"17" березня 2011 р.
Справа № 20-33/87-10-3022
розпорядженнями голови суду склад судової колегії змінено.
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сидоренка М.В.
суддів Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.
при секретарі судового засідання Романів О.В.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Ольвія і К”
на рішення господарського суду Одеської області від 15.11.2010 р.
зі справи № 20-33/87-10-3022
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Ольвія і К”
до сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Кутузова
про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності
Рішенням господарського суду від 15.11.2010 р. (суддя Щавинська Ю.М.) у задоволенні позовних вимог було відмовлено, оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до вказаного правочину ч. 2 ст. 220 ЦК України, оскільки момент його вчинення законом пов'язується з державною реєстрацією, у зв'язку з чим він не є укладеним і не створює прав та обов'язків для сторін.
Не погоджуючись з цим рішенням, ТОВ „Ольвія і К” в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове, задовольнивши позов у повному обсязі. При цьому скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, оскільки, на його думку, сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, відбулось повне його (договору) виконання, але СВК ім. Кутузова ухилилось від нотаріального посвідчення договору; у відповідності до приписів ст. 220 ЦК України суд може визнати спірний договір дійсним.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова ко легія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних під став.
29.03.2008 р. між сторонами був укладений договір оренди нерухомого майна (далі -Договір), за умовами якого СВК ім. Кутузова передало у тимчасове платне користування ТОВ „Ольвія і К” базу відпочинку „Колос”, розташовану за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська сільська рада, комплекс будівель та споруд № 26, разом з усіма основними та оборотними засобами, інвентарем та обладнанням. Термін дії Договору 2 роки 11 місяців та 30 днів з моменту прийняття об'єкта оренди.
Пунктом 6.2.3.3 цього Договору передбачено право ТОВ „Ольвія і К” на здійснення без згоди СВК ім. Кутузова капітального ремонту орендованого майна, його покращення і реконструкцію, встановлення необхідного технологічного устаткування, зведення у встановленому законодавством порядку будівель та споруд, а відповідно до п. 6.2.5., 5.2.5.4 Договору позивачу надано право на викуп орендованого майна.
Згідно з п. 6.2.5.3 Договору вартість майна бази відпочинку „Колос” при його купівлі ТОВ „Ольвія і К” підлягає зменшенню на суму понесених затрат на покращення та реконструкцію цієї бази.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у 2008-2009 рр. були проведені роботи з капітального ремонту бази відпочинку „Колос” та її реконструкції, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами підряду, довідками про вартість виконаних робіт та актами приймання виконаних робіт.
Листом від 29.05.2009 р. СВК ім. Кутузова, на вимоги ТОВ „Ольвія і К” щодо відшкодування понесених позивачем витрат на покращення бази відпочинку та її реконструкцію, просило ТОВ „Ольвія і К” зарахувати ці витрати відповідно до п. 6.2.5.3 Договору в суму вартості викупу бази відпочинку та розробити відповідний договір купівлі-продажу.
03.06.2009 р. між сторонами був підписаний договір купівлі-продажу, за умовами якого СВК ім. Кутузова зобов'язалось передати у власність ТОВ „Ольвія і К” нерухоме майно бази відпочинку „Колос”, розташованої за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська сільська рада, комплекс будівель та споруд № 26, загальною вартістю 700 000 грн.
Згідно з п. 4.2. договору купівлі-продажу сторони встановили порядок розрахунків шляхом заліку боргу СВК ім. Кутузова в сумі 700 000 грн. Також в матеріалах справи є розписка голови правління СВК ім. Кутузова (т.2, а. с. 36) в тому, що він одержав від ТОВ „Ольвія і К” 400 000 грн. в рахунок виконання договору купівлі-продажу від 03.06.2009 р., а решту суми зараховано в рахунок заборгованості СВК ім. Кутузова перед ТОВ „Ольвія і К”.
05.06.2009 р. ТОВ „Ольвія і К” звернулось до відповідача з проханням нотаріального оформлення підписаного 03.06.2009 р. договору купівлі-продажу бази відпочинку „Колос”, але отримало відповідь від 08.06.2009 р. (т.2, а. с. 72) про неможливість цього у зв'язку із запланованим питанням переобрання голови правління СВК ім. Кутузова на загальних зборах членів кооперативу.
Відтак, договір купівлі-продажу від 03.06.2009 р. нотаріально не посвідчувався та його державна реєстрація не проводилася.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що у відповідності до приписів ст. ст. 210, 640, 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна бази відпочинку „Колос” підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, і саме з моменту вчинення таких дій він міг бути укладеним.
Аналізуючи матеріали справи та чинне законодавство, судова колегія доходить до висновку про те, що судом першої інстанції цілком вірно встановлені обставини справи та цим обставинам дана правильна юридична оцінка із застосуванням до спірних правовідносин належних норм матеріального права і з дотриманням приписів процесуального законодавства.
Відтак, будь-які підстави, згідно до приписів ст. 104 ГПК України, для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Посилання ТОВ „Ольвія і К” на приписи ч. 2 ст. 220 ЦК України судова колегія вважає помилковими з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ч. 2 ст. 215 цього Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Зокрема, такий випадок передбачений ч. 2 ст. 220 ЦК України, яка дозволяє суду, за певних умов, визнати договір дійсним у разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення. При цьому, законодавець в ч. 1 ст. 209 Кодексу визначив, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Згідно положень ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. В разі такого законодавче встановленого обов'язку щодо державної реєстрації, правочин вважається вчиненим саме з моменту його державної реєстрації.
За приписами ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки та іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і обов'язково підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації..
Відповідно до ч. 3 ст. 640 згаданого Кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а у разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
До того ж, положеннями ч. ч. 3, 4 статті 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відтак, аналізуючи наведені вище положення чинного законодавства, судова колегія приходить до висновку про правомірність висновку місцевого господарського суду, що договір купівлі-продажу від 03.06.2009 р. може вважатись укладеним лише з моменту його державної реєстрації.
Отже, при недотриманні вимоги стосовно державної реєстрації правочину, у тих випадках, коли така реєстрація визнана законом обов'язковою, правочин вважається неукладеним, а тому не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату та відповідних прав; цивільним законодавством не передбачено можливості визнання судом дійсним правочину у разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкову державну реєстрацію.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, що відображено в постановах від 10 березня 2009 року по справі № 21/555, від 13 січня 2010 року по справі № 6-697св08, від 07 квітня 2010 р. по справі № 6-14739св09, у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, а також в постанові Вищого господарського суду України від 09.04.2009 р. по справі № 11/119пд.
Твердження апелянта про порушення судом першої інстанції приписів ст. 35 ГПК України щодо неврахування рішення господарського суду Одеської області від 28.01.2009 р. по справі № 22/168-08-4257 (т. 2, а. с. 73-83) та постанов Вищого господарського суду України, судова колегія вважає безпідставним, оскільки у згаданій судовій справі предметом розгляду було питання дійсності договорів оренди цілісних майнових комплексів виробничих цехів. Щодо постанов Вищого господарського суду України, то вони не мають ознак преюдиції, тому що сторони не брали участь у цих судових справах.
За таких обставин, судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ольвія і К” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 15.11.2010 р. по справі № 20-33/87-10-3022 -без змін.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Сидоренко М.В.
Суддя Будішевська Л.О.
Суддя Мишкіна М.А.
Постанова підписана 17.03.2011 р.