.2010 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_4 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивач подав до суду заперечення на апеляційну скаргу в якому просить апеляцію відхилити, а рішення суду, яке на його думку є законним та обґрунтованим, залишити без змін.
В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, а повідомлення апелянта про причини неявки в судове засідання колегією визнані не поважними.
Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення з таких підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що позивач надав суду розписку від 14 вересня 2008 року, зі змісту якої випливає, що відповідач отримав від позивача для будівництва кафе-магазину позику в сумі 60000 доларів США і дану позику до теперішнього часу не повернув.
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, на підтвердження вимог названого закону відповідач видав позивачеві розписку про позичені гроші, яка ніким не оспорюється. Така форма договору позики вибрана сторонами договору добровільно.
Позичальник, відповідно до змісту ст. 1051 ЦК України, має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений в письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 ЦК України), рішення суду, щодо оспорення договору позики, не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику.
Оскільки отримані від позикодавця кошти відповідач не повернув, на думку колегії суддів, висновок суду про доведеність позову ОСОБА_3 в частині стягнення з відповідача суми позики є правильним.
Суд вирішуючи цю позовну вимогу вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
Рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.
Зокрема, колегія суддів не приймає до уваги голослівні твердження відповідача про те, що ніби він одержав від позичальника не 60000, а лише 37000 доларів США.
Що стосується рішення суду в частині стягнення з відповідача за період з 14.09.2008 року по 4.10.2010 року трьох процентів річних в сумі 29255 грн. 79 коп. слід зазначити наступне.
Стягуючи з відповідача 29255 грн. 79 коп. суд першої інстанції виходив з того, що згідно умов договору відповідач мав повернути борг до 1.10.2008 року, проте цього не зробив і прострочив виконання грошового зобов'язання. Тому, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, зобов'язаний, крім суми боргу, сплатити кредитору три проценти річних від простроченої суми.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи та прав сторін.
Зі змісту боргової розписки видно, що сторони в договорі чітко не обумовили строк повернення позики, а отримані від позикодавця 60000 доларів США відповідач зобов'язався повернути після оформлення всіх належних документів на об'єкт будівництва та продажу або переоформлення цього об'єкта.
Відповідно до абзацу другого ч. 1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки по справі не доведено, що відповідач продав чи переоформив збудований ним за позичені гроші об'єкт нерухомості, колегія суддів вважає, що порушення умов договору позики зі сторони відповідача не встановлено і відсутні підстави для застосування до нього наслідків, передбачених ст. ст. 625 та 1050 ЦК України.
За таких обставин слід визнавати, що висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем грошового зобов'язання не відповідають обставинам справи, що, згідно п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні даної вимоги.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Воловецького районного суду від 17 грудня 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 трьох процентів річних від суми боргу за період з 14.09.2008 року по 4.10.2010 року в сумі 29255 грн. 79 коп. скасувати і у задоволенні даної вимоги відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: