91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
10.03.11 Справа № 6/27пд/2011
За позовом
Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, м. Луганськ
до Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровське автотранспортне підприємство -11228”, м. Дніпропетровськ
про розгляд розбіжностей
Суддя Василенко Т.А.
за участю представників сторін:
від позивача - Грак Н.В., дов. № 1/1-162 від 20.01.2011;
від відповідача - не прибув;
Обставини справи: позивачем заявлені вимоги: про врегулювання розбіжностей, що виникли між сторонами при укладенні Договору №16/2 від 01.01.2011року.
Відповідач явку свого повноважного та компетентного представника в судові засідання двічі не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав. В той же час, відповідач був належним чином повідомлений про дату та час проведення судових засідань, про що в тому числі свідчать листи останнього від 15.02.10, 01.03.11.
Крім цього, слід визначити, що листом від 01.03.11 за № 85 відповідач вказує на те, що надати відзив на позовну заяву не має можливості, оскільки отримав від позивача лише позовну заяву без додатків. У випадку надходження необхідних документів, відповідач вважає за можливе надати до суду відзив.
З цього приводу слід зазначити, що відповідно до ст. 56 ГПК України позивач зобов'язаний направити сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо такі документи у сторін відсутні.
В даному випадку не вбачається які саме документи відсутні у відповідача, оскільки спірний договір, протокол розбіжностей, договір № 16/2 від 26.08.10 та відповідні листи про узгодження договору у відповідача в наявності маються. Крім цього, ненадання позивачем відповідачу реєстраційних та статутних документів не перешкоджають для надання останнім своїх пояснень щодо розбіжностей, які виникли при укладанні договору № 16/2 від 01.01.11.
Також слід звернути увагу на те, що справа до слухання призначалася двічі і лише після направлення відповідачу другої ухвали, останній з'ясував, що не має можливості надати суду відзив. Виходячи з наведеного слід зазначити, що відповідно до ст. 22 ГПК України участь у судових засіданнях, надання пояснень, заперечень та інше є правом сторони, але відповідач не скористався своїм правом та до суду не з'явився і письмові заперечення на позов не надав. Крім цього, ухвалою від 17.02.11 суд не визнавав явку сторін обов'язковою
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.
ВАТ «Дніпропетровське АТП - 11228»є суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює перевезення пасажирів міжобласним автобусним маршрутом «Дніпропетровськ-Сєвєродонецьк».
Між сторонами у справі було укладено договір № 16/2 від 26.08.10 «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області».
Відповідно до норм діючого законодавства позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення нового договору № 16/2 від 01.01.11 та направив відповідачу два примірника вказаного договору. Відповідач підписав договір з протоколом розбіжностей, а саме між сторонами виник спір щодо тексту п.3.1 договору.
Так, за редакцією позивача п. 3.1 викладено в наступній редакції:
«Грошові кошти в розмірі 85% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також: ПДВ на дану суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах) перераховується на розрахунковий рахунок Перевізника.
Плата Власнику за надання послуг Перевізнику, складає 15% (з урахуванням ПДВ) від суми вартості за тарифом від реалізованих проїзних квитків через каси Власника та вартості перевезення багажу, відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником.
Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Власником з належних Перевізнику сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків».
В редакції відповідача п. 3.1 викладено в наступній редакції:. «Грошові кошти в розмірі 90% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на додану суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах) перераховуються на розрахунковий рахунок Перевізника.
Плата Власнику за надання послуг Перевізнику, складає 10% (з урахуванням ПДВ) від суми вартості за тарифом від реалізованих проїзних квитків через каси Власника та вартості перевезення багажу, відповідно до. касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником.
Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Власником з належних Перевізнику сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків».
Позивач з редакцією відповідача не погодився та звернувся до суду із даним позовом.
Відповідач позовні вимоги не оспорив.
Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Статтею 181 ГК України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку, не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка отримала проект договору, при згоді з його умовами оформлює договір відповідно до вимог діючого законодавства і повертає один екземпляр іншій стороні. При наявності окремих заперечень за договором сторона, що отримала проект договору складає протокол розбіжностей, про що зазначає у договорі і у 20-ти денний строк направляє іншій стороні 2 екземпляри протоколу розбіжностей.
У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на викорінення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано договір, вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Публічне акціонерне товариство “Луганське регіональне управління автобусних станцій” (згідно проекту договору -Товариство), позивач у справі, є суб'єктом підприємництва, який володіє автостанціями, розташованими на території Луганської області, та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.
Згідно п.3.2 статуту товариство предметом своєї діяльності обрало (у тому числі) діяльність автомобільного регулярного транспорту; функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту та ін.
Отже, діючи в порядку, визначеному ст.ст. 181, 188 ГК України позивач підписав договір № 16/2 від 01.01.11 про надання послуг автостанцією перевізникові.
Із наданих позивачем документів вбачається, що останній займає монопольне становище на ринку Луганської області з надання послуг автостанцій, в тому числі і рішення Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.06 року № 01-29/3 по справі № 391 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу”.
Тобто, укладення спірного договору між сторонами за позовом є обов'язковим.
За своєю правовою природою договір № 16/2 від 01.01.11 є договором про надання послуг. Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язує за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»та п.114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМУ 18.02.1997р. за № 176 (далі - Правила) правовідносини, які виникають між перевізником та автостанцією регулюються договором, яким визначаються перелік, обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Згідно з п.7.1.1. Типового технологічного процесу надання послуг автостанцій та автовокзалів затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001р. за договором перевізник здійснює перевезення пасажирів, а автостанція надає йому певний обсяг послуг і продає квитки протягом всього терміну до відправлення автобуса в рейс. Частка підприємства автостанцій у виторгу від продажу квитків, у разі укладення цього договору, складає певний відсоток, який обумовлюється цим договором.
Плата у розмірі 15% від продажу квитків власник отримує від всіх перевізників, з якими у нього укладені договори на обслуговування автобусних маршрутів.
Діючий договір № 16/2 «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області»від 26.08.2010р., укладений між сторонами, передбачав плату Власнику за надання послуг перевізнику у розмірі 15% від суми виторгу за продаж квитків за перевезення пасажирів.
Рішенням Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України № 01-29/13 04 серпня 2006р. визнано, що ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»займає монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках обов'язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.
Відповідно до ч. З ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна»та ч.2 ст. 108 Цивільного кодексу України ПАТ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»є правонаступником усіх прав та зобов'язань в тому числі і майнових ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій».
Дії позивача щодо укладення (всупереч діючому законодавству) різних за переліком та вартістю обов'язкових автостанційних послуг договорів з перевізниками є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що кваліфікується за п.2 ст. 50, ч.2. ст. ІЗ Закону України «Про захист економічної конкуренції»як суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що можуть призвести до обмеження конкуренції, які були б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.
Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції»суб'єкти господарювання зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Таким чином, оскільки власник займає монопольне становище на ринку надання автостанційних послуг, він не може змінювати суттєві умови для кожного окремо перевізника.
Крім того, до матеріалів справи позивачем долучено висновок Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області (арк. справи 22-24) по розрахунку витрат з обслуговування перевізників на автостанціях Луганської області, а також сам розрахунок витрат з обслуговування перевізників в цілому по ПАТ “ЛРУАС”.
В той же час, відповідачем розрахунку витрат за пунктом 3.1 договору у власній редакції надано не було.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 05.10.11 по справі № 10/5пд.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, у зв'язку з чим позов слід задовольнити та прийняти пункт 3.1 в редакції позивача.
Згідно ч. 2 ст. 187 ЦК України визначено, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
В даному випадку зміни в договір про надання послуг автостанцією перевізникові вносяться з моменту набрання законної сили даним рішенням.
Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.4-3, 32-34, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Врегулювати розбіжності, що виникли при укладенні договору № 16/2 від 01.01.11 та викласти п.3.1 договору в наступній редакції:
«Грошові кошти в розмірі 85 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також: ПДВ на дану суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах) перераховується на розрахунковий рахунок Перевізника.
Плата Власнику за надання послуг Перевізнику, складає 15 % (з урахуванням ПДВ) від суми вартості за тарифом від реалізованих проїзних квитків через каси Власника та вартості перевезення багажу, відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником.
Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Власником з належних Перевізнику сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків».
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровське автотранспортне підприємство - 11228», м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул. Берегова, б. 210, код 03113615, на користь:
- Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, м. Луганськ, вул. Оборонна, буд. 101, код 33009052, витрати зі сплати державного мита у розмірі 85 грн. 00 коп., а також витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.
Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 14.03.2011.
Суддя Т.А.Василенко
Помічник судді Т.В.Цибулько