донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
14.02.2011 р. справа №1/200
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: М?ясищева А.М.,
Суддів: Алєєвої І.В., Величко Н.Л.
При секретарі: Братченко Т.А.
За участю представників сторін:
від позивача: Кондрацький І.С. по дов.;
від відповідача: Пафтієв І.Є. по дов.
Розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Партнер” м. Кременчук Полтавської області
на рішення господарського суду Донецької області від 24.11.2010р. у справі №1/200 (судя Азарова З.П.)
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Партнер” м. Кременчук Полтавської області
до Акціонерного товариства закритого типу “Страхова компанія “Азов” м. Маріуполь Донецької області
про стягнення 7 704,74грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 24.11.2010р. по справі №1/200 відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Партнер” про стягнення 7 704,74грн.
Рішення господарського суду мотивовано тим, що між сторонами укладений договір перестрахування № 4134/30 , пунктом 8.2 якого узгоджено обов'язкове направлення вимоги про сплату страхового відшкодування в п'ятиденний строк з наданням документів, визначених договором.
Проте, позивачем несвоєчасно були направлені повідомлення про настання страхового випадку без поважних причин, не надані необхідні докази.
До того ж пунктом 3.1.5 договору визначено, що перестрахувальник зобов'язаний повідомити перестраховика про настання страхового випадку по перестрахованому ризику протягом 3-х робочих днів з моменту одержання інформації про його настання, а згідно пункту 3.4.2 вказаного договору перестраховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування або зменшити її, якщо перестрахувальник не виконав зобов'язання, передбачені положеннями цього договору і конкретного договору перестрахування.
Отже, вказані причини є безумовною підставою для відмови страховика від оплати страхової виплати страхувальнику.
Не прийняті до уваги посилання позивача на несвоєчасне повідомлення відповідача про страхові випадки з причини ненавмисної помилки фахівців товариства, оскільки це є порушенням умов договору страхування, за яке страхувальник несе відповідальність, яка виявляється у відмові в здійсненні страхової виплати.
Враховуючи відсутність фактів порушення відповідачем зобов'язань по сплаті частин страхового відшкодування, застосування штрафних санкцій та відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання суд визнав неправомірними.
Оскаржуючи рішення господарського суду, Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Партнер” просить його скасувати як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Стосовно порушення норм процессуального права, скаржник зазначає, що всупереч вимогам ст. 87 ГПК України, відповідно до якої рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору в судовому процесі, третім особам рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше 3 днів з дня їх прийняття, оскаржуване рішення від 24.11.10р. станом на 05.01.2011р. не надходило.
Крім того, на 01.09.2010р. АТЗТ “Страхова компанія “Азов” не виконало своїх зобов'язань по оплаті своєї частини страхового відшкодування за договорами перестрахування з гр. ОСОБА_1 у сумах 479,56 грн. (термін прострочення 191 день), 5 039,87грн. (термін прострочення 399 днів), 301,73грн. (термін прострочення 191 день). Сума заборгованості за вищевказаними страховими випадками становить 7 697,46грн.
Судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано пояснення позивача щодо несвоєчасного повідомлення відповідача про страхові випадки, що відбулися 10.09.09р. та 18.01.09р., яке пояснюється тим, що через ненавмисну помилку фахівців відділу врегулювання збитків сталося таке невчасне повідомлення.
Крім того, на 01.09.2010р. АТЗТ “Страхова компанія “Азов” не виконало своїх зобов'язань по оплаті своєї частини страхового відшкодування за договорами перестрахування з гр. ОСОБА_2 в розмірі 5,44грн. (термін прострочення становить 391 день).
Сума заборгованості за вищевказаним страховим випадком становить 7,28грн.
Отже, позивачем у відповідності до Закону України “Про страхування” та договорів добровільного страхування, укладеними зі страхувальниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2, здійснено розрахунок та виплату страхового відшкодування. При цьому відповідач не виконав зобов'язань щодо виплати своєї частки перестраховика, передбаченої договором №4134/30 про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії).
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд послався на прострочення строку на його подання, хоча ч.1 п.5 ст. 268 ЦК України передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника до страховика про здійснення страхової виплати.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила:
Між АТЗТ “Страхова компанія “Азов” (перестраховик) та Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “Партнер” (перестрахувальник) укладено договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) №4134/30 від 06.10.2004р., яким сторони домовились про перестрахування (ретроцесії) ризиків, взаємно переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорах факультативного перестрахування (ретроцесії), а також про права та обов'язки сторін, що беруть участь у перестрахуванні (ретроцесії). Під ризиком (страховим ризиком) слід розуміти визначену подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки імовірності і випадковості настання. Під передачею ризику в перестрахування слід розуміти страхування одним страховиком на визначених договором факультативного перестрахування (ретроцесії), ковер-нотом (конкретний договір перестрахування) ризику виконання усіх або частини своїх зобов'язань перед страхувальником в іншого страховика.
Відповідно до п. 3.3.1 договору перестраховик зобов'язаний перерахувати перестрахувальнику страхове відшкодування, розмір якого розрахований відповідно до умов цього договору і конкретного договору перестрахування, у термін, передбачений договором, якщо інше не передбачено в окремому договорі перестрахування.
Згідно п. 8.1 договору, при настанні страхового випадку, передбаченого оригінальним договором страхування і конкретним договором перестрахування, перестраховик виплачує перестрахувальнику частину страхового відшкодування, що відповідає його частці (обсягу) відповідальності за конкретним договором перестрахування, протягом 5 банківських днів після одержання від перестрахувальника наступного комплекту документів: копії страхового (іншого документа, передбаченого Правилами страхування страховика); офіційного висновку (довідки, акту) організацій, у компетенції яких знаходиться даний страховий випадок (довідки ДАІ про ДТП, акт пожежно-технічної експертизи про причини пожежі і т.п.), якщо необхідність наявності такого висновку передбачена умовами оригінального договору страхування; калькуляції збитку або копії рахунку (кошторису) на відбудовані роботи від підприємств, що мають відповідну ліцензію; розрахунку частини страхового відшкодування, що підлягає оплаті перестраховиком; копії платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про списання коштів з розрахункового рахунка або видаткового касового ордера про оплату перестрахувальником (страховиком) власного утримання за конкретним договором перестрахування.
Відповідно до п. 8.2 договору, перестраховик вправі вимагати від перестрахувальника інші документи, що підтверджують факт настання страхового випадку та правильність визначення суми збитку. Відповідна вимога повинна бути заявлена протягом 5 робочих днів з дня надання перестрахувальником переліку документів, обумовленого в п. 8.1 договору.
П. 8.3 договору сторони визначили, що у випадку відмови перестраховика від оплати своєї частини страхового відшкодування за конкретним договором перестрахування або зменшення її частини, перестраховик зобов'язаний письмово повідомити про це перестрахувальника протягом 5 робочих днів з дня надання перестрахувальником переліку документів, вказаних в пункті 8.1 і 8.2 договору з обґрунтуванням причин відмови.
Ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення містить стаття 193 ГК України.
З матеріалів справи вбачається, що між громадянином ОСОБА_1 та приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “Партнер” укладений договір №7317-104 від 23.10.2008р. добровільного страхування наземного транспорту. 27.10.2008р. вказаною страховою компанією з АТЗТ “Страхова компанія “Азов” укладений ковер-нот №5771-10, за яким частина ризику в розмірі 50% передана на утримання відповідача.
Крім того, між громадянином ОСОБА_2 та приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “Партнер” укладений договір №4908-104 від 22.12.2005р. добровільного страхування наземного транспорту, а 19.08.2008р. вказаною страховою компанією з АТЗТ “Страхова компанія “Азов” укладений ковер-нот № 5688-10, за яким частина ризику в розмірі 26,82% передана на утримання відповідача.
Із застрахованим транспортом ОСОБА_1 08.01.2009р., 18.01.2009р. та 10.09.2009р. сталися страхові випадки, а 17.12.2008р. із застрахованим транспортом ОСОБА_2, у зв'язку з чим позивач виплатив страхове відшкодування вказаним страхувальникам.
Позивач згідно п.8.1 укладеного договору перестрахування про вказані події повідомив відповідача листами за №1/1045-09 від 17.07.2009р., №1/1085-09 від 22.07.2009р., №2/123-10 від 02.02.2010р., в яких вимагав сплатити йому відшкодування з перестрахування на загальну суму 6 357,58грн. Отримання вказаних листів підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
За приписами ст. 987 ЦК України, за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Тобто законодавством встановлена можливість укладення договорів перестрахування, якими встановлюється умова і спосіб передачі ризиків, частку у часті у сукупному ризику іншого страховика, розмір належної страхової премії та інше.
Сторони пунктом 8.2 зазначеного договору узгодили обов'язкове направлення вимоги про сплату страхового відшкодування в п'ятиденний строк з наданням документів, визначених договором.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем повідомлення про настання страхового випадку були направлені несвоєчасно без поважних на то причин, а також не надані відповідачу необхідні докази.
Згідно п. 3.1.5 договору перестрахувальник зобов'язаний повідомити перестраховика про настання страхового випадку по перестрахованому ризику протягом 3-х робочих днів з моменту одержання інформації про його настання, а пунктом 3.4.2 вказаного договору передбачено, що перестраховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування або зменшити його, якщо перестрахувальник не виконав зобов'язання, передбачені положеннями цього договору і конкретного договору перестрахування.
Отже, вказані причини є підставою для відмови страховика від оплати страхової виплати страхувальнику, про що обгрунтовано зазначено судом першої інстанції.
Ч.5 ст.989 ЦК України встановлено, що страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.
Разом з тим, згідно ч. 5 статті 991 ЦК України, страховику надано право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на то причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Умовами договору не визначено, що саме є ненавмисною помилкою фахівців, а до матеріалів справи не надані відповідні докази в підтвердження таких дій працівниками позивача.
Тому посилання скаржника на несвоєчасне повідомлення відповідача про страхові випадки з причини ненавмисної помилки фахівців товариства з огляду на приписи п.5 ст. 989, ст.991 ЦК України та матеріали справи обгрунтовано не прийнято судом першої інстанції до уваги.
Вимоги позивача про стягнення пені, річних та інфляційних витрат, з огляду на відсутність фактів порушення відповідачем зобов'язань по сплаті частин страхового відшкодування, обгрунтовано визнано судом першої інстанції неправомірними.
Посилання скаржника на застосування господарським судом ст. 268 ЦК України у якості підстави для відмови у позові, не може бути прийнято до уваги, оскільки господарський суд при винесенні судового рішення не керувався цією нормою.
З огляду на наведене, рішення господарського суду відповідає приписам чинного законодавства, матеріалам справи та не підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 103, ст.104, ст.105 ГПК України, судова колегія,-
Рішення господарського суду Донецької області від 24.11.2010р. у справі №1/200 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий А.М.М?ясищев
Судді: І.В. Алєєва
Н.Л. Величко
Надруковано 5 примірників:
1-до справи
1-позивачу
1-відповідачу
1-господарському суду
1-ДАГС