"14" лютого 2011 р.Справа № 28-17/75-09-2255
За позовом Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1;
до відповідача Приватне підприємство "Торгівельний центр "СТАРОКІННИЙ"
про стягнення 21142,3грн.
Суддя Гуляк Г.І.
Представники:
Від позивача: СПД -фізична особа ОСОБА_1; ОСОБА_3- за дорученням
Від відповідача: ОСОБА_4 -за дорученням;
Суть спору: позивач, СПД ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Приватного підприємства „Торгівельний центр „Старокінний” -16 142, 30 гривень безпідставно отриманої плати за оренду та 5000грн., як компенсацію завданої моральної шкоди.
Ухвалою суду від 13 травня 2009 року порушено провадження у справі №17/75-09-2255 та призначено до розгляду на 5 червня 2009 року.
Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав викладених у відзиві на позов від 25.05.2009 року вх. № 12867.
Позивачем 18.06.2009 року за вх.№15178 надано уточнення до позовної заяви, згідно якої позивач просить стягнути 29 163,87 гривень безпідставно отриманої плати за оренду та 5000 гривень, як компенсацію завданої моральної шкоди.
Представником відповідача 19.06.2009 року за вх. № 15263 надано заперечення на уточнення до позовної заяви, в яких представник відповідача заперечує проти вимог, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та просить суд у задоволені позову відмовити.
Ухвалою суду від 26 жовтня 2009 року провадження у справі було зупинено до розгляду справи №14/92-09-2241 по суті.
Представник відповідача 27.01.2010 року звернувся до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі, клопотання судом було задоволено та ухвалою суду від 29 січня 2010 року поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 10 лютого 2010 року.
26 лютого 2010 року позивач надав уточнення до позовної заяви, в якій просить суд визнати договір №795/1 від 01.10.2006 року недійсним. Також 12.03.2010 року позивач надав заяву, згідно якої просить суд об'єднати позовні вимоги, що містяться у первинній позовній заяві з вимогами, що містяться в заяві від 17.02.2010 року.
Не погоджуючись з наданими позивачем уточненнями, представник відповідача надав заперечення на уточнення до позовної заяви, згідно яких вимоги позивача вважає надуманими, незаконними та просить суд у задоволені позову відмовити.
Позивач 21 вересня 2010 року надав уточнення до позовної заяви, згідно якої виклав свої остаточні вимоги та просить суд визнати недійсним договір №795/1 від 01.10.2006 року недійсним з моменту його укладення 01 жовтня 2006 року, стягнути з відповідача 29 163,87 гривень незаконно отриманих платежів та 5 000 гривень моральної шкоди.
Також представник відповідача не погоджуючись з уточненнями надав заперечення, згідно яких просить суд у задоволені позову відмовити повністю.
Розпорядженням голови суду від 27 жовтня 2010 року за №320-р справу №17/75-09-2255 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Гуляк Г.І.
Ухвалою судді від 28 жовтня 2010 року справу прийнято до провадження та присвоєно справі №28-17/75-09-2255, призначено до розгляду на 25 листопада 2010 року.
14.02.2011 року позивач надав додаткові пояснення щодо наданих відповідачем документів на виконання ухвали суду від 06.09.2010 року.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін встановлено наступне:
1 жовтня 2006 року між Приватним підприємством „Старокінний” /користувач/ та суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 /набувач/ було укладено договір, за умовами якого, користувач -відповідач зобов'язався на протязі обумовленого договором строку надати набувачу -позивачу за плату послуги з комплексного обслуговування об'єкта користування, обумовлені в п.2 договору. Набувач в свою чергу зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату отриманих послуг.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2008р. по справі №4/109-08-2835 апеляційна скарга була задоволена частково. Позов приватного підприємства „Торгівельний центр „СТАРОКІННИЙ” задоволено частково. Зобов'язано суб'єкта підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) звільнити приміщення торгівельного місця - павільйону Т/П 4, шляхом вивезення товарів, які знаходяться в приміщенні павільйону та належать суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 та передати приміщення павільйону Т/П 4 приватному підприємству „Торгівельний центр „СТАРОКІННИЙ”.В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 на користь приватного підприємства „Торгівельний центр „СТАРОКІННИЙ” витрати по сплаті держмита за розгляд позову у розмірі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 59 гривень.” та повернуто суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 з Державного бюджету України 126 грн.95 коп.
З урахуванням останніх та остаточних уточнень, позивач зазначає, що договір №795/1 від 1 жовтня 2006 року слід визнати недійсним, оскільки послуги, перелік яких міститься у договорі № 795/івід 01.10.2006 року, не надавалися і не могли надаватися відповідачем.
Як зазначає позивачем - відповідач, складаючи договір, не мав змоги виконати передбачені зобов'язання, тому що ведення таких робіт можливо тільки ліцензованими підприємствами, .що підтверджується листом головного державного санітарного лікаря Одеської області № 01-2/2192 от 20.05.2010.року. Щодо розміру платежів за послуги, Постановою КМ України від 11.05.2006р. № 662 встановлено, значно менша за оплату, яка передбачена договором № 795/1 від 01.10.2006 року. Крім того, позивач зазначає, що заходи по дезінсекції здійснюється лише у приміщеннях, а не на території ринку, як зазначеного у п. 2.1 договору № 795/1 від 01.10.2006 року. Також позивач зазначає, що ліцензованими видами діяльності є також охорона та вивіз сміття.
Позивач свої вимоги обґрунтовує посилаюсь на ст. 203 ст. 215 ЦК України.
Крім того позивач просить суд застосувати наслідки недійсності правочину встановлено ст.. 216 ГПК України.
Відповідачем свою чергу зазначено, що договір №795/1 від 01.10.2006 року між сторонами був укладений добровільно, послуги отримувалися, та своєчасно оплачувалися. Також представник відповідача зазначає, що за весь час дії спірного договору позивачем не було здійснено жодної спробу його розірвати.
На думку представника відповідача договір укладено правомірно, відповідає вимогам закону та відсутні підстави визнавати спірний договір недійсним.
Свої заперечення відповідач ґрунтує посилаючись на ст.. 203 ст.215 ЦК України, 903 ЦК України.
Заслухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити у повному обсязі виходячи з наступного.
Відповідно до ст.. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно умов укладеного договору користувач -відповідач зобов'язався на протязі обумовленого договором строку надати набувачу -позивачу за плату послуги з комплексного обслуговування об'єкта користування, обумовлені в п.2 договору. Набувач в свою чергу зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату отриманих послуг.
Хоча в розумінні ст.. 901 ЦК України, (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу. Як встановлено в ході розгляду справи позивачем жодної з послуг не замовлялося, відсутнє завдання другої сторони (замовника) на надання послуг. Крім того сторонами у договорі виступають користувач та набувач.
Стаття 902. ЦК України передбачає, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Так відповідачем надано до матеріалів справи договори: про надання електричної енергії, але дату укладення договору встановити неможливо, доказів сплати спожитої електричної енергії саме позивачем не надано; про вивезення твердих побутових відходів укладений 1 квітня 2004 року, надання послуг саме з вивезення твердих побутових відходів позивачу до суду не надано, про надання послуг водовідведення та водопостачання, укладений 1 листопада 2000 року, доказів надання вказаних у договорі послуг відповідачем не надано; договір №37 від 26.10.2006 року на виконання робіт з дезинфекції, дезинсекції, дератизації, які надавалися відповідачу, але ніяким чином не стосувалися позивача.
Відповідно до ст.. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Спірним договором передбачено, що за надані послуги користувачем набувачі, оплачуються останнім до 7 числа поточного місяця та складають 990 гривень.
Вказана сума відповідачем не обґрунтована, при укладені спірного договору та в ході його дії не надано жодного документу в підтвердження суми саме 990 гривень понесених витрат саме надання послуг позивачу.
Враховуючи вищевикладене, на думку суду, вимоги СПД ОСОБА_1 про визнання договору №795/1 від 01.10.2006 року недійсним є правомірними і такими, що відповідають положенням діючого законодавства.
В положеннях п. 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначено, що за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення.
Як вбачається з матеріалів справи, між ПП „ТЦ „Старокінний” та СПД ОСОБА_1 було укладено договір, але сторонами в договорі є користувач та набувач, хоча за змістом договір надання послуг згідно п.2.1 договору.
Вказаний договір є правочином на який розповсюджуються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України.
Відповідно до статті 203 ЦК України, зокрема частини 1 - Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Підстави для визнання недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.
Згідно з цією статтею, зокрема частин 1 та 3 :
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Аналізуючи вищевикладене суд доходить висновку про правомірність вимоги позивача та визнає договір недійсним з моменту його укладення.
Відповідно до ст.. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
На підставі вказаної норми суд задовольняє вимогу позивача та стягує з відповідача на її користь суми сплачені за вказаним договором, а саме 29 163,87 гривень.
Відповідно ч. 1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_1 є інвалідом другої групи загального захворювання безстроково та враховуючи судову тагани ту розпочату відповідачем ПП „ТЦ „Старокінний” суд вважає вимогу позивача щодо відшкодування моральної компенсації в розмірі 5 000 гривень законною.
Аналізуючи положення чинного законодавства, матеріали справи і викладене вище, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті державного мита, послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати договір за №795/1 від 1 жовтня 2006 року укладений між Приватним підприємством „Старокінний” /користувач/ та суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 /набувач/ - недійсним з моменту укладення.
3. Стягнути з Приватного підприємства “Торгівельний центр “Старокінний” (65091 місто Одеса провулок Старокінний, 6, код ЄДРПОУ 31081729, р/р 26007311605101 у АБ “Південний”в м. Одеса, МФО 328209) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 29 163 ( двадцять дев'ять тисяч сто шістдесят три) гривни 87 копійок та 5 000 (п'ять тисяч) гривень моральної шкоди.
4. Стягнути Приватного підприємства “Торгівельний центр “Старокінний” (65091 місто Одеса провулок Старокінний, 6, код ЄДРПОУ 31081729, р/р 26007311605101 у АБ “Південний” в м. Одеса, МФО 328209)
- на користь державного бюджету України (р/р 31114095700008, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22090200) державне мито у сумі 376 (триста сімдесят шість) гривень 63 копійки.
- на користь державного бюджету України (р/р 31217259700008, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22050000) витрати на ІТЗ судового процесу у розмірі 236 (двісті тридцять шість) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України.
Накази витрати відповідно до ст..116 ГПК України.
Повний текст рішення складено 21 лютого 2011 року.
Суддя Гуляк Г.І.