Справа: № 2а-6368/10/2570 Головуючий у 1-й інстанції: Баргаміна Н.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
Іменем України
"22" лютого 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Гоцику О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Чернігівський завод радіоприладів «ЧеЗаРа»на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.01.2011 у справі за його позовом до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова про визнання вимоги незаконною та її скасування, -
16.12.2010 позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання незаконною та скасування вимоги відповідача Ю-1950/1766 від 02.12.2010 про сплату боргу.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.01.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеною постановою позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, а також зобов'язати відповідача провести звірку розрахунків, та надати роз'яснення, як розподілені кошти, сплачені товариством згідно наданих платіжних доручень.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Вимоги апеляційної скарги про зобов'язання відповідача провести звірку розрахунків, та надати роз'яснення, як розподілені кошти, сплачені товариством згідно наданих платіжних доручень не підлягають задоволенню, оскільки згідно до ч. 4 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 02.12.2010 відповідачем відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та на підставі картки особового рахунку позивача сформовано вимогу Ю-1950/1766 про сплату боргу на загальну суму 2807842,93, яка була отримана позивачем 06.12.2010.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 № 1058, платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Права та обов'язки страхувальників передбачені статтею 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в якій, зокрема, передбачено обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
У відповідності до ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду, яким для відповідача є календарний місяць. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, відповідно до частини 2 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
У випадку, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків, вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що твердження позивача про неврахування відповідачем платежів, здійснених згідно платіжних доручень від 26.11.2010 за №№ 4854,4835 та від 30.11.2010 за №№ 4914, 4915 спростовуються матеріалами справи, а саме даними картки особового рахунку позивача.
Доводи апелянта полягають у тому, що вимога відповідача частково містить рішення, які знаходяться на виконанні в ДВС, що суперечить положенням п. 8.9. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1, якими встановлено, що якщо протягом наступного базового звітного періоду страхувальник наростив суми боргу, то після проходження відповідної процедури узгодження та оскарження до органу державної виконавчої служби подається вимога тільки на суму зростання боргу.
Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вимога про сплату боргу Ю-1950/1766 від 02.12.2010 дійсно була сформована на підставі облікових даних з картки особового рахунку ВАТ «ЧеЗаРа»на всю суму боргу, яка наявна станом на 01.12.2010, що передбачено пп. 8.2 п. 8 Інструкції № 21-1.
Відповідно до п. 8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків; б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків; в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені. У випадку б) вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
Посилання апелянта на п. 8.9 Інструкції, що врегульовує особливості формування вимоги про сплату боргу при передачі її на виконання до органів Державної виконавчої служби є недоцільним при оскарженні зазначеної вимоги, оскільки по-перше, позивачем не доведено, що при поданні виконавчих документів для примусового виконання до ДВС відповідач не дотримувався зазначених вимог чинного законодавства, по-друге, вимоги п. 8.9. Інструкції № 21-1 не впливають на обов'язок формування вимоги про сплату боргу на всю його суму кожного базового періоду, визначеного пунктом 8.2. вищевказаної Інструкції, яка надсилається боржнику, а по-третє, у даному позові взагалі не оскаржується порядок передачі відповідачем того чи іншого виконавчого документу до органу ДВС.
З огляду на вищевказане, формування вимоги про сплату боргу є законним та обґрунтованим, оскільки борг сформований на підставі звітів, які подавались позивачем до відповідача, з урахуванням застосованих фінансових санкцій, які пройшли процедуру оскарження та з врахуванням часткового погашення боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В свою чергу, доводи апеляції не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Чернігівський завод радіоприладів «ЧеЗаРа»-залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.01.2011 -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 01.03.2011.