Справа: № 2а-10015/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: клименчук Н.М.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"02" березня 2011 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Петрика І.Й.
при секретарі Ломановій Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства Внутрішній Справ України про визнання рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом в якому просив визнати його учасником бойових дій, оскільки у період з 1989 року по 1991 рік він неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах на території Закавказзя колишнього СРСР (м. Баку, м. Кіровобад, м. Нюваді НКАО Азербайджанської PCP).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2010 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що після закінчення навчання у Владикавказькому вищому військовому командному училищі МВС СРСР у 1989 році ОСОБА_2 направлено для подальшого проходження служби в військову частину 3217 (290 оперативний мотострілковий полк) управління внутрішніх військ МВС СРСР по УРСР та МРСР.
Під час проходження військової служби в період з 1989 року по 1991 рік ОСОБА_2 шість раз виконував службові обов'язки по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами в складі вказаної військової частини.
Згідно архівної довідки Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ МВС України, ОСОБА_2 на підставі наказів командира військової частини 3217 відряджено до м. Баку Азербайджанської PCP з 30 жовтня 1989 року по 15 листопада 1898 року, до м. Кіровобад Азербайджанської PCP з 16 січня 1990 року по 18 квітня 1990 року, м. Нюваді НКАО з 25 вересня 1990 року по 9 жовтня 1990 року, до Азербайджанської PCP з 15 січня 1991 року по 28 лютого 1991 року, в НКАО з 18 червня 1991 року по 24 червня 1991 року, в НКАО з 11 липня 1991 року по 3 вересня 1991 року для виконання службових обов'язків по ОГП (охорона громадського порядку) при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими громадськими проявами в НКАО та прилеглих районах.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені адміністративного позову ОСОБА_2 прийшов до їх безпідставності та неправомірності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(далі по тексту - Закон) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, їх гарантії соціального захисту»№ 3551-XII (надалі Закон) учасниками бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії. Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу PCP (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу PCP проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Відповідно п. 2 ст. 6 вказаного Закону України, учасниками бойових дій визнаються особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів); військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників також визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63 визначено перелік держав і періодів бойових дій на їх території.
Як правильно встановлено відповідачем такі держави як Союз РСР та Азербайджанська РСР до вказаного переліку не входить, що свідчить про відсутність підстав для надання позивачу статусу учасника бойових дій.
Не спростовують цього висновку і посилання позивача на те, що відповідачем не взято до уваги такого застереження у названій Постанові КМУ, як «інші країни з грудня 1979 року». Так, у шостій примітці до пункту «інші країни з грудня 1979 року»вказується, зокрема, що «Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил РСР про їх особисту участь у бойових діях».
Враховуючи приписи наведеної примітки, лише у разі надання позивачем довідки 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил РСР про його особисту участь у бойових діях до нього може бути застосований вказаний пункт.
Крім того будь-яких доказів, що ОСОБА_2 за рішенням Уряду колишнього СРСР проходив службу чи перебував у відряджені в державах, де в цей період велися бойові дії і брав безпосередню участь у бойових діях.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.
Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_2 не доведенні та не підлягають задоволенню.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 09 березня 2011 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: А.Б. Парінов
І.Й.Петрик
Повний текст ухвали виготовлений 09 березня 2011 року.