01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
01.02.2011 № 23/464
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” та Державного підприємства "Укржитлосервіс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.11.2010
у справі № 23/464 ( .....)
за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
до Державного підприємства "Укржитлосервіс"
про стягнення 536173,33 грн.
за участю представників сторін:
від позивача не з'явився
від відповідача Хіміч Б.С. - дов. № 01 від 04.01.2010
Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (надалі - позивач, апелянт-1) у серпні 2010 звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства „Укржитлосервіс” (надалі - відповідач, апелянт-2) про стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію, спожиту за період з 01.03.2009 по 01.08.2010 у розмірі 442 029,54 грн. основного боргу, 22 070,37 грн. інфляційних втрат, 9 401,50 грн. - 3% річних, 31 729,85 грн. пені та 30 942,07 грн. штрафу.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.11.2010 у справі № 23/464:
- позов задоволено частково;
- стягнуто з Державного підприємства „Укржитлосервіс” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 442 029,54 грн. основного боргу, 15 089,77 грн. інфляційних втрат, 9 401,50 грн. - 3 % річних, 31 729,85 грн. пені, 4 982,51 грн. державного мита та 219,31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
- в інший частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване наступним:
- вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені за прострочення виконання зобов'язання по оплаті за спожиту теплову енергію за період з 01.03.2009 по 01.08.2010 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки вартість поставленої позивачем теплової енергії відповідачем, в порушення умов договору, своєчасно оплачена не була;
- позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат місцевим судом задоволені частково, на суму 15 089,77 грн., оскільки судом зроблений їх перерахунок з урахуванням від'ємного значення інфляційного збільшення суми боргу;
- розрахунок 3% річних визнаний судом обґрунтованим та в цій частині позов задоволено на суму, заявлену позивачем;
- у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 7% від суми заборгованості (що складає 30 942,07 грн.) судом першої інстанції відмовлено з огляду на те, що у відповідності до ч.2 ст.231 ГПК України даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг (а не за порушення грошового зобов'язання);
- місцевим судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені та розстрочку виконання рішення, оскільки останнім не надано суду доказів щодо неналежного виконання безпосередніми споживачами зобов'язань щодо оплати за житлово-комунальні послуги за спірний період (довідки про заборгованість споживачів перед відповідачем, договорів реструктуризації заборгованості, документів щодо несвоєчасного отримання бюджетного фінансування, інформації щодо стягнення заборгованості з споживачів у судовому порядку, тощо).
Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”, частково не погоджуючись з названим рішенням суду, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 048-71-14307-1 від 18.11.2010, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2010 у справі № 23/464 в частині відмови у стягненні штрафу та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення штрафу прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт стверджує, що висновки місцевого суду про те, що штраф у розмірі 7% не є видом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконаних робіт та наданих послуг, є безпідставними, а з урахуванням того, що обидві сторони договору відносяться до державного сектору економіки з відповідача на користь позивача на підставі ч.2 ст.231 ГК України за порушення строків оплати підлягає стягненню штраф у розмірі 7%.
Державне підприємство „Укржитлосервіс”, не погоджуючись з названим рішенням суду, також звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 879 від 16.11.2010, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2010 у справі № 23/464 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути з Державного підприємства „Укржитлосервіс” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 138 862,26 грн. основного боргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевим судом прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт стверджує, що місцевим судом необґрунтовано відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справ № 2а-07/09 та № 2а-22929/09. Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагою та не застосовано положення ст.5 Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”, у відповідності до якої на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Представник апелянта-1 (позивача) в судовому засіданні 18.01.2011 свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, а також проти апеляційної скарги відповідача заперечував та просив відмовити в її задоволенні.
Представник апелянта-2 (відповідача) в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити та проти апеляційної скарги відповідача заперечував і просив відмовити в її задоволенні.
У судовому засіданні 18.01.2011 судом на підставі ч.3 ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 01.02.2011.
Після перерви представник позивача в судове засідання 01.02.2011 не з'явився. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (розписка представника наявна в матеріалах справи).
Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Судом встановлено, що між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (як енергопостачальною організацією) та Державним підприємством „Укржитлосервіс” (як абонентом) укладений договір № 7560159 від 01.02.2003 на постачання теплової енергії у гарячій воді (копія договору - т.1, а.с.16).
Відповідно до пунктів 2.2.1, 2.2.2 названого договору позивач зобов'язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, а також підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською держадміністрацією, крім випадків, зазначених у п.3.1.7 договору.
Згідно з п.2.3 договору № 7560159 від 01.02.2003 відповідач, зокрема, зобов'язувався:
- додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (пп.2.3.1);
- виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору (пп.2.3.2);
- додержуватись умов та порядку припинення подачі теплової енергії, які передбаченні в додатку № 7 до договору (пп.2.3.3).
Порядок розрахунків сторони погодили в Додатку 4 до договору (т.1, а.с.25), а саме - в пунктах 1-5 цього додатку передбачено, що:
- розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі;
- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії;
- в разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця;
- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в Районному відділі теплозбуту № 2 за адресою: вул. Драгоманова, буд. № 40в, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки “Абонент” повертає в РВТ);
Відповідно до п. 5.1 договору № 7560159 від 01.02.2003 облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку.
Матеріалами справи підтверджено, що за час дії договору у спірному періоді позивач неодноразово у встановленому порядку повідомляв відповідача про зміну тарифів на теплову енергію (т.1, а.с.22-24
За своєю юридичною природою укладений сторонами договір є договором постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу.
Згідно з ч.1 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч.2 ст. 714 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 6, 7 ст.276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.03.2009 по 01.08.2010 позивачем у відповідності до договору поставлено, а відповідачем спожито теплову енергію на суму 622 808,87 грн.
Проте, відповідач за поставлену енергію у вказаному періоді розрахувався частково, у зв'язку з чим станом на 01.08.2010 у нього існувала заборгованість перед позивачем у розмірі 442 029,54 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви документами (розрахунком, обліковими картками, відомостями, за спірний період тощо, копії яких наявні в матеріалах справи).
Отже, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 442 029,54 грн. нормативно та документально доведений, а тому підлягає задоволенню.
Заперечення відповідачем вартості поставленої йому продукції не звільняє його від зобов'язання вчасно оплачувати послуги, надані йому за договором № 7560159 від 01.02.2003.
При цьому, у випадку скасування у майбутньому тарифів, що застосовані позивачем при розрахунку вартості наданих послуг за спірний період, відповідач не позбавлений права звернутися із заявою про здійснення перерахунку.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України визначено, що:
- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;
- пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.7 додатку № 4 договору № 7560159 від 01.02.2003 абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховуються пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що, виходячи з наведених положень закону та договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 31 729,85 грн. не суперечать нормам чинного законодавства та укладеного сторонами договору, а відтак, є підставними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України якщо боржник не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, він вважається таким, що прострочив.
У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних нормативно є обгрунтованими.
При цьому, оскільки позивач погодився з перерахунком інфляційних втрат, зробленим місцевим судом, та рішення місцевого суду в частині часткової відмови в стягненні інфляційних втрат позивачем не оскаржено, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 15 089,77 грн. (за перерахунком суду, з яким погодився позивач) та 3% річних у розмірі 9 401,50 грн. (за розрахунком позивача, який судом визнаний правильним).
З урахуванням усього наведеного, висновок місцевого господарського суду про підставність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 442 029,54 грн. основного боргу, 15 089,77 грн. інфляційних втрат, 9 401,50 грн. - 3 % річних та 31 729,85 грн. пені є правильним.
Судова колегія також погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7 % від суми боргу за несвоєчасну оплату теплової енергії задоволенню не підлягають. При цьому судова колегія виходить з наступного.
Статтею 611 ЦК України передбачено такий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 2 ст.549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством неустойка поділяється на законну та договірну.
Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення, за який вона стягується та її конкретний розмір.
Пунктом 2 ч.2 ст.231 ГК України визначено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення,
а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Зі змісту наведеної норми слідує, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;
- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;
- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.
Таким чином, у зв'язку з тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов'язання має саме грошовий характер, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення штрафу, заявленого позивачем.
Із цих же мотивів не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача, оскільки сама лише наявність у сторін спірних правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, не є достатньою підставою для стягнення із боржника штрафу на підставі п.2 ч.2 ст.231 ГК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі № 42/562 за позовом АЕК «Київенерго» до ТОВ «Компанія Атол» про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії. Вказана постанова прийнята Верховним Судом України за наслідками розгляду заяви АЕК «Київенерго» про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та у відповідності до ст.111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.
З урахуванням усього вищенаведеного, судова колегія вважає, що апелянтами не наведено суду апеляційної інстанції достатніх доводів та не надано належних та допустимих доказів, які б по суті спростовували висновки місцевого господарського суду та доводили б помилковість оскаржуваного рішення. А тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2010 у справі № 23/464.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Державного підприємства „Укржитлосервіс” та Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2010 у справі № 23/464 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” до Державного підприємства „Укржитлосервіс” - без змін.
2. Матеріали справи № 23/464 повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді