"28" лютого 2011 р. Справа № 16/132
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Гончар Т.В., судді Афанасьєва В.В., судді Слободіна М.М.
при секретарі Шкуренко Л.О.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (дов.б/н від 14.10.2010р.), ОСОБА_2 (дов. №15-5024 від 25.05.2010р.),
відповідача - Мисник Д.П. (дов.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 268П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 07.12.2010р. у справі № 16/132
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Полтава
до Спільного українсько-шведського підприємства "Умак" у формі ТОВ, м. Полтава
про стягнення 998 822,68 грн.,
встановила:
У серпні 2010 р. позивач -ФО-П ОСОБА_4, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача - Спільного українсько-шведського підприємства "Умак" у формі ТОВ, на свою користь (з урахуванням уточнення позовних вимог) суму основного боргу - у розмірі 716 148,36грн., 247 870,58 грн. - інфляційних та 57729,15 грн. - річних.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 07 грудня 2010 року у справі № 16/132 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено.
Стягнуто зі Спільного українсько-шведського підприємства "Умак" у формі ТОВ на користь
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 суму основного боргу в розмірі 716148,36 грн., 247 870,58 грн. інфляційних, річні в сумі 57729,15 грн., 9989,00 грн. державного мита та 236,00 грн. судових витрат.
Стягнуто зі Спільного українсько-шведського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умак" в доход державного бюджету 229,25 грн. державного мита.
Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, та доповненнями до скарги в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 07 грудня 2010 року у даній справі скасувати повністю і прийняти нове рішення , яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФО-П ОСОБА_4, до СУШП "Умак" у формі ТОВ.
Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи.
Свою позицію у справі відповідач, зокрема, обґрунтовує тим, що у зв'язку з тим, що між сторонами був укладений договір поставки, який діяв з 01 лютого 2007р. по 31.12.2007р., то на період часу дії цього договору відповідачу не повинно було нараховуватись інфляційні втрати та 3% річних. Відповідно до п. 4.2 цього договору «розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 30 банківських днів з моменту оформлення накладної на кожну партію товару та отримання рахунку -фактури від продавця». Відповідач стверджує що в повному обсязі розраховувався за поставлений товар. До того ж позивачем не доведено частину об'ємів поставки які враховані у ціну позову.
Позивач з доводами, наведеними в скарзі, не згоден, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 07 грудня 2010 року у даній справі підлягає залишенню без змін, оскільки відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що розрахунки дійсно проводились, натомість в матеріалах справи містяться докази, які свідчать про протилежне, а саме - згідно з актами звірки розрахунків на час дії вище вказаного договору у відповідача був борг перед позивачем. А отже, оскільки борг мав місце, то мало місце і прострочення виконання зобов'язання і підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, уточненнях до скарги та відзиві на скаргу доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в межах ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Звертаючись до господарського суду Полтавської області, ФО-П ОСОБА_4 посилався на те, що протягом періоду з січня 2006 року по серпень 2010 року позивач продавав відповідачу паливно-мастильні матеріали (далі ПММ). В 2007 році купівля-продаж ПММ між сторонами здійснювалась на підставі умов договору від 01.02.2007 року.
Факт отримання відповідачем від позивача ПММ, на твердження останнього підтверджується видатковими накладними ( а.с. 46-234, т.1 ) з довіреностями на отримання пального, зокрема серед яких накладні : №РН-557 від 21 січня 2008р.; РН- 815 від 12 серпня 2008р.; № РН-0000285 від 12 липня 2010р.; РН-0000316 від 31 липня 2010р. за довіреностями на їх отримання: довіреність серія ЯОЧ № 344601 від 01 серпня 2008р., що підтверджує отримання товару за накладною від 12 серпня 2008р. №РН-815 на суму 202 834 грн.; довіреність № 228 від 01 липня 2010р., що підтверджує отримання товару за накладними від 12 липня 2010р. № РН-0000285 на суму 37 767, 36 грн. та від 31 липня 2010р. № РН-000036 на суму 124 798, 98 грн.; довіреність серія НБВ від 01 січня 2008р., що підтверджує отримання товару за накладною від 21 січня 2008р. № РН- 557 на суму 372 065, 83 грн. , загалом на суму 737466,97 грн.
Також ФО-П ОСОБА_4 посилався на те, що між сторонами 31.07.2010р. був підписаний акт звірки розрахунків, в якому зазначений перелік накладних та платіжних доручень, за якими відбувалась поставка дизпалива. Серед інших в акті зазначені і ці чотири накладні. Даний акт завірений підписами представників сторін та скріплений їх печатками.
Крім того, згідно з висновком ДПІ м. Полтави, суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені обома сторонами до податкового зобов'язання відповідного періоду, відображені у реєстрі обліку продажу товарів та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за відповідні періоди. Разом з цим, розрахунки по цих та інших накладних проводились по безготівковій формі розрахунку. Тобто, ДПІ у м. Полтаві встановлено, що зазначені накладні були включені до податкового кредиту та податкової звітності позивачем та відповідачем, що товар за цими накладними був отриманий, а розрахунки проводились у безготівковій формі.
Відповідач зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконував не належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 716 148,36 грн., що також підтверджується актами звірки розрахунків сторін (23 шт. в мат.справи, том 1).
Розглянувши дані позовні вимоги, місцевий господарський суд визнав їх обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи, у зв'язку з чим задовольнив їх у повному обсязі.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 14 “Про судове рішення у цивільній справі“, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Проте, колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом січня 2006 року по серпень 2010 року позивач (постачальник) поставив відповідачу (покупець) паливно-мастильні матеріали (далі ПММ). В 2007 році купівля-продаж ПММ між сторонами здійснювалась на підставі умов договору поставки б/н від 01.02.2007 року, за умовами якого постачальник здійснює поставку товару покупцеві для використання у господарській діяльності останнього, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість на умовах Договору (п.1.1.).
Згідно з п. 2.1. Договору предметом даного договору є дизельне паливо.
За умовами п.4.2 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту оформлення накладної на кожну партію товару та отримання рахунку-фактури від продавця. В обґрунтування своїх позовних вимог рахунки-фактури не були надані продавцем ( позивачем ) до матеріалів справи, в зв'язку з чим строк фактичного виконання зобов'язань покупцем не доведений позивачем.
В підтвердження наявності у відповідача заборгованості в сумі 716148,36 грн. позивач надав, як зазначалося вище, суду першої інстанції видаткові накладні ( а.с. 46-234, т.1 ), зокрема серед яких накладні РН-0000285 від 12 липня 2010р. на суму 37 767,36 грн., РН-0000316 від 31 липня 2010р. на суму 124 798,98 грн., РН-557 від 21 січня 2008р. на суму 372 065,83 грн., РН-815 від 12 серпня 2008р. на суму 202 834,80 грн. з довіреностями до них, акт звірки розрахунків від 31.07.2010р. підписаний як з боку позивача, так і з боку відповідача, а також відомості ДПІ м. Полтави, які свідчать про те, що суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені обома сторонами до податкового зобов'язання відповідного періоду, відображені у реєстрі обліку продажу товарів та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за відповідні період, за якими, як вважає позивач, відповідач визнав наявність заборгованості у сумі 716148,36 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, якими у даному випадку виступають накладні.
Частина 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За змістом ст.1 зазначеного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.
Відповідно до чинного законодавства акт звірки -це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами -договором, накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, розрахунками, тощо. Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.
Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити.
Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що акт звірки заборгованості, на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не є належним доказом, тому що акт звірки розрахунків не містять істотних умов, які б дозволили визначити зміст та природу прав і обов'язків позивача та відповідача, підписання акту не впливає на їх майновий стан, не призводить до змін в суті операції, ніяких прав та обов'язків у сторін внаслідок звіряння розрахунків між ними не виникає, тобто функція акту звірки розрахунків носить суто інформаційний характер.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що і надані позивачем вище перелічені первинні документи (чотири видаткові накладні на суму 737466,97 грн.) не відповідають зазначеним нормам чинного законодавства, оскільки не містять підписів відповідальних за здійснення господарської операції осіб та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а також відсутня і печатка підприємства відповідача.
Дослідивши додані позивачем до апеляційної скарги додаткові докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що податкові накладні є звітним податковим документом, втім також не підтверджують факту поставки позивачем та отримання відповідачем паливно-мастильних матеріалів для заправки автотранспортних засобів відповідача.
З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини щодо відсутності підстав для стягнення спірної суми, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено, оскільки у розумінні ст. 33 ГПК України, вищевказані посилання позивача не підтверджені належними доказами, що позбавляє їх переконливості.
Щодо заявлених вимог позивача про стягнення 247 870,58 грн. - інфляційних та 57729,15 грн. -річних за період з 01.01.2006р по серпень 2010 р., колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
У 2007р. в період дії договору поставки б/н від 01.02.2007 року, ( з 01 лютого 2007р. по 31.12.2007р. ) укладеного між сторонами, відповідно до п. 4.2 цього договору «розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 30 банківських днів з моменту оформлення накладної на кожну партію товару та отримання рахунку -фактури від продавця». Проте позивачем в абгрунтування розрахунку вимог щодо стягнення сум інфляційних та річних за період 2007р ( дії договору ), не надано жодного рахунку -фактури, які б підтверджували момент виникнення у покупця ( відповідача ) обов'язку сплатити за товар.
Стосовно розрахунку вказаних вище вимог за інший період, то як вбачається з матеріалів справи не є підтвердженою належними доказами сума основного боргу ( залишок станом на 01.01.2006р. ) в розмірі 128316.23 грн., на яку нараховуються інфляційні та річні за період з 01.01.2006 р. по 31.03.06р. Крім того відповідач купував у позивача паливно-мастильні матеріали факт отримання якого відповідачем підтверджується накладними та довіреностями на отримання, наявними в матеріалах справи, а також не заперечується відповідачем.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Враховуючи викладене, отримання палива відповідачем за видатковими накладними є право чином, яким строк виконання обов'язку відповідачем ( боржником ) є не встановлений.
Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Вимога кредитора може пред'являтися в будь - якій формі.
Але вимога погасити заборгованість в повному обсязі в розмірі 716148,36 грн. позивачем пред'явлена 27.08.2010 р. що підтверджується фіскальним чеком Укрпошти ( а.с. 13, т.1 ). Тому розрахунок вимог, щодо стягнення 247 870,58 грн. - інфляційних та 57729,15 грн. -річних за період з 01.01.2006р по серпень 2010 р. є необґрунтованим, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 3, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,-
постановила:
Апеляційну скаргу Спільного українсько-шведського підприємства "Умак" у формі ТОВ задовольнити.
Рішення господарського суду Полтавської області від 07.12.2010р. у справі № 16/132 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Полтава (36000, АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 р/р НОМЕР_2 в АБ «Полтава- банк») на користь Спільного українсько-шведського підприємства "Умак" у формі ТОВ (36000, м. Полтава, вул. Кагамлика, 37-а, код ЄДР 24830172, ІПН 248301716342 р/р 260051149 в АБ «Полтава- банк») 825,09 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Т. В. Гончар
Суддя В.В. Афанасьєв
Суддя М.М. Слободін
Повний текст постанови підписано 09.03.2011 року.