Справа № 2-а-2/11
"16" лютого 2011 р. м. Маріуполь
Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі судді Харитонової Г. Л. , при секретарі Чудіна Н. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя про визнання дії неправомірними, стягнення недоотриманої грошової щорічної допомоги на оздоровлення та зобов'язання виконувати певні дії
12 серпня 2009 року позивач звернувся до Іллічівського районного суду м. Маріуполя з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя про визнання дії неправомірними, стягнення недоотриманої грошової щорічної допомоги на оздоровлення , компенсації за санаторно-курортне лікування та зобов'язання виконувати певні дії , у якій зазначив , що він є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 2-ї категорії та знаходиться на обліку в Іллічівському УПЗСН м. Маріуполя. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 -ХП( надалі - Закон № 796 - ХП) йому передбачено щорічні компенсаційні виплати на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат. Оскільки враховується розмір мінімальної плати на момент здійснення виплати, то йому повинно було до сплати у 2003 р. 555гр ( 185 х 3), у 2004 р. - 615 гр. ( 205 х 3), у 2005 р. - 870 гр. ( 290 х 3 ), у 2006 р. 1050 гр.( 350х3), у 2007 р. - 1200 гр. ( 400 х 3), у 2008 р. - 1545 гр. ( 515 х 3), у 2009 р. 1575 гр.( 525х3), фактично йому біло сплачено за 2003 - 2009 р.р. всього 424 гр., йому недосплачене 6985 гр. 50 коп. , та доплатити цю суму відповідач відмовляється . Крім того він має право на санаторно-курортне лікування. В зв'язку з тим, що йому не надавались путівки, він має право на компенсацію їх вартості. За період з 2003 р. по 2009 р. ця сума склала 14000гр., однак відповідач відмовляється сплатити цю суму. Просив визнати дії відповідача неправомірними, стягнути з відповідача на його користь 6985 гр. 50 коп. недосплаченої допомоги на оздоровлення, 14000 гр. як компенсація вартості санаторно-курортного лікування, т а зобов'язати відповідача в подальшому сплачувати йому щорічну компенсацію на оздоровлення у розмірах, визначених ст. 48 Закону № 796 - ХП .
8 лютого 2011 року представник позивача ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності, відкликав позов в частині стягнення компенсації на санаторне - курортне лікування в розмірі 14000 гр., в зв'язку с чим позов в цій частині ухвалою суду від 8.02.2011 р. було залишено без розгляду.
16 лютого 2011 року представник позивача уточнив позовні вимоги та просив зобов'язати відповідача сплатити позивачу недоотримані грошові суми на оздоровлення за період 2006- 2009 років у розмірі 9450 гр. , оскільки в первісному позові була помилка відповідно до розміру допомоги на оздоровлення та було вказано три мінімальні заробітні плати, в той час як позивач має право як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. В частині вимоги про стягнення з відповідача недоотриманих сум за період 2003 - 2005 років позові відкликав та просив залишити без задоволення. Вважав, що строк звернення до суду пропущений позивачем з поважних причин, оскільки він хвора людина та проходить постійне лікування, про що надав відповідні документи.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача - Попова О.Є. , що діяла на підставі довіреності, позов не визнала та пояснила, що позивач дійсно є учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС 2 категорії та згідно ст. 48 Закону № 796-ХП має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Однак ст..62 Закону № 796-ХП , роз'яснено ,що застосування закону проводиться у порядку , визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання місцевими органами влади. Фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок державного бюджету. Ч.2 ст. 95 Конституції України передбачено, що виключно Законом про держбюджет України визначаються витрати держави на потреби суспільства, розмір та цільове призначення цих витрат. У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного Кодексу України до нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини в Україні відносяться нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Згідно ст. 22 Бюджетного Кодексу - УПСЗН є розпорядником бюджетних коштів і у відповідності до п.5 ст.51 Бюджетного Кодексу приймає бюджетні зобов'язання та здійснює витрати тільки у розмірах бюджетних асигнувань , встановлених сметами . Крім того, Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін в деякі законодавчі акти України» внесено зміни до ст. 48 Закону України № 796-ХП , яким передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення сплачується у порядку та у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Фінансування витрат , пов'язаних з виплатою допомоги на оздоровлення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС здійснюється із розрахунку розмірів сум, встановлених Постановою Кабінету Міністрів № 562 від 12.07.2005 р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 100 гр.. На підставі чого позивачу були перераховані і виплачені суми за 2006- 2009 р.р. у розмірі по 100 гр. Крім того, вважала, що позивачем було пропущено строк для звернення до суду. Посилаючись на викладене, представник відповідача просила в позові ОСОБА_1 відмовити.
Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України від 28 лютого 1991 р. № 796-ХП «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 48 спеціального Закону щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення. Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Судом встановлено, що позивач - є учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС 2 категорії ( а.с. 8 ) , в зв'язку з чим перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Іллічівського району в м. Маріуполі та користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796- ХП.
Статтею 48 Закону № 796-ХП передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат . Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.
Відповідно до ст. 82 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 р.» розмір мінімальної заробітної плати встановлений на 1.07.06 р. - 375 гр.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 р.» розмір мінімальної заробітної плати встановлений на 1.04.07 р. - 420 гр.
Відповідно ст. 59 Закону України «Про державний бюджет на 2008 р. та внесення змін в деякі законодавчі акти України» розмір мінімальної заробітної плати встановлений на 1.04.2008 р. - 525 гр.
Відповідно ст. 55 Закону України «Про державний бюджет на 2009 р.» розмір мінімальної заробітної плати встановлений на 1.10.2009 р. - 650 гр.
Всупереч нормам спеціального закону, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Фактично відповідачем виплачена позивачу щорічна допомога на оздоровлення:
За 2006 рік - в сумі 100 грн. липні 2006 року.
за 2007 рік - в сумі 100 грн. у червні 2007 року.
за 2008 рік - в сумі 100 грн. у липні 2008 року
за 2009 рік - в сумі 100 грн. у листопаді 2009 р.( а.с.47).
Аналізуючи зібрані по справі докази, суд вважає, що виплата щорічної допомоги позивачу у 2006, 2007 , 2009 роках саме в таких розмірах є вірною, оскільки проводилась на підставі Законів, якими керувався відповідач при здійсненні виплат.
Згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом № 796 -ХП зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у ч. 1 ст. 67 цього Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2006, 2007 , 2008, 2009 роки, а не вказані Постанови КМУ. Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення. Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги на оздоровлення . При цьому дія статті 48 Закону України № 796 - ХП на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки.
Таким чином позивач , підтримуючи позов та своє право на отримання допомоги в більшому розмірі посилається на недіючу норму права.
Суд не приймає посилання позивача на те, що рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.2007 р. було визнано неконституційним положення Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якими встановлені конкретні розміри допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі.
Як вбачається з довідки, виплати позивачу проводились до прийняття рішення Конституційним Судом України. Таким чином дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної одноразової грошової допомоги були правомірними та узгоджувалися з положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, оскільки на той час виконання рішень Кабінету Міністрів України було обов'язковим для відповідача.
Вирішуючи питання щодо правомірності дій відповідача з виплати позивачу допомоги на оздоровлення у 2008 році суд приходить до наступного.
Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін в деякі законодавчі акти України» внесено зміни до ст. 48 Закону України № 796-ХП , яким передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення сплачується у порядку та у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року це положення визнано неконституційним. Тобто , з 22 травня 2008 року була відновлена дія ст. 48 Закону № 796-ХП, яка передбачала сплату допомоги на оздоровлення кратну мінімальній заробітній платі залежно від категорії та групи інвалідності особи.
Як вбачається з довідки( а.с.63) , у 2008 році позивач отримав допомогу на оздоровлення у розмірі визначеним Кабінетом Міністрів України - 100гр., а не у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, як було передбачено діючим на той час Законом та ця виплата була здійснена у липні 2008 року , тобто після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 р.
За таких обставин дії відповідача в частині відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат є неправомірними та порушене право позивача в цій частині підлягає відновленню.
У відповідності до ст. 99 КАС України ( в редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) встановлено річний строк на звернення до суду за захистом свого права. Згідно з положенням ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Представник відповідача наполягала на відмові в позові у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Підтримуючи позов, представник позивача просив поновити строк звернення до суду, оскільки позивач не мав можливості звернутися до суду у зв'язку з хворобою.
Як вбачається з реєстрації входження позовної заяви до суду, ОСОБА_1 фактично звернувся до суду 12 серпня 2009 року( а.с.2), тобто з порушенням строку позовної давності.
У відповідності до ч. 2 ст. 100 КАС України якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Згідно наданих суду епікризів вбачається, що ОСОБА_1 починаючи з 2006 року неодноразово проходив стаціонарне лікування ( а.с.66 -74). За таких обставин суд вважає причину пропуску строку звернення до суду - поважною та розглядає та вирішує справу в порядку, встановленому КАС України, поновлюючи позивачу строк звернення до суду.
З урахуванням викладеного суд вважає, що Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя зобов'язано нарахувати та сплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат на час виплати допомоги за рахунок коштів Державного бюджету з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд не приймає посилання представника відповідача на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ,крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією України чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Тобто діючим законодавством передбачено захист вже порушених прав чи свобод громадянина. За таких обставин позов ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача в подальшому сплачувати йому щорічну компенсацію на оздоровлення у розмірах, визначених ст. 48 Закону № 796 - ХП задоволенню не підлягає.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст..ст.2, 6, 7, 8, 9 , 18, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя про визнання дії неправомірними, стягнення недоотриманої грошової щорічної допомоги на оздоровлення та зобов'язання виконувати певні дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя у виплаті ОСОБА_1 грошової щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської Ради Донецької області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат , встановлених на час виплати , за рахунок коштів Державного бюджету , з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Іллічівський районний суд м. Маріуполя.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова складена в повному обсязі 16 лютого 2011 року.
Суддя: Г. Л. Харитонова