Справа: № 2-а-419/10 Головуючий у 1-й інстанції: Лісовенко П.І.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
Іменем України
"04" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Беспалова О.О. та Грибан І.О., при секретарі Бурді Л.М., за участю апелянта та представника Тетіївського районного центру зайнятості Решітника В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Тетіївського районного суду Київської області від 20 грудня 2010 року у справі за позовом Прокурора Тетіївського району в інтересах держави в особі Тетіївського районного центру зайнятості -робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_3 про відшкодування незаконно отриманої допомоги по безробіттю, -
Постановою Тетіївського районного суду Київської області від 20 грудня 2010 року позовні вимоги задоволенні.
Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що звертаючись до районного центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного, відповідачем було надано неправдиві відомості, а тому незаконно отримана допомога по безробіття в розмірі 2700 грн. підлягає стягненню на користь Тетіївського районного центру зайнятості.
З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.03.2007 року ОСОБА_3 у відповідності до його заяви від 02.03.2007 р. на підставі статті 2 Закону України «Про зайнятість населення»надано статус безробітного та відповідно до п.п.2,4 ст.22, п.2 ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»та п.п. 2.7, 2,9 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності»призначена виплата допомоги по безробіттю
У заяві про надання статусу відповідач вказав, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.
Однак, під час здійснення запитів до державного реєстратора в Тетіївському районі було встановлено, що ОСОБА_3 на дату реєстрації 22.02.2007 року та надання статусу 02.03.2007 року в Тетіївському районному центрі зайнятості був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.
За період перебування на обліку у Тетіївському районному центрі зайнятості відповідач незаконно отримав допомоги по безробіттю в розмірі 2700,81 грн.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг мають застраховані та незастраховані особи -військовослужбовці звільнені у зв'язку із скороченням чисельності штату без права на пенсію, в т.ч. особи, які вперше шукають роботу та інші не застраховані особи, у разі їх реєстрації в установленому законом порядку як безробітних.
Згідно п. п. «б»п. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»до зайнятого населення належать та не можуть бути безробітними і отримувати допомогу по безробіттю громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.
В силу ст. 2 вищезазначеного закону безробітними визнаються працездатні громадяни, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших, передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Відповідно до п. п. 8 п. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття»виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.
Пунктом 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття»передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Пунктами 6 та 7 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу та безробітних, затвердженого постановою КМ України від 14.02.2007 № 219 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним передбачено, що у разі встановлення центром зайнятості належності особи, визнаної безробітною до категорії зайнятих, така особа знімається з обліку як безробітна та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
Аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції, що при подачі заяви про отримання статусу безробітного, перебуваючи в статусі суб'єкта підприємницької діяльності, позивач порушив вимоги Закону України «Про зайнятість населення»та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що фізична особа, яка має статус підприємця не може вважатися такою, яка не має роботи, оскільки підприємництво -це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з метою одержання прибутку.
Той факт, що підприємницька діяльність не приносила позивачеві прибутку не може вважатися достатнім для отримання статусу безробітного та подальшого отримання соціальних послуг.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Тетіївського районного суду Київської області від 20 грудня 2010 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя О.О. Беспалов
Суддя І.О. Грибан