Справа: № 2-а-258/10 Головуючий у 1-й інстанції: Кіхтенко Н.І.
Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
Іменем України
"10" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Земляної Г.В., Петрика І.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області на постанову Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, -
16 вересня 2010 року позивач звернувся до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни про визнання дій протиправними та здійснення відповідних виплат щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни.
Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2010 року адміністративний позов ОСОБА_2 в частині вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату соціальної допомоги, як дитині війни, за період поза межами шестимісячного строку звернення до суду залишено без розгляду у зв'язку з пропущенням позивачем строку на звернення до суду без поважної причини та відсутністю клопотання про його поновлення.
Постановою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2010 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права при його постановленні.
Зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що справа розглядалася судом в порядку скороченого провадження
До суду апеляційної інстанції сторони не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Згідно з абзацом 4 ст. 283-2 КАС України апеляційні скарги у справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; розглядаються апеляційними судами в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суд першої інстанції, керуючись вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», прийшов до висновку про задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, а тому йому згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України»на відповідний рік.
Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік»збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року -695,00 грн., з 01.04.2010 року -706,00 грн., з 01.07.2010 року -709,00 грн.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, натомість такі нарахування здійснювалися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального окремих категорій громадян»від 28 травня 2008 року № 530, у зв'язку з чим останній звернувся до суду за захистом своїх прав.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене колегія суддів не приймає до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на які посилається апелянт, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання доплат до пенсії, в розмірі передбаченому вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та виходячи з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»- державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені іншими нормативно-правовими актами, а тому колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем позивачу повинна була нараховуватися і виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність джерел фінансування виплат, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. (У справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань).
За таких обставин суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, а постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи з цього, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 183-2, 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області залишити без задоволення.
Постанову Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2010 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді Г.В. Земляна
І.Й. Петрик