Справа: № 2а-5901/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
Іменем України
"01" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Мамчура Я.С.
суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.
при секретарі Ільницькій В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Вестком»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення рішення , -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним податкове повідомлення -рішення №0000391710/32558286 від 15 березня 2010 року, видане Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2010 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем у відповідності до положень ч.2 ст.72 КАС України не доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення -рішення №0000391710/32558286 від 15 березня 2010 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до п.п.9.11.1 п.9.11 ст.9 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.
Пунктом 7.3 ст.7 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2009 року, за результати якої складено акт №32/23-209/32558286 від 25 лютого 2010 року.
В ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено п.п.1.20.2, п.1.20 ст.1, п.7.3 ст.7, п.п.8.1.1 ст.8, п.п.9.1.1 ст.9, п.п. «а»п.17.1 ст.17, п.п. «а»п.17.1 ст.17, п.п. «а»п.19.2 ст.19 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме ненадання працедавцю повідомлення іноземними громадянами -ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визначення власного резидентського статусу відповідно до вимог Наказу ДПА України від 05 жовтня 2004 року №581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резиденсткого статусу та повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особо резидентського статусу». На думку позивача, дане порушення призвело до невірного застосування до зазначених осіб ставки оподаткування, що мають резиденти та заниження податкових зобов'язань позивача. В даному випадку, на думку відповідача, оподаткування зазначених осіб повинно було здійснюватись за ставкою, визначеною п.7.3 ст.7 ЗУ «Про оподаткування доходів громадян».
Колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.
В матеріалах справи знаходяться копії тимчасових посвідок та дозволів на працевлаштування вищевказаних осіб, що є належним підтвердженням статуту цих осіб, як іноземців.
Відповідно до п. 1.20.1 ст.1 «Про податок з доходів фізичних осіб»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що своїм листом Міністерство юстиції України №2336-09-24 від 31 грудня 2009 року пропонувало Державній податкові адміністрації України скасувати наказ від 05 жовтня 2004 року №581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резиденсткого статусу та повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особо резидентського статусу»та прийняти в межах своїх повноважень нормативно-правовий акт із зазначеного питання, узгодити його із зацікавленими органами та подати на реєстрацію до Міністерства юстиції України.
З наведеного колегія суддів приходить до висновку, що зазначений наказ фактично спрямований до органів державної податкової служби та не обов'язковим для виконання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.
Керуючись статтями 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: Мамчур Я.С.
Судді Горяйнов А.М.
Желтобрюх І.Л.
Ухвалу складено в повному обсязі 04.03.11р.