Іменем України
03 лютого 2011 року Справа № 5002-7/4505.1-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Маслової З.Д.,
Проценко О.І.,
за участю представників сторін:
позивача, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Южная легенда";
відповідача, не з'явився, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління";
третьої особи, Динда Олег Вікторович, довіреність №22/652-Д від 16.04.10, Служба безпеки України;
третьої особи, Мещерякова Ганна Андріївна, довіреність №85/66 від 03.02.11, Санаторій "Чорномор'є" Служби безпеки України;
третьої особи, Ромашко Микола Вікторович, довіреність №527 від 27.09.10, Санаторій "Чорномор'є" Служби безпеки України;
прокурор, Свіренко Роман Олегович, посвідчення НОМЕР_1, помічник військового прокурова Сімферопольського гарнізону Військово-Морскиї сил України;
третьої особи, не з'явився, Головне управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Южная легенда" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 07 грудня 2010 року у справі № 5002-7/4505.1-2010
за заявою заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України (вул. Леніна, 41, Севастополь, 99011)
в особі Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (бульв. І.Франка, 13, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)
про перегляд за нововиявленими обставинами рішення ГС АР Крим від 22.04.2005 р. у справі № 2-26/5940-2005
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Южная легенда" (вул. Виноградна, 24, Лівадія, Ялта, Автономна Республіка Крим, 98655)
до Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" (вул. Горького, 30, Ялта, 98600)
3-ті особи: Служба безпеки України (вул. Володимирська, 33, Київ 34, 01034)
Санаторій "Чорномор'є" Служби безпеки України (вул. Виноградна, 12, Лівадія, м. Ялта, 98655) про визнання права на користування спорудами,
22 квітня 2005 року по цій справі місцевим господарським судом було прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог (з урахуванням уточнень - а.с. 61-64 т. 1) про визнання за позивачем права користування берегоукріпними спорудами, встановленого договором користування такими спорудами. Відмовлено в позовних вимогах про визнання недійсним пункту 7.4 договору користування берегоукріпними спорудами (а.с. 91-94 т. 1).
В апеляційному порядку це рішення оскаржено не було, а тому через 10 днів після його прийняття набрало законну силу.
14 червня 2010 року ухвалою Вищого господарського суду України санаторію "Чорномор'є" відмовлено у поновленні процесуального строку та касаційна скарга цієї особи повернута (а.с. 98-99 т. 1).
06 вересня 2010 року поштою заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України подав заяву про перегляд рішення від 22 квітня 2005 року за нововиявленими обставинами, якими вважає те, що берегоукріпні споруди (на які визнано за позивачем право користування) є державною власністю та перебувають в оперативному управлінні санаторію "Чорномор'є" Служби безпеки України, через що державне підприємство "Кримське республіканське протизсувне управління" не мало права на передачу цих споруд у користування позивача. Про оскаржуване судове рішення від 22 квітня 2005 року прокурор дізнався 06 серпня 2010 року (а.с. 101-105, 138 т. 1).
07 грудня 2010 року місцевий господарський суд прийняв рішення, яким:
1) задовольнив заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами,
2) скасував судове рішення від 22 квітня 2005 року,
3) прийняв нове рішення - у позові відмовив,
4) вийшов за межі позовних вимог та визнав недійсним договір користування берегоукріпними спорудами.
Вказане рішення мотивовано тим, що державне підприємство "Кримське республіканське протизсувне управління" не мало право на передачу в користування позивача берегоукріпних споруд, які є державною власністю, що встановлено судовими рішеннями, а тому договір користування берегоукріпними спорудами між цими особами укладений з порушенням закону, такий договір є недійсним (а.с. 104-112 т. 2).
Позивач подав апеляційну скаргу на судове рішення від 07 грудня 2010 року, в якій просить скасувати судове рішення та відмовити у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами тому, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; при невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи (а.с. 125-128 чи 130-133 т. 2).
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
В судовому засіданні представники санаторію "Чорномор'є", Служби безпеки України та прокурор з апеляційною скаргою не погодилися тому, що спірні берегоукріпні споруди будувалися в 1971 році за кошти державного бюджету для санаторію "Чорномор'є" та були загальнодержавною власністю, та не були власністю Автономної Республіки Крим, а тому Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" не мало право розпоряджуватися цими спорудами; помилкове віднесення цих споруд до майна Автономної Республіки Крим було виправлено шляхом внесення змін до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим; санаторій має зареєстроване право власності на нерухомість, в тому числі на ці споруди. Також прокурор пояснив, що про судове рішення від 22 квітня 2005 року йому стало відомо лише 06 серпня 2010 року; нововиявленими обставинами є обставини, які встановлені судовими рішеннями по іншим справам, а саме, обставини про належність спірних споруд до державної власності.
Позивач та відповідач не скористалися правом на участь в судовому засіданні їх представників, про час та місце засідання сповіщені ухвалою суду, копії якої 19 січня 2011 року направлені на їх адреси рекомендованою кореспонденцією (а.с. 116-117 т. 2). Ця кореспонденція поштою не повернута. Позивач просив відкласти розгляд справи тому, що помилково не направив копію апеляційної скарги Службі безпеки України (а.с. 156 т. 2). Але представник Служби безпеки України в судовому засіданні пояснив, що отримав копію апеляційної скарги від інших осіб, підготовлений до розгляду справи в цьому засіданні. Особи, що з'явилися в судове засідання, заперечували проти відкладення справи. Апеляційний господарський суд, прийнявши до уваги, що сторони належним чином та завчасно сповіщені про час та місце засідання, явка сторін не визнана судом обов'язковою, у справі достатньо доказів для розгляду спору по суті, Служба безпеки України отримала копію апеляційної скарги, треті особи та прокурор заперечували проти відкладення розгляду справи, ухвалив: розглянути справу за відсутністю осіб, що не з'явилися.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази та реєстраційні документи (а.с. 136-148, 151-154, 169-180 т. 2), встановив наступне.
Про право власності на берегоукріпні споруди
11 березня 1959 року рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради депутатів трудящих №73 затверджені межі земельної ділянки Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР для будівництва санаторію на території Лівадійської селищної ради, вирішено видати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 17,08 га (а.с. 107 т. 1).
Також рішенням Лівадійської селищної ради народних депутатів від 13 серпня 1992 року було підтверджено право користування санаторієм "Чорномор'є" земельною ділянкою площею 18,46 га, в тому числі право тимчасового користування на земельну ділянку під пляжем 1,42 га, під набережною - 0,67 га, вирішено видати санаторію "Чорномор'є" державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 17,04 га (а.с. 114 т. 1).
З затверджених актів приймання державною комісією споруд слідує:
в 1971 році були прийняті в експлуатацію протизсувні споруди завдовжки 300 п/м від буни №8 до буни №3 санаторію "Чорномор'є" (а.с. 110-113 т. 1 чи а.с. 68-71 т. 2),
в 1972 році були прийняті в експлуатацію протизсувні споруди завдовжки 115 п/м від буни №3 до буни №1 санаторію "Чорномор'є" (а.с. 108-109 т. 1 чи а.с. 64-67 т. 2).
Замовником будівництва вказаних споруд було Кримське протизсувне управління. При цьому, відповідач по цій справі є юридичною особою, вперше державна реєстрація якої здійснена 10 червня 1994 року (а.с. 46-57 т. 1, а.с. 24-30 т. 2). Доказів правонаступництва відповідача за Кримським протизсувним управлінням, яке в 1971 році було замовником будівництва вказаних споруд, не надано.
Будівництво вказаних споруд було здійснено за державні кошти санаторію "Чорномор'є", що встановлено 19 березня 2008 року постановою господарського суду Автономної Республіки Крим по справі №2-8/256-2008А, яка набрала законну силу 27 травня 2008 року (а.с. 119-126 т. 1) та 11 січня - 05 лютого 2008 року рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим по справі №2-2/1582 залишено без змін в касаційному порядку (а.с. 127-133 т. 1).
16 жовтня 2001 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України №238 від 14 січня 1994 року видано свідоцтво про право власності на будівлі та споруди санаторію "Чорномор'є" за державою в особі Верховної Ради України (а.с. 115 т. 1).
08 липня 2009 року на підставі рішення Виконкому Лівадійської селищної ради №173 від 25 червня 2009 року державі в особі Служби безпеки України (оперативне управління у санаторію "Чорномор'є") видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, в тому числі берегоукріпні та протизсувні споруди з №1 по №402, зокрема берегоукріпні буни №6-8, підпірні та огорожні стіни, сходи, замощення, дороги, майданчики, які розташовані в смт. Лівадія, вул. Виноградна, 12, місто Ялта. Того ж дня здійснена державна реєстрація цього права власності (а.с. 116-117 т. 1).
19 березня 2008 року постановою господарського суду Автономної Республіки Крим по справі №2-8/256-2008А відмовлено у позові Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" до відповідачів, в тому числі санаторію "Чорномор'є", про виключення з Реєстру про право власності на нерухоме майно - берегоукріпних та протизсувних споруд - бетонних бун, підпірних стін, бетонних майданчиків, замощення завдовжки 415 п/м по береговій смузі тому, що будівництво в 1971 році та подальший ремонт цих споруд здійснювалося за кошти санаторію. 27 травня 2008 року це рішення набрало законну силу (а.с. 119-126 т. 1).
11 січня - 05 лютого 2008 року рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим по справі №2-2/15823-2007 визнані недійсними договори №314 та №314-Ф від 21 січня 2005 року між державним підприємством "Кримське республіканське протизсувне управління" та санаторієм "Чорномор'є" про користування берегоукріпними спорудами та про передачу коштів на відновлення та капітальний ремонт цих споруд. 01 квітня 2008 року це рішення набрало законну силу. 07 жовтня 2008 року - в касаційному порядку залишено без змін (а.с. 127-133 т. 1).
У господарському суді Автономної Республіки Крим знаходиться справа №2-3/45-2010 про скасування рішення №23 від 26 грудня 2008 року Лівадійської селищної ради про дозвіл санаторію "Чорномор'є" на розробку проекту відводу в постійне користування земельної ділянки, в тому числі для обслуговування пляжної зони. Провадження по цій справі зупинено (а.с. 41-43 т. 2).
З пояснень представників санаторію "Чорномор'є" та Служби безпеки України слідує, що з моменту прийняття в експлуатацію буни №3 - №8 та розташованих між ними берегоукріпних споруд (підпірних стін, бетонних майданчиків, замощення завдовжки 415 п/м) по береговій смузі в смт. Лівадія, вони були державною власністю та були закріплені за санаторієм "Чорномор'є" , але в 2000 році помилково ці споруди були віднесені до майна Автономної Республіки Крим, в 2008 році ця помилка виправлена та вказане майно передано до державної власності, у зв'язку з чим 08 липня 2009 року надано свідоцтво про право власності за державою на нерухомість, в тому числі на ці споруди.
Дійсно, 15 березня 2000 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим була прийнята постанова №982-2/2000, відповідно до пункту 17 додатку 3 якої до Переліку берегоукріпних і протизсувних споруд, що належать Автономній Республіці Крим і що знаходяться на балансі Кримського республіканського протизсувного управління, віднесені протизсувні і берегоукріпні споруди санаторію "Чорномор'є" (м. Ялта) 1 та 2 комплексу завдовжки 0,3 та 0,115 м., 1971 та 1972 років забудови.
Але 16 квітня 2008 року постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим №851-5/08 внесені зміни до постанови №982-2/2000 від 15 березня 2000 року, а саме, пунктом 5 надана згода на передачу в державну власність протизсувних і берегоукріпних споруд санаторію "Чорномор'є" (м. Ялта), що належать Автономній Республіці Крим і що знаходяться на балансі Кримського республіканського протизсувного управління. З 08 вересня 2008 року ці споруди знаходяться на балансі цього санаторію (а.с. 54-63 т. 2, а.с. 118 т. 1).
Про передачу берегоукріпних споруд в користування
24 вересня 2004 року між державним підприємством "Кримське республіканське протизсувне управління" (правонаступником якого є відповідач - а.с. 46-57 т. 1, а.с. 24-30 т. 2) та позивачем (а.с. 21-45 т. 1) у простій письмовій формі був укладений договір №288, за яким відповідач зобов'язався передати, а позивач прийняти в строкове (на 49 років), безоплатне користування берегоукріпні споруди: ділянку завдовжки 64 м. між бунами №6 та №8 (буни не включені) в районі санаторію "Чорномор'є" смт. Лівадія міста Ялта, а саме, гідротехнічну стіну, набережну, підпірні стіни 2-го ярусу, щебеночний пляж; для здійснення статутної діяльності позивача (а.с. 8-10, 60 т. 1).
У господарському суді Автономної Республіки Крим знаходиться справа №2-6/3555-2009 про визнання дійсним вказаного договору №288. Провадження по цій справі зупинено (а.с. 38-40 т. 2).
15 лютого 2005 року позивач на один рік застрахував берегоукріпні споруди (а.с. 15, 18, 59 т. 1).
24 вересня 2004 року між тими ж особами у простій письмовій формі був укладений договір №288-Ф, за яким відповідач зобов'язався виступити замовником робіт по поновленню та капітальному ремонту вказаних споруд, а позивач - оплатити такі роботи (а.с. 12-13 т. 1).
Позивач безготівкою оплатив відповідачу: 17 листопада 2004 року, 14 лютого 2005 року 5.982 грн. та 2.990,40 грн. - на капітальний ремонт споруд, 18 листопада 2004 року 427,20 грн. - на технічне обстеження споруд, 17 листопада 2004 року 751,20 грн. - на водолазне обстеження споруд (а.с. 16-17, 74, 75 т. 1).
25 січня 2005 року відповідач повідомив позивача про розірвання вказаних договорів через невиконання позивачем своїх обов'язків по страхуванню берегоукріпних споруд та не оформлення права оренди на землю (а.с. 14 т. 1). Що стало поводом для звернення позивача з позовом по цій справі.
Крім того, у період з 16 грудня 2005 року строком на п'ять років діяв договір оренди земельної ділянки, за яким позивач отримав від Лівадійської селищної ради земельну ділянку для обслуговування вказаних берегоукріпних споруд. Договір припинив дію за закінченням строку, на який він був укладений (а.с. 19-20, 76-88 т. 1, а.с. 97-98 т. 2).
З пояснень представників санаторію "Чорномор'є" на берегоукріпних спорудах між бунами №6 та №8 на ділянці протягом 64 м. в районі санаторію "Чорномор'є" позивач ніяких споруд не збудував.
До 1 січня 2004 року діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, норми якого застосовуються до прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання чинності 1 січня 2004 року Цивільним кодексом України (Закону України №435-IV від 16 січня 2003 року).
Згідно з частиною 6 статті 86 Цивільного кодексу Української РСР відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Статті 31-34 Закону України "Про власність" №697-XII від 07 лютого 1991 року передбачали, що до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність, до складу якої відносилися: майно органів державної безпеки та майно державних підприємств; суб'єктом такої власності була держава в особі Верховної Ради України; управління таким майном здійснювали Верховна Рада України, місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи.
Об'єктами права комунальної власності було майно, що забезпечувало діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів, та майно закладів охорони здоров'я, що було передбачено статтею 35 цього Закону.
Як вказано вище, берегоукріпні споруди між бунами №8 та №6 були збудовані в 1971 році для обслуговування санаторію "Чорномор'є", який, хоча і був закладом охорони здоров'я, але підпорядкувався органам державної безпеки, а тому закріплене за ним майно було майном органів державної безпеки, тобто було загальнодержавною (республіканською) власністю, та не відносилося до комунальної власності чи власності Автономної Республіки Крим.
14 квітня 1994 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №238 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю та власністю Республіки Крим", пунктом 1 якої було визначено державне майно, яке розташоване на території Автономної Республіки Крим, та яке передається до власності Автономної Республіки Крим. Але майно органів державної безпеки та майно державних підприємств цією постановою до майна Автономної Республіки Крим не віднесено.
А тому на підставі частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України, апеляційний господарський суд не застосовує постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим №982-2/2000 від 15 березня 2000 року, якою 1 та 2 комплекс берегоукріпних споруд санаторію "Чорномор'є" в смт. Лівадія було віднесено до майна Автономної Республіки Крим тому, що в цій частині вказана постанова Верховної Ради Автономної Республіки Крим №982-2/2000 не відповідає законодавству України (вказаним вище нормам матеріального права).
Обставини щодо будівництва за загальнодержавні кошти, прийняття в експлуатацію та належності вказаних берегоукріпних споруд до державного майна не були відомі при прийнятті 22 квітня 2005 року рішення місцевим господарським судом, хоча мають істотне значення для вирішення спору тому, що при вирішенні спору місцевий господарський суд виходив з того, що вказані споруди належали на праві власності Автономній Республіці Крим. Про такі обставини прокурору, який не приймав участь при розгляді справи та подав заяву про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами, стало відомо лише 06 серпня 2010 року, після чого протягом місяця прокурор звернувся з вказаною заявою.
Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами (частина 1), підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (пункт 1 частини 2).
Судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою прокурора поданою протягом одного місяця з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення, який обчислюється з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи, що передбачено частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 113 вказаного Кодексу.
Апеляційний господарський суд вважає, що обставини, на які посилається прокурор в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинам, є істотними для вирішення справи обставинами, ці обставини не були відомі та не могли бути відомі прокурору тому, що прокурор та особа, в інтересах якої прокурор подав заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не приймали участь у розгляді справи. Прокурор не пропустив передбачений законом місячний строк для подачі такої заяви. А тому у місцевого господарського суду були підстави для скасування за заявою прокурора про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення від 22 квітня 2005 року.
Є необґрунтованими доводи позивача про те, що санаторію "Чорномор'є" було відомо ще в 2008 році про існування судового рішення від 22 квітня 2005 року та обставини будівництва споруд, а це свідчить про пропуск процесуального строку на подання такої заяви без поважних причин. Як вказано вище, заява подана прокурором, який не приймав участь при первісному розгляді цієї справи, ствердження прокурора про те, що він дізнався про судове рішення та істотні обставини 06 серпня 2010 року належними доказами не спростовано, а тому не має підстав вважати, що прокурор пропустив вказаний процесуальний строк для подачі заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Щодо нового розгляду місцевим господарським судом позовних вимог та виходу за межі позовних вимог апеляційний господарський суд вважає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (Закон України №435-IV від 16 січня 2003 року), якщо в момент укладення правочину, його зміст суперечив цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, це є підставою недійсності правочину.
Статті 6 та 627 Цивільного кодексу України передбачають, що сторони є вільними в визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, в тому числі сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно з частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір); до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як вказано вище, між позивачем та відповідачем був підписаний строковий договір про передачу в користування певного майна, але цей договір не передбачав плату за користування цим майном, тобто був безоплатним.
А тому, апеляційний господарський суд вважає, що підписаний сторонами договір хоча і не є договором найму (оренди), але має елементи договору найму (оренди). А тому до підписаного сторонами договору слідує застосовувати положення актів цивільного законодавства про договори найму (оренди), в тому числі щодо права передавати майно в найм (оренду).
Відповідно до статті 41 Конституції України (Закон України №254к/96-ВР від 28 червня 1996 року), частини 1 статті 317, частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право розпорядження на власний розсуд своїм майном належить власникові.
Частина 2 статті 324 та частини 2 і 3 статті 326 Цивільного кодексу України встановлюють, що від імені Українського народу та в інтересах держави Україна права власника здійснюють органи державної влади, управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Також стаття 761 Цивільного кодексу України встановлює, що право передання майна у найм має: 1) власник речі, 2) особа, якій належать майнові права, 3) особа, уповноважена на укладення договору найму.
На підставі чого, апеляційний господарський суд вважає, що відповідач не мав права передавати в безоплатне користування державне майно, на яке не мав права власності, відповідач не був особою, якій належать майнові права на це майно, чи особою, уповноваженою державою на укладення договору найму.
В момент укладення зміст цього договору суперечив вказаним нормам Конституції України та Цивільного кодексу України, через що такий договір є недійсним. А тому у позивача не виникло цивільного права користуватися вказаним майном. Позов задоволенню не підлягає.
Апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом не порушена норма процесуального права - пункт 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якою місцевому господарському суду надано право визнати недійсним пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Тому, що предметом спору є право позивача користуватися спорудами по договору, який є недійсним через суперечність його змісту нормам Конституції та Цивільного кодексу України.
На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає, місцевим господарським судом рішення прийнято без порушень норм матеріального та процесуального права, інших підстав для його скасування (зміни) не має.
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Южная легенда" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2010 року у справі № 5002-7/4505.1-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді З.Д. Маслова
О.І. Проценко
Розсилка:
1. заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України (вул. Леніна, 41, Севастополь, 99011)
2. Головне управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (бульв. І.Франка, 13, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)
3. товариство з обмеженою відповідальністю "Южная легенда" (вул. Виноградна, 24, Лівадія, Ялта, Автономна Республіка Крим, 98655)
4. Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" (вул. Горького, 30, Ялта, 98600)
5. Служба безпеки України (вул. Володимирська, 33, Київ 34, 01034)
6. Санаторій "Чорномор'є" Служби безпеки України (вул. Виноградна, 12, Лівадія, м. Ялта, 98655)