21 лютого 2011 року справа № 5020-243/2011
Суддя господарського суду міста Севастополя Головко В.О., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю „Суднобудівельна компанія „АМР”, ідентифікаційний код 35173797 (вул. Ескадронна, 3, кв. 32, м. Сімферополь, 95051) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) про стягнення 240 173,67 грн.,
17.02.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „Суднобудівельна компанія „АМР” звернулася до господарського суду м. Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 240 173,67 грн.
Ухвалою від 21.02.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-243/2011.
Разом із позовною заявою позивач надав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, придбане ним за договором купівлі-продажу з відстроченням платежу № 03/09 від 01.04.2009, а саме: прогулянковий катер APACHE 27 та передачі його на відповідальне зберігання позивачеві.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що судно експлуатується відповідачем на морі, отже є ризик пошкодження або знищення предмета договору, а відтак, як стверджує позивач, невжиття судом заходів до забезпечення позову може ускладнити виконання рішення суду. Іншого майна, за твердженням позивача, відповідач не має.
Розглянувши надані матеріали, суд дійшов висновку, що вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або із своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Виходячи з приписів статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, головним завданням господарського судочинства є забезпечення ефективності захисту порушених чи оспорюваних прав і законних інтересів суб'єктів господарських відносин. Одним із засобів захисту та забезпечення поновлення порушених прав і законних інтересів є забезпечення позову, головною метою якого є гарантування можливості реалізації позовних вимог (можливість виконання рішення суду, а також сприяння збереженню певного існуючого становища відповідача до винесення судового рішення).
Відповідно до пункту 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/611 від 23.08.1994 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При застосуванні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи.
Крім того, відповідно до пункту 3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/611 від 23.08.1994 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
До того ж, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 „Про деякі питання практики забезпечення позову” зауважено, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті як за заявою учасника судового процесу, так і за ініціативою господарського суду. У першому із зазначених випадків заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Отже, заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована поданням належних та допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Наведене стосується й вимоги щодо забезпечення позову.
Проте, позивач не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення, тобто стороною не наведено обставин для вжиття заходів до забезпечення позову.
Так, договір № 03/09 від 01.04.2009, укладений між сторонами, є договором з відстроченням платежу.
Відповідно до договору № 03/10 від 18.06.2010 (далі -Договір), право власності на продукцію (прогулянковий катер APACHE 27) переходить до Покупця з моменту повної оплати продукції (пункт 2.1 Договору) у разі фактичної передачі Продукції покупцю до моменту повної оплати їм Продукції, право власності на неї залишається у Продавця, і Покупець до переходу до нього права власності (до повної оплати) не має права її відчужувати чи розпоряджатися нею іншим чином, окрім як за дорученням чи за згодою Продавця (пункт 2.2 Договору).
При цьому, згідно з пунктом 2.1 Договору № 03/09 від 01.04.2009 вартість судна (предмета Договору) складає 385 000,00 грн. на день укладання договору. Ціна позову -240 173,67 грн., що є меншим, ніж вартість забезпечення (вартість судна).
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вартість предмета застави станом на 17.02.2011 (дату подання позову) знизилась, позивач не надав.
Отже, підстави вважати, що невжиття таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на майно відповідача у вигляді прогулянкового катеру, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду -відсутні.
Керуючись статтями 66, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю „Суднобудівельна компанія „АМР” про забезпечення позову відмовити.
Суддя підпис В.О. Головко