"28" лютого 2011 р.
Справа № 5004/2/11
за позовом Підприємця ОСОБА_1, Ківецівський район, с. Липне
до Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк»в особі Центрального відділення ПАТ «Індустріально-експортний банк»в м. Луцьку, м.Луцьк
про визнання недійсним кредитного договору
Суддя Сур'як О.Г.
Представники :
від позивача : ОСОБА_1 - підприємець
від відповідача : Куляша С.М., довіреність від 14.10.2010р.
Суть спору: Позивач -Підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк»в особі Центрального відділення ПАТ «Індустріально-експортний банк»в м. Луцьку про визнання недійсним з моменту його укладення кредитного договору №136/07 від 30.11.2007 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір був підписаний під впливом обману та йому нічого не було відомо про надання кредиту на суму 1250000грн., а сам оспорюваний кредитний договір №136/07 від 30.11.2007 року хоча й підписувався, однак до його реального виконання сторони не приступали.
Крім того, позивач зазначає, що транші повинні були надаватися після надання ним банку відповідних клопотань, однак після підписання самого кредитного договору позивач жодних заяв чи клопотань по відношенні до банку не писав, а тому до моменту надходження на його адресу позовної заяви розраховував на те, що кредитний договір взагалі не укладений в наслідок його взаємного невиконання сторонами.
Відповідач позову не визнає та зазначає, що підписання сторонами договору це уже є волевиявлення сторін та взяття останнім на себе певних прав та обов'язків. Про реальне настання правових наслідків за кредитним договором свідчить те, що оспорюваний кредитний договір виконувався позичальником, тобто, ОСОБА_1 вчасно сплачувалися відсотки за користування кредитом до листопада місяця 2008 року, що підтверджується випискою по рахунку нарахованих відсотків.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
30.11.2007р. між сторонами укладено кредитний договір №136/07 (далі договір), за умовами якого Банк відкриває Підприємцю ОСОБА_1 (Позичальнику) відновлювальну відзивну кредитну лінію в розмірі 1250000грн., в рамках якої Банк надає Позичальнику кредит. Кожне надання суми кредиту в межах кредитної лінії супроводжується клопотанням про її надання в рамках договору.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно п. 2.1 договору Банк зобов'язувався відкрити позичковий рахунок НОМЕР_1 та для обліку нарахованих відсотків за користування кредитом відкрити рахунок нарахованих відсотків № НОМЕР_2 в філії «Волинська дирекція»АТ «ІНДЕКС-БАНК», МФО 303633.
Відповідно до п.2.11 договору Позичальник зобов'язується щомісячно, до «30/31»числа кожного місяця включно, та разом з повним погашенням кредиту, погашати відсотки за користування кредитом шляхом перерахування грошових коштів в валюті кредиту на рахунок, вказаний в п.2.1 договору та сплачувати плату за обслуговування кредитної лінії в розмірі 0,00192 відсотків за кожен день від невикористаної суми кредитної лінії шляхом перерахування грошових коштів на рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті України.
Статтею 526 ЦК України, ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
04.01.2011р. Підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору №136/07 від 30.11.2007р., посилаючись на те, що договір підписаний під впливом обману.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Разом з тим, зі змісту ст.203 Цивільного кодексу України, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До вказаних вимог треба віднести: законність змісту правочину; наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Правочин є чинним , якщо він не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадянського суспільства.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.1 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 2 та 3 ст.180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Судом встановлено, що позивачем оспорюваний договір був підписаний, про що не заперечує сам позивач. Позивач звертався до банку про надання кредиту із відповідною заявкою, в якій і вказував бажану суму кредиту.
Позивачем вчасно сплачувалися відсотки за користування кредитом до листопада місяця 2008 року, що підтверджується випискою по рахунку нарахованих відсотків.
Банк, у зв'язку із невиконанням Підприємцем ОСОБА_1 своїх договірних зобов'язань, направляв останньому претензію №11-5301 від 26.12.2008р., яка отримана позивачем 04.01.2009р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, лише після звернення Банку до суду про стягнення заборгованості в примусовому порядку, підприємець ОСОБА_1 почав стверджувати про свою непричетність до даних кредитних коштів.
Позивачем вчасно сплачувалися відсотки за користування кредитом до листопада місяця 2008 року, що підтверджується випискою по рахунку нарахованих відсотків.
Аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить про те, що договір купівлі-продажу №136/07 від 30.11.2007р., укладений між позивачем та відповідачем, відповідає загальним умовам дійсності правочину, що встановлені ст.ст.203, 215 ЦК України. А тому вимоги позивача про визнання недійсним даного договору є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі при відмові в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 203, 207, 215, 239, 241, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.180, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Суддя О. Г. Сур'як
Повний текст рішення
складено та підписано
09.03.11