Справа № 2-1391/11
Категорія 18
09 березня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Пилаєва М. К. ,
при секретарі - Вірста В. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» - про визнання недійсним кредитного договору №03/1/014/06-Z від 10 лютого 2006 року, -
Позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом до відповідача, просить визнати недійсним укладений між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» договір №03/1/014/06-Z від 10 лютого 2006 року про надання позивачу споживчого кредиту у розмірі 24 750, 00 євро, з підстав визначених ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, 524 ЦК України. Зокрема, представник позивача вважає, що зміст договору суперечить вимогам ст.524 ЦК України та ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», посилаючись на відсутність у Банку повноважень для надання позивачу валютного кредиту в євро за відсутності індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, посилаючись на недостатність генеральної ліцензії банку у відповідності до ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Також позивач, посилається на відсутність у нього як у фізичної особи- резидента повноважень на здійснення готівкових валютних операцій з погашення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. В обґрунтування цих доводів позивач посилається на Правила використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджені постановою Правління НБУ України від 30.05.2007 №200, згідно яких позивачу як фізичній особі - резиденту не надано права здійснювати вказані платежі в іноземній валюті./а.с.3-4/
В судове засідання позивач не з'явився, направив суду повідомлення, згідно якого позов підтримав в повному обсязі, просив суд розглядати справу у його відсутність, у зв'язку з неможливістю з'явитись до суду.
Представник відповідача ПАТ «Кредитпромбанк», назву якого було змінено в березні 2010 року з ВАТ на ПАТ «Кредитпромбанк» /а.с.30/, просив розглядати справу у відсутність представника, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на викладене у письмових запереченнях проти позову та на відсутність підстав згідно чинного цивільного законодавства для визнання Договору недійсним /а.с.22-35/. Згідно письмових заперечень представник відповідача, посилаючись на чинне законодавство України, вважає безпідставними доводи позивача про відсутність у Банку повноважень відповідно до положень ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки згідно положень цієї статті, за наявності генеральної ліцензії Банк не повинен одержувати індивідуальну ліцензію на здійснення кожної окремої валютної операції, згідно п.1.5 Положення по порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 №483, погашення заборгованості та процентів за кредитним договором в іноземній валюті за наявності відповідної ліцензії у Банку не потребує наявності індивідуальної ліцензії у сторін. На доказ своїх заперечень представник відповідача подав письмові докази, долучені до матеріалів справи. Також відповідач послався на пропуск позивачем встановленого строку позовної давності, оскільки про оспорювані умови договору позивачу було відомо при підписанні та укладенні договору 10.02.2006.
Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи заяву позивача, визнав можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі даних та доказів.
Оголосивши позов, письмові заперечення відповідача, заяви сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, надходить до наступних висновків.
На підставі пояснень сторін та наявних в матеріалах справи письмових доказів судом встановлено наступні обставини: 10 лютого 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та позивачем укладено кредитний договір №03/1/014/06-Z від 10 лютого 2006 року, згідно якого відповідач надав позивачу кредит на споживчі цілі в іноземній валюті у розмірі 24 750,00 Євро зі строком повернення до 9 лютого 2011 року. На момент укладення оспорюваного договору між сторонами відповідачу було видано Банківську ліцензію №174 від 24.09.2001 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Дозвіл №174-2 від 24.09.2001 на право здійснювати банківські операції, визначені п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», зокрема на здійснення операцій з валютними цінностями. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи та належними і допустимими письмовими доказами, які прийнято до уваги судом: копіями кредитного договору та додатку до нього, копіями банківської ліцензії, дозволу та додатку до нього./а.с.5-7, 27-29/ Доказів на спростування встановлених судом обставин позивачем суду не надано і в матеріалах справи такі дані відсутні.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України підставою недійсності правочину є суперечливість змісту правочину ЦК України, актам цивільного законодавства.
Як вбачається з позову, позивач не заперечує вільного волевиявлення позивача та його вільної згоди щодо всіх умов даного Кредитного договору на момент його укладення та протягом його виконання.
Посилання в обґрунтування вимог на ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є безпідставним, оскільки згідно положень цієї статі, передбачено наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитив перевищують встановлені законодавством межі. Разом з цим, обставин невідповідності вимогам чинного законодавства терміну та суми наданого за оспорюваним Договором та одержаного позивачем кредиту у розмірі 24 750,00 Євро судом не встановлено, та в матеріалах справи такі дані відсутні.
Доводи позивача про недійсність умов п.3.1. Договору у зв'язку з їхньою невідповідністю вимогам Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою НБ України від 30.05.2007 №200, згідно яких у позивача як у фізичної особи-резидента відсутнє право на здійснення готівкових платежів з погашення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, є безпідставними, оскільки згідно п. п.1.5 Положення по порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, дозволяється, зокрема якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Таким чином, на момент укладення договору станом на 10.02.2006 дана умова договору не суперечила і на даний час не суперечить чинному законодавству, на порушення прав позивача оспорюваним положенням договору протягом дії договору позивач не посилається, іншого судом не встановлено.
По суті доводи позивача про визнання договору недійнсим є юридично неспроможними згідно положень ст.203, 215 ЦПК України, оскільки відсутність у сторін за валютним кредитним договором індивідуальної ліцензії НБУ не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним в цілому.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Виходячи з вищевикладеного, оскільки судом не встановлено порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, відсутні підстави для застосування судом позовної давності до заявлених позивачем вимог.
Таким чином, суд надходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю.
Керуючись ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.2, 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст.6, 192, 203, 215, ст.ст.533, 627-628, 638, 1054 ЦК України, ст.ст. 6, 10-11, ст.ст.57-60, ст.88, ст.208, ч.1-3 ст.209, ст.ст.212-215, ст.218, ст.223, ст.ст.292, 294 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» - про визнання недійсним кредитного договору №03/1/014/06-Z від 10 лютого 2006 року - відмовити. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М. К. Пилаєва