Іменем України
09 лютого 2011 року Справа № 5020-4/003-3/155
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гоголя Ю.М.,
суддів Рибіної С.А.,
Лисенко В.А.,
за участю представників сторін:
представник позивача, Волкова Марина Ігорівна, довіреність № б/н від 28.10.10, дитячий спеціалізований санаторій ім. О.О. Боброва;
представник відповідача, Бекіров Кіязім Музекерович, довіреність № б/н від 04.01.11, приватне мале підприємство "Геліка";
представник третьої особи, не з'явився, Фонд майна Автономної Республіки Крим;
представник третьої особи, не з'явився, Міністерство охорони здоров'я України;
розглянувши апеляційну скаргу дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О. Боброва на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 02 грудня 2010 року у справі № 5020-4/003-3/155
за позовом дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О. Боброва (вул. Леніна, 35,Алупка, Автономна Республіка Крим,98676)
до приватного малого підприємства "Геліка" (вул. Дибенка, 9-1,Севастополь,99028)
3-ті особи Фонд майна Автономної Республіки Крим (вл. Севастопольська, 17,Сімферополь,95015)
Міністерство охорони здоров'я України (вул. М. Грушевського, 7,Київ 21,01021)
про стягненя 41397,00 грн.
У січні 2010 року позивач - Дитячий спеціалізований санаторій ім. О.О.Боброва звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача - Приватного малого підприємства „Геліка" про стягнення плати за фактичне користування орендованим майном по закінченні строку дії договору оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами у справі було укладено договір оренди, який припинив свою дію. За твердженням позивача, відповідач безпідставно продовжує користуватися державним майном, не виконуючи рішення суду про звільнення приміщень, у зв'язку з чим, відповідно до абзацу другого пункту 5.9 Договору, зобов'язаний сплатити орендну плату за період з 01.04.2008 року по 31.10.2009 року з урахуванням індексу інфляції у сумі 4129,79 грн., а також 3% річних у розмірі 102,21 грн., а всього 41397,00 грн.
Заявою від 11.03.2010 року позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача не орендну плату, а плату за користування майном з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в загальній сумі 41397,00 грн. (том 2, а. с. 46 (зворотний бік)).
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02 грудня 2010 року у справі № 5020-4/033-3/155 у позові відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення та рішення суду скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі заявник наполягає на неправильному застосуванні судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання, яке відбулось 09 лютого 2011 року, представники третіх осіб не з'явилися, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників третіх осіб за наявними документами в матеріалах справи.
Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.11.2004 року між Фондом майна Автономної Республіки Крим (орендодавець) та приватним малим підприємством „Геліка" (орендар) укладений договір оренди державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 617 кв. м , що розташовані в корпусі ім. П.В. Ізергіна за адресою: АДРЕСА_1, балансоутримувачем яких є позивач у справі - Дитячий спеціалізований санаторій ім. О.О.Боброва (далі - Договір) (том 1, а. с. 10-14).
Відповідно до пунктів 3.1-3.3 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786. Орендна плата за базовий місяць оренди - жовтень 2004 року складає 4297,96 грн. (50% складає 2148,98 грн.). Орендна плата за перший місяць оренди - листопад 2004 року визначається шляхом корегування базової орендної ставки за жовтень 2004 року на індекс інфляції за листопад 2004 року.
Сума орендної плати за кожний наступний місяць визначається Орендарем самостійно шляхом корегування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, який визначається Мінстатом України.
Оплата орендних платежів провадиться щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним (пункт 3.5 Договору).
Згідно з підпунктами 3.5.1 та 3.5.2 Договору, орендна плата сплачується Орендарем у наступному співвідношенні: 50% на користь Державного бюджету України, 50% - Балансоутримувачу.
Відповідно до пункту 9.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Сторони погодили, що дія договору оренди припиняється, зокрема, у випадку спливу встановленого строку його дії; достроково за згодою сторін чи за рішенням господарського суду (пункт 10.7 Договору).
Згідно з пунктом 10.1 Договору, строк його дії - з 29.11.2004 року по 27.11.2005 року.
Як зазначає позивач, відповідач після закінчення строку дії Договору продовжував користуватися орендованим майном, але в порушення умов договору не сплачував орендну плату за фактичне користування майном.
Наведене стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.
Спірні відносини сторін є договірними зобов'язальними правовідносинами, тому регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Крім того, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми спеціального нормативно-правового акта, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна", оскільки об'єктом оренди є державне майно.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).
Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 759 Цивільного кодексу України унормовано, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір від 29.11.2004 за своєю правовою природою є договором найму (оренди).
29.11.2004 року сторонами підписано Акт приймання-передачі об'єкта оренди (том 1, а. с. 15).
Пункт 1 статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" покладає на Орендаря обов'язок повернути Орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, визначених в Договорі оренди.
Із наведеною нормою узгоджується частина перша статті 785 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Пунктом 2.5 Договору оренди передбачено, що у випадку припинення дії договору майно повертається Орендарем Балансоутримувачу. Орендар повертає майно в порядку, встановленому даним договором при передачі майна.
За змістом розділу 2 Договору передача майна здійснюється шляхом підписання акта приймання-передачі майна. Таким чином, повернення майна має також оформлюватись відповідним актом приймання-передачі.
Даний висновок підтверджується пунктом 2.6 Договору, відповідно до якого майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі.
Після закінчення строку дії договору оренди Орендар не звільнив орендованих приміщень, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом про виселення відповідача з орендованих ним приміщень та повернення цих приміщень позивачеві.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.04.2006 року у справі №20-7/007, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2006 року, позов санаторію ім. О.О.Боброва до ПМП „Геліка" задоволено повністю: Приватне мале підприємство „Геліка" виселено із нежитлових приміщень загальною площею 617 м , що знаходяться в корпусі ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва за адресою: АДРЕСА_1.
09.11.2006 року господарським судом міста Севастополя видано наказ №20-7/007 про примусове виконання рішення господарського суду м. Севастополя від 10.04.2006 року у справі № 20-7/007 (том 3, а. с. 24).
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов 'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Згідно з пунктом 5.9 Договору, у разі закінчення строку дії Договору оренди, Орендар сплачує до бюджету і Балансоутримувачу орендну плату до фактичної передачі майна за актом приймання-передачі.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина 1 статті 611 Цивільного кодексу України).
В той же час, стаття 614 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що вжив вичерпних заходів, спрямованих на повернення орендованого майна Балансоутримувачу в установленому Договором та чинним законодавством України порядку. Крім того відповідач зазначає, що ані протягом спірного періоду (з 01.04.2008 по 31.10.2009), ані після цього він не знаходився і не знаходиться в приміщеннях загальною площею 617 кв. м, розташованих в корпусі ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва за адресою: АДРЕСА_1.
Суд погоджується із наведеними доводами відповідача, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи.
Так, рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.10.2007 року у справі №20-7/258 (том 3, а. с. 49-57), залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2008 року (том 3, а. с. 58), визнано недійсним договір безоплатного користування майном від 01.11.2005 року, укладений між ПМП „Геліка" та Підприємством „Варта" громадської організації „Спілка ветеранів органів внутрішніх справ м. Севастополя „Щит"; підприємство „Варта" громадської організації „Спілка ветеранів органів внутрішніх справ м. Севастополя „Щит" виселено з нежитлових приміщень корпусу № 5 ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва, площею 617 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
Як вбачається зі змісту цього рішення, 13.04.2007 року при виконанні наказу господарського суду м. Севастополя №20-7/007 від 09.11.2006 року державним виконавцем Державної виконавчої служби м. Ялта Автономної Республіки Крим встановлено, що у спірному приміщенні замість Приватного малого підприємства „Геліка" знаходиться інша організація - Підприємство „Варта" Громадської організації „Спілка ветеранів органів внутрішніх справ м. Севастополя „Щит", яке відмовилось звільнити зайняті ним приміщення, розташовані в корпусі ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 01.11.2005 між ним та Приватним малим підприємством „Геліка" укладено договір безоплатного користування майном (том 3, а. с. 52).
Згідно з Актом державного виконавця від 02.04.2009, складеним при примусовому виконанні наказу господарського суду м. Севастополя від 09.11.2006 року у справі№20-7/007, встановлено, що у спірних приміщеннях знаходиться фізична особа-підприємець ОСОБА_1 на підставі договору № 1 від 26.05.2005 року, укладеного з ПМП „Геліка". Зі слів ОСОБА_1, після підписання договору № 1 від 26.05.2005 ПМП „Геліка" корпусом№5не користується" (том 1, а. с. 88).
Викладені обставини стали підставою для звернення заступника прокурора м. Ялти до господарського суду м. Севастополя із позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України та позивача до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та відповідача про визнання недійсним договору № 1 користування нежитловим приміщенням від 26.05.2005 року.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 20.07.2009 року у справі № 5020-9/325 (том 3, а. с. 41-47), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2009 року (том 3, а. с. 48), позов задоволено повністю: визнано недійсним договір № 1 користування нежитловими приміщеннями від 26.05.2005 року; фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобов'язано звільнити нежитлові приміщення корпусу № 5 ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва, площею 617 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Зазначеним рішенням встановлено, що відповідач (ПМП „Геліка") не будучи власником майна, а тільки його орендарем, за шість місяців до закінчення строку дії договору оренди від 29.11.2004 року передав у безвідплатне користування фізичній особі-підприємцю Абаєву В.В. нерухоме майно, яке є державною власністю (том 3, а. с. 44).
Як вбачається зі змісту Акта державного виконавця від 23.03.2010 року, судові накази № 20-7/007 та № 5020-9/325 виконані в повному обсязі (том 3, а. с. 27). При цьому частина майна, що знаходилось в спірних приміщеннях, передана на відповідальне зберігання представнику ПМП „Геліка", а решта - головному лікареві санаторію ім. О.О.Боброва.
З боку представника ПМП „Геліка" Єрьоменка В.В. акт підписаний із застереженнями, суть яких полягає в тому, що майно, яке було винесено з приміщень корпусу № 5 ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва, площею 617 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, є власністю ОСОБА_2
Таким чином, зазначеними вище доказами в їх сукупності підтверджується, що протягом спірного періоду, тобто з 01.04.2008 року по 31.10.2009 року спірні приміщення, які розташовані у корпусі № 5 ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва, були зайняті не відповідачем, а сторонніми організаціями, тобто факт користування ПМП „Геліка" відповідними приміщеннями позивачем не доведений.
При цьому сама по собі ухвала господарського суду м. Севастополя від 18.12.2009 року у справі №20-7/007 (том 3, а. с. 21-23), якою визнані неправомірними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим щодо винесення постанови від 02.11.2009 року про повернення виконавчого документа (наказу господарського суду міста Севастополя від 09.11.2006 року у справі №20-7/007) без виконання, визнано недійсною та скасовано вказану постанову державного виконавця - не є доказом перебування відповідача у спірних приміщеннях протягом 01.04.2008-31.10.2009, а лише підтверджує порушення державною виконавчою службою встановленого законом порядку примусового виконання судових рішень під час виконання наказу господарського суду м. Севастополя № 20-7/007 від 09.11.2006 року.
Стаття 218 Господарського кодексу України визначає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як встановлено судом, за умовами Договору (пункт 5.9) Орендар зобов'язаний повернути Балансоутримувачу майно у випадку припинення чи розірвання договору. При цьому майно повертається у стані, не гіршому ніж на момент його передачі в оренду.
З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2006 року за вих. № 2 ПМП „Геліка" звернулось до позивача з листом про компенсацію витрат на поліпшення об'єкта оренди (том 1, а. с. 111).
У вказаному листі зазначалось, що передача орендованого майна і підписання акта приймання-передачі буде здійснюватись ПМП „Геліка" після відшкодування підприємству вартості проведених невід'ємних поліпшень.
В подальшому, листом від 02.04.2007 року №02-04 ПМП „Геліка" (том 3, а. с. 30-31) надіслало позивачеві підписаний зі свого боку Акт приймання-передачі приміщень площею 617 м , розташованих в корпусі ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію їм. О.О.Боброва за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а. с. 47).
Проте, позивач ухилився від підписання цього акта.
Листами №411/3 від 24.11.2008 року (том 1, а. с. 118), №б/н від 25.11.2008 року (том 1, а. с. 119-120) ПМП „Геліка" також зверталось до Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва, Міністерства охорони здоров'я України та Фонду майна Автономної Республіки Крим з питанням щодо складання акта приймання-передачі орендованих приміщень.
У відповіді на лист ПМП „Геліка" Фонд майна Автономної Республіки Крим вказав на те, що підстави для створення комісії для передачі об'єкта відсутні у зв'язку з урегульованістю даного питання статтею 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", а також пунктами 2.5, 2.6, 5.9 Договору оренди (том 1, а. с. 122).
Втім, позивач у встановленому Договором порядку не прийняв об'єкт оренди від відповідача: акт приймання-передачі не підписав.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідач вжив всіх необхідних заходів, спрямованих на належне виконання договірних зобов'язань щодо повернення орендованого майна позивачеві.
За викладених обставин,судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в діях відповідача не має вини в порушенні зобов'язання щодо повернення об'єкта, а відтак, в силу положень статті 614 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з ПМП „Геліка" плати за користування майном за період з 01.04.2008 року по 31.10.2009 року в сумі 40830,62 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, підставою для стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних є прострочення виконання грошового зобов'язання боржником.
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Водночас, в силу частини четвертої статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (частина 1 статті 613 Цивільного кодексу України).
Оскільки відповідачем вжито всіх необхідних заходів, спрямованих на належне виконання ним договірних зобов'язань щодо повернення орендованого майна за закінченням Договору оренди, а позивач фактично відмовився прийняти належне виконання, запропоноване відповідачем, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що прострочення боржника (ПМП „Геліка") не настало, а отже відсутні правові підстави для стягнення інфляційних збитків та 3% річних.
З огляду на викладене суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О. Боброва залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 02 грудня 2010 року у справі № 5020-4/003-3/155 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.М. Гоголь
Судді С.А. Рибіна
В.А. Лисенко