28 лютого 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого - судді Собіни І.М.
суддів: Ковалевича С.П., Григоренка М.П.,
при секретарі Омельчук А.М.
з участю представника ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду від 20 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, державного нотаріуса Костопільської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним, визнання права власності на частину спадкового майна та встановлення факту проживання однією сім'єю,
Рішенням Костопільського районного суду від 20 грудня 2010 року позовну заяву задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в період з квітня 1998 р. по січень 2002 р.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом по спадковій справі №173, зареєстрованого в реєстрі за №492, виданого 4 квітня 2009 року державним нотаріусом Костопільської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4 на підтвердження того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем цілої частки майна померлої ОСОБА_6, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, виключивши з нього 1/2 житлового будинку (східна частина) з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, Рівненської області.
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/2 житлового будинку (східна частина) з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, Рівненської області.
Не погодившись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій вказує на його незаконність та необґрунтованість
Зазначає, що після смерті своєї тітки, ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1
Справа № 22-370-11 Головуючий у І-ій інстанції -Олійник П.В.
Категорія: 37. Суддя-доповідач -Собіна І.М.
ІНФОРМАЦІЯ_1, вона, знаючи про заповіт покійної, в установленому законом порядку належним чином прийняла спадщину, відповідно до чинного на той час ЦК УРСР 1963 р.
Вказує, що наявність у неї правовстановлюючого документа на житловий будинок з надвірними будівлями, а саме оригіналу свідоцтва про право власності на цей житловий будинок, є належним і допустимим доказом вступу в управління і володіння спадковим майном згідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР 1963 р.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно встановив факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу нині покійних ОСОБА_5 і ОСОБА_6 тільки на підставі кількох показів свідків, яким достовірно не могло бути відомо про цей факт, і, всупереч ст. 215 ЦПК України, не навів жодної правової норми, якими він керувався ухвалюючи рішення в цій частині. Хоча, із змісту заявлених вимог вбачається, що на дані відносини поширюються норми чинного на той час ЦК УРСР 1963 р., який не передбачав встановлення юридичного факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а встановлював факт перебування у фактичних шлюбних відносинах.
Вказує, що місцевий суд, встановивши, що позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 спадщини після смерті ОСОБА_5 не приймали, і їм не може належати спадкове майно, безпідставно визнав за ними право власності на 1/2 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, Рівненської області.
Просить скасувати рішення Костопільського районного суду від 20 грудня 2010 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
У серпні 2009 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1, державного нотаріуса Костопільської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна.
В судовому засіданні позовні вимоги збільшили і проcили встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в період з квітня 1998 р. по січень 2002 р.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 грудня 2001 року ОСОБА_6 у встановленому законом порядку склала заповіт, який зареєстрований в реєстрі за №61, відповідно до якого вона заповіла половину належної їй на праві власності хати (східна частина) з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 ОСОБА_5, іншу половину цієї ж хати (західну частину) ОСОБА_1 (а. с. 8).
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК УРСР 1963 р., чинного на час смерті спадкодавця ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК УРСР 1963 р. строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.
Як встановлено судом першої інстанції, у визначеному наведеними правовими нормами ЦК УРСР 1963 р. порядку про прийняття спадщини ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, в нотаріальну контору не зверталися.
Відповідачка ОСОБА_1 4 квітня 2009 року звернулася в Костопільську державну нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 У заяві відповідачка ОСОБА_1 вказувала, що спадщину вона прийняла, оскільки має на руках свідоцтво про право власності, видане на ім'я померлої. Разом з іншими документами відповідачка ОСОБА_1 надала нотаріусу довідку Деражненської сільської ради №302 від 22 березня 2009 року про те, що ОСОБА_6 до дня смерті проживала сама. На підставі цієї зави 4 квітня 2009 року відповідачці ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на все спадкове майно, тобто на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (а. с. 9, 57).
Однак, дане свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 4 квітня 2009 року було видано відповідачці ОСОБА_1 в порушення ст. ст. 548, 549, 550 ЦК УРСР 1963 р. і в порушення п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, відповідно до якого свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Тому, суд першої інстанції правомірно визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом по спадковій справі №173, зареєстрованого в реєстрі за №492, виданого 4 квітня 2009 року державним нотаріусом Костопільської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4 на підтвердження того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем цілої частки майна померлої ОСОБА_6, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, виключивши з нього 1/2 житлового будинку (східна частина) з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, Рівненської області у відповідності із ч. 1 ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вимог.
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що є спадкоємцями після смерті ОСОБА_5, який, як встановлено в судовому засіданні і відповідно до довідки Деражненської сільської ради №718 від 22 червня 2009 року, із квітня 1998 року і до своєї смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2, проживав без реєстрації в АДРЕСА_1 (а. с. 42).
Відповідно до ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом шести місяців з часу відкриття спадщини не подав заяву про відкриття спадщини, він вважається таким, що її не прийняв.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у встановлений законом строк із заявами про прийняття спадщини не зверталися, хоча фактично спадковим майном розпорядилися, бо за їх згодою у спірному будинку проживає інша особа. До суду із заявою про визначення їм додаткового строку для прийняття спадщини не зверталися.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що Деражненська сільська рада протягом зазначеного періоду на оспорювану спадщину не претендувала, а сприяла відповідачці ОСОБА_9 в отриманні свідоцтва про право на спадину, видавши її недостовірну довідку №302 від 22 березня 2009 р. (а. с. 57).
Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість.
Тому, врахувавши те, що Деражненська сільська рада не претендувала на неприйняту після смерті ОСОБА_6 спадщину, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що потрібно ухвалити рішення, яке відображає посмертну волю покійної ОСОБА_6, яка була виражена нею в заповіті, і законно визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане відповідачці ОСОБА_1, виключивши з нього 1/2 спадкового житлового будинку (східна частина) по АДРЕСА_1 і правомірно визнав за позивачами право власності на цю частину оспорюваного будинку.
Рішення Костопільського районного суду від 20 грудня 2010 року є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 315, ч. 1 ст. 325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Костопільського районного суду від 20 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Собіна І.М.
Судді: Ковалевич С.П.
Григоренко М.П.