22 березня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/1427/11
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бойко С.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови, -
Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови про накладення штрафу від 03.02.2011 року (ВП № 23222637).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 03.02.2011 року старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Нездойминогою О.О. винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 340,00 грн. у зв'язку з невиконанням Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк судового рішення на підставі виконавчого листа, виданого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області у справі № 2а-320/2010. Позивач вважає, що зазначена постанова про накладання штрафу є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки судове рішення не виконано з незалежних від боржника причин, адже Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області не є головним розпорядником бюджетних коштів вищого рівня. А відтак, виконання судового рішення може бути проведено тільки за рахунок коштів, які будуть додатково виділені Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, в прохальній частині позовної заяви вказав на можливість розгляду справи за його відсутності.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Беручи до уваги те, що перешкоди до розгляду справи у судовому засіданні, встановлені ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, а в судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі, суд, згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, без проведення судового засідання на підставі наявних матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Судовим рішенням у справі № 2а-320/2010 зобов'язано управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 недоплачену різницю одноразової грошової компенсації в сумі 30 мінімальних заробітних плат, як інваліду ІІ групи по захворюванню, пов'язаному з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з розрахунку мінімальної заробітної плати на час встановлення ІІ групи інвалідності, з урахуванням виплаченої допомоги, та недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2004 - 2008 роки в розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до вимог ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, віднесеній до 1 категорії учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого ЗУ "Про державний бюджет України" на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум на оздоровлення.
Відповідно до положень частини першої статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист.
Для примусового виконання судового рішення Лубенським міськрайонним судом Полтавської області 03 грудня 2010 року видано виконавчий лист № 2а-320/2010.
На виконання частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Нездойминогою О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 23222637 та встановлено боржнику строк для добровільного виконання судового рішення.
Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області у вказаний строк судове рішення не виконав з підстав відсутності відповідного фінансування.
За невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк судового рішення у справі № 2а-320/2010 постановою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Нездойминоги О.О. від 03.02.2011 року на відповідача накладено штраф у сумі 340,00 грн.
Перевіряючи правомірність прийнятої старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Нездойминогою О.О. постанови про накладення штрафу від 03.02.2011 року суд виходить з наступного.
Преамбулою Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Посилання позивача на те, що ним як боржником вчинено всіх необхідних дій для виконання судового рішення суд оцінює критично з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд не приймає до уваги доводів позивача про відсутність грошових коштів, викладеному у позовній заяві та відзначає, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Аналогічне правило міститься і в частині першій статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Системний аналіз наведених положень норм права дає підстави для висновку, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відсутність відповідного фінансування не може бути визнана поважною причиною невиконання судового рішення з огляду на те, що за своїм характером є або бездіяльністю, або юридично неспроможною дією і не вказує на належне ставлення боржника до процесу організації виконання судового рішення. При цьому суд бере до уваги, що судовим рішенням на позивача було покладено обов'язок здійснити дії по нарахуванню та виплаті грошових коштів. Судом не встановлено наявності доказів, які б вказували на існування будь-яких перешкод у здійсненні позивачем нарахування належної суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Зміст дій, які повинен вчиняти державний виконавець з приводу примусового виконання судових рішень, передбачений, зокрема, статтею 87 зазначеного Закону.
Так, статтею 87 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Позивач не надав суду доказів наявності поважних причин невиконання судового рішення, які в силу зазначеної норми визначені законодавцем як єдина підстава для звільнення від юридичної відповідальності у вигляді накладення штрафу за невиконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений конституційним законодавством України і спрямована на виконання рішення суду, а позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя С.С. Бойко