"14" березня 2011 р. Справа № 58/287-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Шевель О.В.,
суддя Білоусова Я.О., судя - доповідач Пуль О.А.,
при секретарі Сємєровій М.С.,
за участю представників сторін:
позивача - представник Жарая К.П. за довіреністю № 01-62юр/8925,
першого відповідача -не з'явився,
другого відповідача -не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Акціонерної компанії «Харківобленерго», м.Харків, (вх. № 355Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2010 року у справі №58/287-10,
за позовом -АК «Харківобленерго». м. Харків.
до 1-го відповідача -Харківського університету повітряних сил, м.Харків, код 24980799,
та до 2-го відповідача -Квартирно - експлуатаційного відділу м. Харкова, код 07923280,
про стягнення 246 396,04 грн, -
встановила:
17.11.2010 р. АК “Харківобленерго” звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з 2-го відповідача суму заборгованості за період з січня 2010 року по жовтень 2010 року (включно) станом на 01.11.2010 року за договором про постачання електричної енергії від 05.01.1998 р. у розмірі 246396,04 грн., з якої вартість електричної енергії складає - 229968,41 грн.; пеня - 5747,67 грн.; індекс інфляції - 4958,47 грн.; ПДВ на індекс інфляції - 991,69 грн.; 3% річних - 1339,96 грн.; ПДВ на 3% річних - 267,99 грн.; плата з компенсації перетікання реактивної енергії - 3237,23 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача на свою користь витрати по веденню даної справи.
Рішенням господарського суду Харківської області від 23.12.2010р. у справі №58/287-10 (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Квартирно - експлуатаційного відділу м. Харкова на користь АК «Харківобленерго»229 968,41 грн. заборгованості за е/е з ПДВ; 4958,47 грн. - заборгованість з індексу інфляції; 1339,96 грн. - 3% річних; 5747,67 грн. -пені; 2697,69 грн. -плати за перетікання реактивної енергії; ПДВ на КРЕ -539,54 грн.; витрат по сплаті державного мита в сумі 2449,80 грн. та 234,79 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2010 р. у даній справі та задовольнити позовні вимоги у повному об*ємі, посилаючись на порушення судом норм діючого законодавства. Скаргу обґрунтовує, зокрема, тим, що інфляційні витрати за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3% річних - платою за користування коштами, що не були сплачені боржником, а тому ні 3% річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати, як заходи відповідальності за порушення зобов'язання. Отже, як зазначає апелянт, суми індексу інфляції та 3% річних є додатковою компенсацією вартості товарів і підлягає оподаткуванню та повинні включатися до бази оподаткування ПДВ за ставкою у розмірі 20%. Таким чином, на думку позивача, платники податку зобов'язані включати до бази оподаткування ПДВ суми 3% річних та індексу інфляції, які сплачуються покупцями відповідно до ст.625 ЦК України.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу та просить змінити рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010 р. у даній справі та задовольнити позовні вимоги у повному об'ємі.
Відповідачі у судове засідання не з'явились, про причини не з'явлення суд не повідомили, вимоги ухвал суду від 24.01.2011р. та від 16.02.2011р. не виконали, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи (відповідні ухвали направлені на адреси відповідачів, зазначені в апеляційній скарзі та отримані ними).
В ухвалі апеляційного господарського суду від 16.02.2011р. суд попереджав сторони, що у разі неявки представників сторін з належним чином оформленими повноваженнями, ненаданням витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній документами.
Зважаючи на належне повідомлення відповідачів про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представників відповідачів, за наявними у справі матеріалами у відповідності до приписів статті 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом, та не заперечується сторонами, 05.01.1998 року між АК “Харківобленерго”, електропостачальною організацією, та Харківським університетом повітряних сил, споживачем, укладено договір на користування електричної енергії № 2-902, пролонгований відповідно до п. 16 на 2010 рік.
Відповідно до Закону України “Про електроенергетику” від 08.06.2000 року № 1812-ІП (зі змінами та доповненнями від 23.06.2005 року № 2711-ІV) та “Правил користування електричною енергією”, затверджених Постановою НКРЕ України від 31.07.1996 року № 28 (зі змінами та доповненнями від 11.12.2003 року № 10305, від 17.10.2005 року № 910 та 22.11.2006 р. № 1497), договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.
Відповідно до п. 2.1 договору, електропостачальна організація зобов'язується відпускати електроенергію як різновид промислової продукції споживачу в межах приєднаної потужності, згідно з додатком № 2.
Відповідно до п. 4.1 договору споживач зобов'язався сплачувати за використану електричну енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з діючими в цей період тарифами, індексом цін та умовами цього договору.
Відповідно до пункту 1 додатку № 2 від 12.02.2008 р. до договору № 2-902 розрахунковий період встановлено споживачу з 1 числа місяця до 1-го числа наступного місяця. Відповідно до п.5 додатка 2 відповідач протягом 3-х днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділі відповідного РВЕ рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5-ти банківських днів з дня його отримання.
Відповідно до п. 4.5 додатку споживач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії один раз за фактичними показами засобів обліку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання.
14.02.2008 року та 06.09.2010 р. між АК “Харківобленерго” (постачальник), Харківським Університетом повітряних сил (споживач) та Квартино - експлуатаційним відділом м. Харкова укладено додаткову угоду до договору, якою сторони внесли зміни до договору, а саме, домовилися, п. 4.1 додатку № 2 до договору викласти в наступній редакції: “Оплата за такі види нарахувань, як вартість електроенергії (в тому числі така, що надійшла на підставі визнаної претензії або за рішенням суду) з ПДВ, здійснюється платником протягом 10 операційних днів з моменту отримання споживачем рахунку та акту звіряння взаєморозрахунків. Безоблікове споживання електричної енергії з ПДВ, по актах перевірки порушень ПКЕЕ (у т.ч. розкрадань) з ПДВ, підвищена плата за споживання електричної енергії понад договірну величину, підвищена плата за перевищення договірної величини потужності здійснюється споживачем на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання постачальника у відповідному банку”.
Пункт 4.2 додатку № 2 до договору викладено в наступній редакції: “Плата за такі види нарахувань, як надання послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії з ПДВ, сума пені, 3 % річних, індекс інфляції, плата за надання споживачу додаткових послуг (повторне підключення, перевірка та ремонт лічильників та інші послуги, надання яких погоджено з НКРЕ та Глав КЕУ ЗС України) та інші платежі перераховуються платником на поточний рахунок постачальника в термін 15 банківських днів після отримання платником акту звіряння взаєморозрахунків або акту виконаних робіт”.
В п. 4.5 додатку № 2 до договору слова “Споживач”сторони замінили на “Платник”.
За змістом п. 5 додатку № 2 до договору остаточний розрахунок за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду споживачем, здійснюється платником на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка та акту звіряння взаєморозрахунків, відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом).
Для проведення остаточного розрахунку споживач протягом п*яти операційних днів після закінчення розрахункового періоду отримує у відповідному РВЕ рахунок та акт звіряння взаєморозрахунків або, акт виконаних робіт.
Цей рахунок має бути оплачений платником протягом 10-банківських днів з дня отримання споживачем рахунку та акту звіряння взаємо рахунків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, в період з січня 2010 року по жовтень 2010 року (включно) поставив першому відповідачеві електроенергію. Але другий відповідач, платник, не виконав належним чином договірні зобов'язання, внаслідок чого станом на 01.11.2010р. утворилась заборгованість з електричної енергії в розмірі 229968,41 грн., з яких: тарифна складова в сумі 191640,35 грн. та ПДВ 20% в сумі 38328,06 грн.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що другим відповідачем неналежно виконані зобов'язання платника по зазначеному вище договору, в зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з другого відповідача суми боргу у розмірі у розмірі 229968,41 грн. (тарифна складова -1191640,35 грн. та ПДВ 20 % - 38328,06 грн.) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до умов п. 6 додатку № 2 від 12.02.2008р. до договору “Порядок розрахунків”у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним додатком нарахувань постачальник проводить споживачу нарахування за весь час прострочення, у тому числі пені, 3 % річних, індексу інфляції.
Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з другого відповідача 3 % річних в розмірі 1339,96 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 4958,47грн.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений договором, тому колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом вірно задоволено позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача пеню у сумі5747,67 грн. , оскільки позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам договору та діючому законодавству України.
Відповідно до п. 10 договору сторони домовилися, що перший відповідач повинен здійснювати оплату за послуги з КРЕ між електромережею постачальника та електроустановками споживача.
Згідно Правил користування електричною енергією, що затверджені Постановою НКРЕ України № 28 від 31.07.1996 р. плата за перетікання реактивної енергії -це плата за послуги, які електропередавальна організація або власник технологічних електричних мереж змушені надавати споживачу, якщо він експлуатує електромагнітньо незбалансовані електроустановки.
Відповідно до п. 6.33 Правил величина плати за перетікання реактивної електроенергії на межі розподілу електромереж визначається електропередавальною організацією відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17.01.2002 р. № 19, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.02.2002 р. за № 93\6381, та зазначається у відповідному договорі між електропередавальною організацією та споживачем, електроустановки якого приєднані до електричних мереж електропередавальної організації.
Відповідно до вимог Закону України “Про податок на додану вартість” та Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами позивачем за спірний період нарахована відповідачу заборгованість по КРЕ в сумі 2697,69 грн. та ПДВ 20 % на КРЕ в сумі 539,54 грн., всього : 3237,23 грн.
Згідно додаткової угоди відповідальність за перетікання реактивної енергії має нести КЕВ м.Харкова, отже, колегія суддів вважає, що позов в частині стягнення з другого відповідача КРЕ та ПДВ на КРЕ у розмірі 3237,23 грн. також є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем, з посиланням на Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п. 4.1 ст. 4 Закону, ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” та лист заступника начальника СДПІ ВПП у м. Харкові від 23.09.09р. № 12516\10\43-015, за несвоєчасну сплату за використану електроенергію у встановлені договором строки позивачем нарахована заборгованість по ПДВ на індекс інфляції в сумі 991,69 грн. та на 3 % річних в сумі 267,99 грн.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацією незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з Законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
В силу вимог п.4.1 ст.4 Закону договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.
Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п.4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних є платою за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, тобто вони не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим, не може бути збільшена база для оподаткування ПДВ. Інфляційні суми і проценти, які передбачені ст. 625 ЦК України є санкцією за неналежне виконання грошового зобов'язання і пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів та не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не наведено та не доведено інших підстав та належних доказів на підтвердження своїх вимог.
Тому, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що вимоги про стягнення з другого відповідача заборгованості по ПДВ на індекс інфляції в розмірі 991,69 грн. та ПДВ на 3 % річних в сумі 267,99 грн. є безпідставними.
Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як встановлено під час апеляційного провадження (відповідне підтверджується представниками позивача), суми інфляційних та річних, на які позивачем нараховані спірні суми ПДВ, обраховувались від суми прострочених платежів, у які вже були включені суми ПДВ. Таким чином, у складі заявлених до стягнення суми інфляційних та річних вже міститься певна сума ПДВ, а дії позивача при поданні позову та апеляційної скарги свідчать про фактичне повторне нарахування ПДВ, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2010 року у справі №58/287-10 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу Акціонерної компанії “Харківобленерго” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2010 року у справі №58/287-10 залишити без змін.
Головуючий суддя Шевель О. В.
Суддя Білоусова Я.О.
Суддя Пуль О.А.
Повний текст постанови складено 14 березня 2011року