Категорія №11.5
Іменем України
31 січня 2011 року Справа № 2а-121/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Твердохліба Р.С.,
секретаря судового засідання Чукіній А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, про визнання незаконними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №17045859, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №17045859, постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП №17045859,
04 січня 2011 року ОСОБА_1 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, про визнання незаконними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №17045859 від 30 січня 2010 року, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №17045859 від 08 лютого 2010 року, постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП №17045859 від 27 липня 2010 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що про існування постанови про відкриття виконавчого провадження їй стало відомо 22 грудня 2010 року. Підставою для відкриття виконавчого провадження була постанова Управління пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку від 12.12.2003 №93 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 136,00 грн., при цьому постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена відповідачем 30.01.2010. Таким чином, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №17045859 від 30.01.2010 про стягнення з позивача адміністративного штрафу в розмірі 136,00 грн. за постановою УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 12.12.2003 №93 була прийнята після спливу більше семи календарних років з дня винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення.
З урахуванням викладеного позивач вважав, що оскільки строк пред'явлення стягувачем виконавчого документа до виконання сплинув ще 13.03.2004, то державний виконавець не вправі був 30.01.2010 відкривати виконавче провадження (приймати постанову про відкриття виконавчого провадження), приймати постанову про стягнення з позивача виконавчого збору та постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій. Позивач просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі та розглянути справу за його відсутності.
У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, та зазначив, що на спільній нараді 16.11.2009 між УПФУ в м. Сєвєродонецьку та ВДВС Сєвєродонецького міського управління юстиції було прийнято рішення про відновлення виконавчих проваджень по виконавчим документам, а саме постановам про накладення адміністративних штрафів, яких не має на виконанні у ВДВС Сєвєродонецького міського управління юстиції. На підставі цього, УПФУ в м. Сєвєродонецьку направило, серед іншого постанову про накладення штрафу №93 від 12.12.2003 про накладення адміністративного штрафу на ОСОБА_1 в сумі 136,00 грн. та просило відновити виконавче провадження з метою примусового стягнення зазначеної суми в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». На підставі зазначеної заяви, 30 січня 2010 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №17045859. В процесі здійснення виконавчих дій також були винесені постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №17045859 від 08 лютого 2010 року та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП №17045859 від 27 липня 2010 року. Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обов'язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Частиною 3 ст.7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлено, що дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.
Згідно ст.10 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст.10 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії.
Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом (ч.1 ст.11-1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
У виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду (ч.1 ст.85 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою УПФУ в м. Сєвєродонецьку було винесено постанову №93 від 12.12.2003 про накладення адміністративного штрафу на ОСОБА_1 в сумі 136,00 грн. (а.с.35).
Зазначена постанова 16 грудня 2003 року була направлена ОСОБА_1 з повідомлення про надіслання до Відділу виконавчої служби для примусового виконання у разі не сплати штрафу у п'ятнадцятиденний строк (а.с.21).
24 лютого 2004 року зазначена постанова була направлена до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області для примусового виконання та отримана відповідачем 25 лютого 2004 року (а.с.22).
Постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 17045859 на підставі постанови УПФУ в м. Сєвєродонецьку №93 від 12.12.2003 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 136,00 грн. була винесена відповідачем 31 січня 2010 року (а.с.23) з якою представник відповідача був ознайомлений лише 22 грудня 2010 року (а.с.19 зворотній бік).
Зазначені обставини представником відповідача не заперечувались.
Після відкриття виконавчого провадження 08 лютого 2010 року була винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору (а.с.25) та постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 27 липня 2010 року (а.с.31).
Частиною 4 ст.21 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть бути пред'явлені до виконання - протягом трьох місяців.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом та пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Стаття 26 Закона України «Про виконавче провадження» мистіть перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, якими, зокрема, є: пропуск встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 19 цього Закону; наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.
В судовому засіданні представник відповідача не надав суду жодних доказів, які б свідчили про переривання строків давності пред'явлення до виконання постанови УПФ України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про накладення на позивача адміністративного стягнення №93 від 12.12.2003, а також, не було подано доказів втрати згаданого виконавчого провадження.
Таким чином, в ході розгляду справи судом встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 31 січня 2010 року ВП № 17045859 про стягнення з позивача адміністративного штрафу в розмірі 136,00 грн. за постановою Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області №93 від 12 грудня 2003 року була винесена через сім років після винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що оскільки строк пред'явлення стягувачем виконавчого документа до виконання закінчився, то державним виконавцем постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 17045859 від 31 січня 2010 року про стягнення з позивача адміністративного штрафу в розмірі 136,00 грн. за постановою Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області №93 від 12 грудня 2003 року була винесена з порушенням норм ч.4 ст.21 та ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» та підлягає скасуванню.
Враховуючи, що суд прийшов до висновку про скасування постанови відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції ВП №17045859 від 31 січня 2010 року, також підлягають задоволенню позовні вимоги щодо скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №17045859 від 08 лютого 2010 року, постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП №17045859 від 27 липня 2010 року.
Представником відповідача в судовому засіданні не надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім доведено належними засобами доказування правомірність заявленого позову, у зв'язку з чим позовні вимоги слід задовольнити.
Згідно із ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 31 січня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 07 лютого 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 31 січня 2010 року ВП№17045859, винесену старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецькоого міського управління юстиції в луганській області.
Визнати незаконною та скасувати постанову про стягнення зі ОСОБА_1 виконавчого збору від 08 лютого 2010 року ВП№17045859, винесену старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецькоого міського управління юстиції в луганській області.
Визнати незаконною та скасувати постанову про стягнення зі ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій від 27 липня 2010 року ВП№17045859, винесену старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецькоого міського управління юстиції в луганській області.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова складена у повному обсязі 07 лютого 2011 року.
СуддяР.С. Твердохліб