14 березня 2011 р.Справа № 2029/2а-651/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Катунова В.В. , Перцової Т.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06.01.2011р. по справі № 2029/2а-651/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова , Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної в м. Харкові ради
про бездіяльність щодо перерахунку пенсії та соціальних виплат особі , яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи,
10.12.2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м. Харкова, Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної в м. Харкові ради, в якому просить:
- визнати дії відповідачів такими, що були помилково здійснені зазначеними відповідачами без урахування вимог ст. 152 Конституції України, ст.1175 ЦК України ст. 268 ЦК України відносно нарахування та здійснення перерахування раніше призначеної, основної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та нарахуванні й виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м. Харкова провести перерахунок та виплату їй, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (II групи інвалідності), основної пенсії згідно вимог ст.152 Конституції України, ст. 1175 ,ст. 268 ЦК України та ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність - за період з 2004 року по момент винесення рішення з урахуванням проведених виплат;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м. Харкова усунути порушення, а саме призначити (встановити) їй в подальшому, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії (ІІ групи інвалідності), основну пенсію, в розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно вимог ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. № 796-ХІІ і виплачувати щомісячно в подальшому;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної в м. Харкові ради усунути порушення і провести перерахунок згідно ст. 48 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991р. щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних робітних плат з 2004 року;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної в м. Харкові ради виплатити згідно ст. 48 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991р. щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з 2004 року.
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної в м. Харкові ради призначити (встановити) їй в подальшому, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії (II групи інвалідності), щорічну допомогу на оздоровлення згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ;
- стягнути на її користь, згідно ст.90, 94 КАС України, кошти, затрачені на правову допомогу в розмірі 500,00 грн.
Судом першої інстанції справу розглянуто в порядку скороченого провадження.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06.01.2011 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.11.2006 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по день винесення рішення.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до ст.50 п.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, визначених ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.11.2006 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по день винесення рішення.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова здійснити перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_1, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії 2-ї групи інвалідності відповідно до ст.50, п.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.11.2006 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по день винесення рішення.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м. Харкова, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову в зазначеній частині та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що постанову винесено з порушенням норм матеріального права. Неправомірність в діях відповідача, щодо нарахування пенсії позивачу, відсутня, оскільки управління при здійсненні обчислення пенсії діяло на підставі Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, постанов Кабінету Міністрів України № 1293 “Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27.12.2005 року, № 530 від 28 травня 2008 р. “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання державної пенсії в розмірі, передбаченому ч. 4 ст. 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та додаткової пенсії відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а відповідач неправомірно відмовив у проведенні перерахунку даних пенсій за період з 01.11.2006 р. по 31.12. 2007 р. та з 22.05.2008 р. по день винесення постанови.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність захисту прав позивача на отримання зазначених пенсій з 01.11.2006 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по день винесення постанови.
Колегія суддів частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції та вважає постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06.01.2011 року такою, що частково постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 10.12.2010 року із вимогами щодо захисту його порушених прав, що мали місце з 01.11.2006 року.
Колегія суддів зауважує, що порушене право позивача на отримання пенсії підлягає захисту в межах річного строку. При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30.07.2010р.) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З набуттям чинності 30.07.2010 року Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VІ зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців.
Колегія суддів зауважує, що оскільки до 30.07.2010 року для звернення до суду з адміністративним позовом було встановлено річний строк, позивач не міг бути обізнаний про його скорочення до шести місяців і міг обґрунтовано очікувати на захист свого права в судовому порядку відповідно до ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30.07.2010р.).
Отже, виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі “Мельник проти України”(заява №23436/03), колегія суддів вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин положення ч.2 ст.99 КАС України, в редакції, яка діяла до 30.07.2010 року.
Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом, річний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 10.12.2009 року.
При цьому колегія суддів зауважує, що у відповідності до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).
Необґрунтованим, на думку колегії суддів, є посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 268 ЦК України, оскільки для можливості застосування положень зазначеної статті істотне значення, з одночасним урахуванням приписів ст. 2 КАС України та завдань адміністративного судочинства, має зміст правової природи виплат, передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», через призму оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.
Також колегія суддів з урахуванням аналізу положень преамбули Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначає, що виплати, передбачені зазначеним Законом, є заходами соціального захисту населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, а не відшкодуванням шкоди.
При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 21 КАС України адміністративним судам підсудні тільки вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин. Крім того, такі вимоги розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Також є необґрунтованим посилання позивача на ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки у даному випадку суми пенсії у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не були нараховані позивачеві.
Як вбачається з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду з захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
При цьому колегія суддів зауважує, що, як вбачається з матеріалів справи, порушення прав позивача відбувалося періодично -кожного місяця при отриманні ним суми пенсії, починаючи з 01.01.2004 року, а тому кожного разу при отриманні пенсії в неналежному розмірі позивач мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Однак позивачем до суду першої інстанції не було надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом щодо визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату державної та додаткової пенсій за період з 01.11.2006 року по 09.12.2009 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду за захистом своїх прав за період з 01.11.2006 року по 09.12.2009 року, а тому необґрунтованість висновків суду першої інстанції в зазначеній частині.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.
Таким чином, внаслідок неправильного застосування норм ч.2 ст.99 КАС України, неврахування вищезазначеного Рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року постанова суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання дій незаконними, призначення та виплату державної пенсії і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірах, встановлених законом, стягнення заборгованості по пенсії за період з 01.11.2006 року по 09.12.2009 року не може бути визнана законною, а тому підлягає скасуванню, а позов в зазначеній частині згідно приписів ст. 100 КАС України - залишенню без розгляду.
Відносно позовних вимог про визнання дій незаконними, призначення та виплату державної пенсії і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірах, встановлених законом, стягнення заборгованості по пенсії за період з 10.12.2009 року колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи та віднесений до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується доданими до справи копіями посвідчення серії А № НОМЕР_1 та довідки МСЕК № 076895, та має право на отримання державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя та здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 49 Закону України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до п. 4 ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по другій групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, віднесеним до першої категорії призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах: інвалідам другої групи - 75% мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46 Конституції України).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст.50 та 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання відповідача на ч.5 ст.54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.
При цьому колегія суддів зазначає, що з 10.12.2009 року підстави для невиплати позивачеві державної та додаткової пенсій у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" були відсутні, зміни у зазначені статті не вносились, а тому колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованої відмови відповідача у здійсненні перерахунку пенсії за зазначений період.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обов'язку відповідача з 10.12.2009 року здійснювати позивачеві нарахування та виплату основної та додаткової пенсії у відповідності до приписів ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в огляду на наступне.
Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При вирішенні спору суд першої інстанції, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, обґрунтовано визнав, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті.
Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог за період з 10.12.2009 року по день винесення постанови суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду в зазначеній частині не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова задовольнити частково.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06.01.2011 року по справі № 2-а-651/11 скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.11.2006 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 09.12.2009 року, зобов'язанння Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до ст.50 п.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, визначених ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за період з 01.11.2006 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 09.12.2009 року, зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова здійснити перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_1, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії 2-ї групи інвалідності відповідно до ст.50, п.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за період з 01.11.2006 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 09.12.2009 року.
Позовну заяву ОСОБА_1 в зазначеній частині залишити без розгляду.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06.01.2011 року по справі № 2-а-651/11 в частині задоволення позовних вимог за період з 10.12.2009 року по день винесення постанови судом першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя(підпис)Дюкарєва С.В.
Судді(підпис)
(підпис)Катунов В.В. Перцова Т. С.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.