Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"31" січня 2011 р. Справа № 37/236-10
вх. № 10063/5-37
Суддя господарського суду Доленчук Д. О.
при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.
за участю представників сторін:
позивача - Грицуник О.А., генеральний директор
відповідача - Пересада Н.І. за довіреністю № б/н від 26.03.2010 р.
розглянувши справу за позовом ЗАТ "РИТМ", м. Одеса
до ТОВ "Венттехсервіс", м. Харків
про стягнення 197401,87 грн.
Закрите акціонерне товариство "РИТМ" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венттехсервіс" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 170361,25 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції, пені 8444,00 грн., 3% річних 1598,53 грн., 18040,39 грн. у відшкодування збитків позивача за послуги юриста щодо примусового стягнення з відповідача суми боргу, а всього 198444,17 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 373/10/09 від 29.09.2009 р. в частині своєчасної оплати товару, який був поставлений позивачем відповідачу за даним договором.
Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв'язку з наступним:
- строк оплати зазначений позивачем невірно, оскільки поставка товару на склад відповідача, відповідно до умов Договору поставки, за видатковою накладною № РЛ-318 від 19.10.2009 року здійснено 21.10.2009 р.; за видатковою накладною № РЛ-321 від 19.10.2009 року здійснено 22.10.2009 р.; за видатковою накладною № РЛ-376 від 08.12.2009 року та № РЛ-377 від 08.12.2009 року здійснено 10.12.2009 р.;
- із врахуванням повернень та актів розбіжностей у грудні було поставлено товару на суму 22399,11 грн.;
- позивачем невірно здійснено нарахування штрафних санкцій на всю суму, на яку були здійснені поставки за період, без врахування здійснених оплат.
Сторони до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 31.01.2011 р. за вх. № Д180, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.
Відповідач, через канцелярію господарського суду 27.01.2011 р. за вх. № 2359, надав клопотання про відкладення розгляду справи призначеного на 27.01.2011 р. в задоволенні якого господарський суд вважав за необхідне відмовити, оскільки розгляд справи призначений на 27.01.2011 р. був відкладений на 31.01.2011 р. о 11:00.
Позивач, через канцелярію господарського суду 31.01.2011 р. за вх. № 1758, надав заяву про зміну позовних вимог, яка господарським судом залучається до матеріалів справи.
Згідно вказаної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 169466,81 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції, пені 8399,37 грн., 3% річних 1590,07 грн., 17945,62 грн. у відшкодування збитків позивача за послуги юриста щодо примусового стягнення з відповідача суми боргу, а всього 197401,87 грн.
Господарський суд, дослідивши вищевказану заяву позивача прийшов до висновку, що вона за своєю суттю є заявою про зменшення розміру позовних вимог.
Отже, враховуючи положення ст. 22 ГПК України, господарський суд вважав за необхідне прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та розглядати справу з урахуванням цієї заяви.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
29 вересня 2009 р. між сторонами був укладений Договір поставки № 373/10/09 (далі - Договір), за яким позивач зобов'язувався передати у власність відповідача товар, а покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його вартість в порядку передбаченим Договором.
Пунктом 3.3. Договору було передбачено, що дата отримання товару відповідачем зазначається у товарно-транспортній накладній, про що відповідач здійснює відповідну відмітку.
Згідно п. 3.4. Договору поставка вважається закінченою з моменту передачі товару відповідачу у власність, що посвідчується товарно-транспортною (видатковою) накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін та необхідними товаросупровідними документами, які вказані у Договорі.
Пунктом 8.2. Договору було передбачено, що за несвоєчасну оплату товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від неоплаченої суми.
Відповідно до п.11.1. договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2010 року.
Так, 19 жовтня 2009 р. була здійснена позивачем на користь відповідача поставка згідно видаткової накладної № РЛ-318 (сума до сплати - 89553,50 грн. (включаючи ПДВ 14 925,58 грн.)) та згідно видаткової накладної № РЛ-321 (сума до сплати - 76986 грн. (включаючи ПДВ 12831 грн.)).
Повернення відповідачем позивачеві продукції неналежної якості з відповідним погашенням обов'язку оплати було здійснено за накладними:
1. № GX 168.23.10.2009/522/В/а від 23 жовтня 2009 р. в сумі 213 грн. 46 коп.,
2. № GX 168.02.11.2009/522/В/а від 02 листопада 2009 р. в сумі 229 грн. 32 коп.,
3. № GX 168.23.10.2009/521/В/а від 23 жовтня 2009 р. в сумі 1509 грн. 03 коп.,
4. № GX 739.21.05.2010/582/В/а від 21 травня 2010 р. в сумі 772 грн. 98 коп.,
на загальну суму 2724 грн. 80 коп.
Таким чином, сума до сплати за поставку товарів від 19 жовтня 2009 р. складає 163814,70 грн.
Відстрочка оплати згідно п. 6.4. Договору складала на той час 90 календарних днів, які сплили 17 січня 2010 р.
Момент виникнення у відповідача обов'язку оплати за поставку товарів від 19 жовтня 2009 р. з урахуванням 90-денної відстрочки оплати -18 січня 2010 р.
Отже, починаючи з 19 січня 2010 р. триває прострочення оплати відповідачем за поставлений 19 жовтня 2009 р. позивачем товар.
Поставка від 08 грудня 2009 р. була здійснена позивачем на користь відповідача згідно видаткової накладної № РЛ-376 (сума до сплати - 10262,87 грн. (включаючи ПДВ 1710,48 грн.)), згідно видаткової накладної № РЛ-377 (сума до сплати - 12553,31 грн. (включаючи ПДВ 2092,22 грн.), згідно видаткової накладної № РЛ-380 (сума до сплати - 944,65 грн. (включаючи ПДВ 157,44 грн.) та згідно видаткової накладної № РЛ-381 (сума до сплати - 914 грн. 36 коп. (включаючи ПДВ 152 грн. 39 коп.)). Всього на суму 24675,19 грн.
Повернення позивачеві продукції неналежної якості з відповідним погашенням обов'язку оплати було здійснено за накладними:
1. № GX 740.21.05.2010/525/В/а від 21.05.2010 р. в сумі 490,32 грн.,
2. № GX 739.21.05.2010/582/В/а від 21.05.2010 р. в сумі 864,58 грн.,
на загальну суму 1354,90 грн.
Згідно Актів про розбіжності по кількості і якості № ТХ 69.10.12.2009/3 та № ТХ 168.10.12.2009/6 від 10 грудня 2009 р. недостача в партії поставленої продукції була виявлена на суму 148,20 грн.
Таким чином, сума до сплати за поставку товарів від 08 грудня 2009 р. складає 23172,09 грн.
У відповідності до Додаткової угоди № 1 від 30 листопада 2009 р. до Договору, відповідач мав здійснити оплату за реалізований товар кожні 30 календарних днів з моменту поставки партії товару. Зазначений 30-денний строк оплати сплив 08 січня 2010 р. (оскільки 07 січня 2010 р. був святковим днем та днем закінчення строку є перший за ним робочий день).
Починаючи з 09 січня 2010 р. триває прострочення оплати відповідачем за поставлений 08 грудня 2009 р. позивачем товар.
Судом встановлено, що відповідачем було сплачено частину заборгованості за Договором у розмірі 48000,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:
- № 1747 від 02 березня 2010 р. на суму 3000,00 грн.,
- № 2556 від 09 квітня 2010 року на суму 5000,00 грн.,
- № 1266 від 12 липня 2010 р. на суму 40000,00 грн.
Позивачем станом на 12.07.2010 року на суму боргу відповідача були нараховані 3% річних та пеня, загальний розмір яких був перерахований судом та він склав 20864,65 грн., та інфляційні, у зв'язку з чим сума боргу відповідача з урахуванням індексу інфляції склала190208,69 грн.
На підставі ст. 534 Цивільного кодексу України позивачем оплачені відповідачем станом на 12.07.2010 р. 48000,00 грн. за Договором були розподілені наступним чином:
- на сплату процентів та пені 20864,65 грн. (з урахуванням перерахування судом);
- на сплату суми основного боргу 27135,35 грн. (з урахуванням перерахування судом).
Таким чином, на 12.07.2010 р. сума основного боргу відповідача перед позивачем за Договором склала 163073,34 грн. на яку відповідачем були нараховані інфляційні за період з 13.07.2010 р. по 10.11.2010 р. у зв'язку з чим сума боргу з врахуванням індексу інфляції станом на 10.11.2010 р. склала 169466,81 грн.
При цьому позивачем зазначалося про те, що сума первісного боргу, що лишився до сплати становить 159883,79 грн., без врахування інфляційних, та позивачем в період з 13.07.2010 р. по 10.11.2010 р. на вказану суму були нараховані 3% річних у розмірі 1590,07 грн. та пеня у розмірі 8399,37 грн.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; а згідно ч.3 вказаної статті у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, та те, що в матеріалах справи відсутні докази зворотного, господарський суд приходить до висновку, що посилання відповідача у відзиві є безпідставними, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними суду необхідними конкретними доказами в частині стягнення з відповідача на користь позивача 169466,81 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції, пені 8399,37 грн. та 3% річних 1590,07 грн.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь збитків позивача за послуги юриста щодо примусового стягнення з відповідача суми боргу господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Судом встановлено, що договір № 02/10-2010 від 28.08.2010 р. між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено про надання юридичних послуг, тобто в даному випадку юридична допомога надавалася не адвокатом чи адвокатським бюро.
Згідно платіжного доручення № 293 від 09.11.2010 р. позивачем було сплачено ФОП ОСОБА_1 в рахунок оплати за здійснення юридичних послуг по договору № 02/10-2010 від 28.08.2010 р. 8000,00 грн., а не 17945,62 грн., які просить стягнути позивач з відповідача на свою користь.
При цьому суд зазначає, що ці витрати позивача не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюваною шкодою. Також, даної позиції дотримується Вищий господарський суд у постанові від 04.08.2004 р. по праві N 13/385 відносно якої ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.10.2004 р. відмовлено у порушенні провадження з перегляду.
За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення 17945,62 грн. у відшкодування збитків позивача за послуги юриста щодо примусового стягнення з відповідача суми боргу є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 169466,81 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції, пені 8399,37 грн. та 3% річних 1590,07 грн., всього - 179456,25 грн.
Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 1794,56 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 214,52 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 509, 526, 530, 534, 549, 611, 623, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи призначеного на 27.01.2011 р.
Прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та розглядати справу з урахуванням цієї заяви.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Венттехсервіс" (61044, м. Харків, пр. Московський, 257, код ЄДРПОУ 31060630, п/р 26002016816460 у відд. № 2 ВАТ «Укрексімбанк» філія м. Харкова, МФО 351618) на користь Закритого акціонерного товариства "РИТМ" (65085, м. Одеса, вул. Самарська, 4, код ЄДРПОУ 05312493, п/р 26008190001 в АКБ «Порто-франко» м. Одеси, МФО 328180) - 169466,81 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції; пені 8399,37 грн.; 3% річних 1590,07 грн.; витрати по сплаті державного мита в сумі 1794,56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 214,52 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Суддя Доленчук Д. О.
Рішення підписано 07.02.2011 р.