Справа № 2-1363/11
Категорія 38
10 березня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Волкова С. Я. ,
при секретарі - Топал А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про захист ділової репутації,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами до відповідача, просить визнати інформацію, яка міститься в листі Національного банку України №18-309/5995-20547 від 19.11.2010 р. на адресу народного депутата України ОСОБА_3, про те, що “…аналіз законодавства України свідчить, що на банк, який надав кредит, не покладається обов'язок здійснення контролю щодо виконання позичальником грошового зобов'язання в іноземній валюті, яке боржник виконуватиме перед іншим резидентом України за іншим правочином.”, такою, що не відповідає дійсності та закону, суперечить “Роз'ясненню з юридичного питання”, наданого ним народному депутату України ОСОБА_3 в жовтні 2010 р., що її розповсюдження є паплюженням його ділової репутації, зобов'язавши Національний банк України спростувати інформацію шляхом направлення на ім'я народного депутата України ОСОБА_3 нового листа, в якому вказати, що “Роз'яснення з юридичного питання”, надане адвокатом ОСОБА_1 народному депутату України ОСОБА_3 в жовтні 2010 р., є правильним, та, що комерційні банки за законом мають здійснювати контроль за виконанням умов кредитного договору та цільовим використанням позички, а в разі, якщо кредитний договір передбачає використання позиченої валюти для розрахунків між резидентами України на території України - це не звільняє банк від обов'язку контролю за саме таким використанням позиченої валюти, а робить недійсним сам кредитний договір; зобов'язати Національний банк України направити в його адресу лист, в якому містилися б вибачення за згадану вище розповсюджену інформацію. В заяві позивач ОСОБА_1 зазначив, що з 1985 р. працює адвокатом в м. Дніпропетровську, у жовтні 2010 р. до нього, як до адвоката, звернувся народний депутат України ОСОБА_3 з проханням надати роз'яснення по законодавству, що ним було зроблено згідно ст.58 Конституції України та ст.5 Закону України “Про адвокатуру”. Наприкінці листопада 2010 р. ОСОБА_3 пред'явив йому претензію щодо якості наданого роз'яснення, пояснюючи, що на його депутатський запит Національний банк України надав відповідь, яка суперечить його роз'ясненню, та народний депутат висловив з цього приводу сумнів у його компетентності.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримав вимоги ОСОБА_1, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача Національного банку України ОСОБА_5 позов ОСОБА_1 не визнала, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість його вимог.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач Національний банк України у відповідь на депутатський запит народного депутата України ОСОБА_3 №1011031 від 3.11.2010 р. направив останньому лист №18-309/5995-20547 від 19.11.2010 р. “Щодо кредитування в іноземній валюті”.
У зв'язку із цим ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати інформацію, яка міститься в листі Національного банку України №18-309/5995-20547 від 19.11.2010 р. на адресу народного депутата України ОСОБА_3, про те, що “…аналіз законодавства України свідчить, що на банк, який надав кредит, не покладається обов'язок здійснення контролю щодо виконання позичальником грошового зобов'язання в іноземній валюті, яке боржник виконуватиме перед іншим резидентом України за іншим правочином.”, такою, що не відповідає дійсності, паплюжить його ділову репутацію, зобов'язати Національний банк України спростувати таку інформацію.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом вказаної норми закону особа має право на захист свого (особистого, власного) права, це є основним правом диспозитивності в процесуальному законодавстві, одним із аспектів якого є положення про те, що кожна особа повинна дбати про своє право, і не зобов'язана дбати про права інших, якщо останнє не є її обов'язком в силу закону чи договору. При таких обставинах предметом захисту може бути тільки цивільне суб'єктивне право, яке зазнало посягань.
Суд, враховуючи що особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації не було порушено внаслідок вищенаведеного вислову Національного банку України в листі №18-309/5995-20547 від 19.11.2010 р. на адресу народного депутата України ОСОБА_3, вважає, що відсутні підстави для судового захисту ОСОБА_1
Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 р. “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Суд, оцінивши в сукупності добуті в судовому засіданні докази, дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, оскільки інформація, яку просить визнати позивач такою, що не відповідає дійсності, та яку він просить спростувати, не адресована конкретній фізичній особі, тим більше позивачу ОСОБА_1 При таких обставинах в задоволенні вимог про визнання інформації, яка міститься в листі Національного банку України №18-309/5995-20547 від 19.11.2010 р. на адресу народного депутата України ОСОБА_3, про те, що “…аналіз законодавства України свідчить, що на банк, який надав кредит, не покладається обов'язок здійснення контролю щодо виконання позичальником грошового зобов'язання в іноземній валюті, яке боржник виконуватиме перед іншим резидентом України за іншим правочином.”, такою, що не відповідає дійсності, паплюжить ділову репутацію ОСОБА_1 слід відмовити.
Статтею 299 ЦК України закріплено особисте немайнове право фізичної особи на недоторканість ділової репутації.
Передбачене зазначеною статтею закону право на недоторканість ділової репутації включає в себе повноваження вимагати недоторканості ділової репутації, яке полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими може бути порушене дане особисте немайнове благо, право на захист ділової репутації, що полягає у можливості у випадку порушення її недоторканості вимагати застосування способів захисту даного права. Захист здійснюється відповідно до вимог глави 3 та ст.ст.275-280,1166-1168 ЦК України.
Позивач ОСОБА_1, звертаючись до суду із вимогами про захист ділової репутації, просить визнати інформацію, яка міститься в листі Національного банку України №18-309/5995-20547 від 19.11.2010 р. на адресу народного депутата України ОСОБА_3, про те, що “…аналіз законодавства України свідчить, що на банк, який надав кредит, не покладається обов'язок здійснення контролю щодо виконання позичальником грошового зобов'язання в іноземній валюті, яке боржник виконуватиме перед іншим резидентом України за іншим правочином.”, такою, що не відповідає закону та суперечить його ж “Роз'ясненню з юридичного питання”, наданого ним народному депутату України ОСОБА_3 в жовтні 2010 р., зобов'язати відповідача спростувати згадані вище неправдиві відомості шляхом направлення на ім'я народного депутата України ОСОБА_3 нового листа, в якому вказати, що “Роз'яснення з юридичного питання”, надане адвокатом ОСОБА_1 народному депутату України ОСОБА_3 в жовтні 2010 р., є правильним, зобов'язати Національний банк України направити в його адресу лист, в якому містилися б вибачення за згадане вище розповсюдження інформації.
При цьому, оскільки в судовому засіданні не встановлено порушення особистого немайнового права позивача, підстав для спростування поширеної інформації не вбачається. Не вбачається підстав і для зобов'язання відповідача направити на ім'я народного депутата України ОСОБА_3 нового листа із вказівкою, що “Роз'яснення з юридичного питання”, надане адвокатом ОСОБА_1 народному депутату України ОСОБА_3 в жовтні 2010 р., є правильним, такі вимоги не ґрунтуються на законі та суд звертає увагу, що для випадків, коли інформація була поширена через документ, який видала юридична особа, такий документ має бути відкликаний В задоволенні позову про спонукання відповідача до примусового вибачення за вищезгадану інформацію слід також відмовити, оскільки ст.ст.16,277 ЦК України не передбачено примусове вибачення як спосіб судового захисту ділової репутації, суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі. Слід також відмовити і в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання поширеної інформації такою, що не відповідає закону, та суперечить “Роз'ясненню з юридичного питання”, наданому позивачем народному депутату України ОСОБА_3 в жовтні 2010 р., такі вимоги не ґрунтуються на законі.
На підставі викладеного, керуючись ст.68 Конституції України, ст.299 ЦК України, ст.ст.3,4,10,11,60,88,209,212-215 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного банку України про захист ділової репутації - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя