14.03.2011 року Справа № 9/289-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
головуючого Логвиненко А.О. (доповідач)
суддів: Стрелець Т.Г., Головко В.Г.
при секретарі судового засідання Ревковій Г.О.
з участю представників сторін :
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
третьої особи -Коваль І.О.
розглянувши апеляційну фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2010р. у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача Криворізької міської ради
з участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - регіональне відділення фонду державного майна України по Дніпропетровській області
про визнання права власності
18.10.2010р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва. Свої вимоги позивач мотивував тим, що у 2004р. він придбав у регіонального відділення фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі Фонд держмайна) об'єкт незавершеного будівництва, розташований по вул. І.Сірка,70 м. Кривого Рогу. На виконання умов договору купівлі-продажу позивач здійснив добудову об'єкту, хоча не мав передбачених законом документів, що дозволяють ведення будівництва. В подальшому ОСОБА_1 звернувся до Криворізької міської ради з заявою про оформлення права користування земельною ділянкою, розташованою під забудовою та отримав згоду на розробку містобудівного обґрунтування.
Під час розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та просив визнати за нам право власності на нерухоме майно без ату ведення в експлуатацію (т1 а.с.66-71).
Ухвалою суду до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено Фонд держмайна (т1 а.с.61).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2010р. (суддя Подобєд І.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та задовольнити позов. При цьому апелянт послався на те, що суд дійшов помилкового висновку про безпідставність позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши у відповідності до ст. 101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав :
З матеріалів справи вбачається, що 11.11.2004р. між позивачем та Фондом держмайна укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбав об'єкт незавершеного будівництва, будівельною готовністю 45%, розташований за адресою : АДРЕСА_1 (т1 а.с.10-13). Пунктом 1.1 договору обумовлено, що земельна ділянка під забудову не відводилась. При цьому позивач зобов'язався завершити будівництво об'єкту в передбачені договором строки та вирішити питання, пов'язані з орендою землі під забудовою в порядку, встановленому законодавством.
Позивач, не маючи передбачених ст.126 Земельного Кодексу документів на користування земельною ділянкою, на якій розташовано спірний об'єкт нерухомості, не отримавши в порушення ст.24,49 Закону України “Про планування і забудову територій” від органів місцевого самоврядування дозволу та належно затвердженого проекту, завершив будівництво об'єкту, тобто відповідно до ст.376 ЦК України здійснив самочинне будівництво.
Відповідно до ч3 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Матеріалами справи встановлено, що ані на час звернення до суду, ані на час розгляду справи в суді позивач не мав передбачених ст.126 Земельного Кодексу документів, що посвідчують право ОСОБА_1 користуватися земельною ділянкою на якій розташовано спірний об'єкт нерухомості, що унеможливлює задоволення позову.
В п.3.2 Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами Вищого господарського суду України також роз'яснено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання особі земельної ділянки в установленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.
Посилання апелянта на те, що він отримав дозвіл на виготовлення землевпорядної документації безпідставно, оскільки вказаний дозвіл не можна вважати наданням земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до Криворізької міської ради з заявою про введення в експлуатацію об'єкту нерухомості, хоча звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав передбачених ст.104 ГПК України для скасування рішення суду.
Керуючись ст. 101, 103 -105 ГПК України суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2010р. - без змін.
Головуючий А.О. Логвиненко
Суддя В.Г.Головко
Суддя Т.Г. Стрелець
Повний текст постанови
виготовлено 17.03.2011р.