17.03.11р.
Справа № 5005/692/2011
За позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ
до Відкритого акціонерного товариства Нікопольський завод феросплавів", м.Нікополь Дніпропетровської області
про стягнення 2856грн.
Суддя Рудовська І.А.
Представники:
Від позивача -представник не з'явився
Від відповідача -Аржанухін В.Л. -представник, довіреність №123-4016 від 30.12.2010 р. .
ДП "Придніпровська залізниця" звернулось із позовом до ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", в якому просить господарський суд стягнути з відповідача на свою користь збір за телеграфне повідомлення - 53,00грн., збір за подачу та забирання вагонів 585,20 грн. збір за зважування 451,20 грн., плата за користування вагонами 474,60 грн., збір за зберігання вантажу 816,00грн. та судові витрати.
Відповідач проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов. Крім того, згідно заяви відповідач просить відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення позивачем шестимісячного строку позовної давності, встановлений ст. 137 Статуту та ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів представником позивача заявлено не було.
У судовому засіданні 17.03.2011 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін господарський суд, -
встановив:
Між Державним підприємством "Придніпровська залізниця" та ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" було укладено договір " Про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезений та надані залізницею послуги від 11.02.2008р. ПР/ДН-2-08-800977-08/181/НЮп.
На шляху прямування станція Кривий Ріг-Сортувальний, згідно статті 24 Статуту залізниць України, здійснила перевірку маси вантажу "Марганцева руда" у вагонах №№ 60302155, 63535785, 67370080, які прямували зі станції Одеса -Порт Одеської залізниці на станцію Нікополь Придніпровської залізниці, на одержувача ВАТ "Нікопольський завод феросплавів". В результаті даної перевірки встановлено наступне. Відповідно перевізних документів вантаж у вагонах розміщено з параграфами §§1-12 Розділу Технічних умов навантаження та кріплення вантажів: у вагонах № 67370080 - 89650 кг, тара - 21750 кг, нетто - 67900 кг, № 63535785 брутто -88300 кг, тара - 20450 кг, нетто - 67850 кг, № 60302155 брутто - 91 850 кг, тара - 23650 кг, нетто -68200 кг. Маса вантажу визначена на електронних вагах ДП Одеського Торговельного Порту ТОВ "Бруклін-Київ". Фактично при огляді стану навантаження та контрольному зважуванні на статичних тензометричних вагах ВТВ-1С №57 (державна повірка 01.04.2010 року, перевірка 01.06.2010 року, встановлено:
- у вагоні № 67370080 брутто - 89400 кг, тара - 21750 кг, нетто - 67650 кг, вантажопідйомність вагону 69000 кг, різниця завантаження на 1-й візок 7760 кг;- у вагоні № 63535785 брутто - 87800 кг, тара - 20450 кг, нетто - 67350 кг, вантажопідйомність вагону 69000 кг, різниця завантаження на 2-й візок 9060 кг; - у вагоні № 60302155 брутто - 91480 кг, тара - 23650 кг, нетто - 67830 кг, вантажопідйомність вагону 69000 кг, різниця завантаження на 2-й візок 8140 кг.
В акті загальної форми ГУ-23 № 5319 від 10.07.2010р., в актах комісійного огляду стану навантаження та зважування вагонів від 10.07.2010р. відправник ТОВ "Арена Марін" своїм підписом засвідчив виявлену різницю в навантаженні візків у вагонах №№ 60302155, 63535785, 67370080. Таким чином станцією Кривий Ріг-Сортувальний було нараховано залізниці платежі по акту загальної форми ГУ-23 № 5319.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Частинами 1, 2 ст. 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачі, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігати та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник відповідає за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажів у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти, сталося не з його вини.
Згідно зі статтею 2 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. № 457 Статут залізниць України (далі Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, яки користуються залізничним транспортом.
Статтею 6 Статуту встановлено, що накладна -основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем.
Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі ст. 105 Статуту вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами.
Згідно зі ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення засвідчується комерційними актами або актами загальної форми, які складаються станціями залізниць.
Комерційний акт складається для засвідчення в тому числі невідповідності маси вантажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Відповідно до ст. 111 Статуту залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, коли вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрат, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Складання комерційних актів та приймання продукції здійснено відповідно до складання актів, затверджених наказом Мінтрансу України від 28.05.2002р. № 334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за № 567/6855.
Відповідно до п. 14 Інструкції П-6 перевірка ваги нетто здійснюється у порядку, встановленому стандартами, технічними умовами та іншими обов'язковими для сторін правилами.
Порядок і терміни складання актів, пред'явлення і розгляду претензій та позовів визначаються Статутом залізниць України відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.
Частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.
Це стосується і положень про позовну давність.
Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний і скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Згідно з частиною п'ятою статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають з Статуту залізниць.
Відповідно до ст.. 137 Статуту залізниць України позовна давність для позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців, який обчислюється відповідно до вимог ч. 2 статті 137 цього Статуту - зазначений шестимісячний термін обчислюється а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову (складання комерційного акта, акта загальної форми, списання коштів з особового рахунку тощо).
У даному випадку право на позов виникло у позивача в день складення акту загальної форми, а саме 10.07.2010 р. Позовна заява здана позивачем поштовому відділенню № 23 м. Кривий Ріг для відправлення лише 11.01.2011 р., про що свідчить відповідний штамп поштового відділення на опису вкладення та конверті відправки (а.с.8,9, 25).
Таким чином, перебіг строку позовної давності закінчився 10.01.2011 р. і, оскільки відповідачем було заявлено про застосування позовної давності, - це є підставою для відмови у позові.
За приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судові витрати у справі покладаються на позивача, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі вищезазначеного керуючись ст.ст. 267, 908 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.А.Рудовська
Дата підписання рішення -21.03.2011 року