79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
19.09.06 Справа № 2/657-24/115А
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Скрутовського П. Д.
суддів Онишкевич В. В.
Зданкевич З. І.
Розглянувши апеляційну скаргу Личаківського районного центру зайнятості в м. Львові № 1471/04 від 05.07.2006 р.
на постанову господарського суду Львівської області від 27.06.2006 р.
у справі № 2/657-24/115А
за позовом Личаківського районного центру зайнятості м. Львова
до ДП МО України «Львівський радіоремонтний завод», м. Львів
про стягнення 309, 29 грн. витрат, понесених на перепідготовку вивільненого працівника з військової частини А 2304 -Павлова О. Ф.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржника) -явка необов'язкова -Кравець С. І. -юрисконсульт (довіреність № 1073 від 23.05.2006 р.)
від відповідача -явка необов'язкова -Антонюк С. С. -представник (довіреність № 305 від 19.05.2006 р.)
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2006 р. у склад колегії суддів було введено суддю Зданкевича З. І. у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Слуки М. Г.
Представникам сторін у судовому засіданні роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49, 51 КАС України. Згідно клопотання сторін, технічна фіксація судового процесу не здійснюється, ведеться протокол судового засідання. Заяв про відвід суддів не надходило.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р. розгляд справи було призначено на 19.09.2006 р., явка сторін не була визнана обов'язковою.
Постановою господарського суду Львівської області від 27.06.2006 р. у справі № 2/657-24/115А за позовом Личаківського районного центру зайнятості м. Львова до ДП МО України «Львівський радіоремонтний завод», м. Львів про стягнення 309, 29 грн. витрат, понесених на перепідготовку вивільненого працівника з військової частини А 2304 -Павлова О. Ф. в задоволенні позову відмовлено.
При винесенні оскаржуваної постанови, місцевий господарський суд керувався ст.ст. 1, 7, 16, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення»та мотивував її тим, що положення п. 4 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення»щодо перепідготовки вивільнених працівників за рахунок підприємств суперечить Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», оскільки жодного відшкодування підприємствами витрат, понесених Фондом на перепідготовку вивільнених застрахованих працівників останній зазначений Закон не передбачає.
Скаржник, позивач у справі, не погодився з постановою господарського суду Львівської області, подав апеляційну скаргу, в якій вказує підстави, з яких вважає, що дана постанова підлягає скасуванню, посилаючись на п. 4 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення», відповідно до якого якщо протягом 2 років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку, то витрати на ці заходи проводяться за рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнено працівника. Апелянт зазначає, що перепідготовка вивільненого працівника була проведена за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
У судовому засіданні представник скаржника підтримала свої вимоги та наголошував на доводах апеляційної скарги.
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 191 КАС України, не подав відзиву на апеляційну скаргу, проте його представник у судовому засіданні не погодився з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, просив рішення господарського суду Львівської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої вимоги відповідач мотивував тим, що він зареєстрований у Фонді загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і є платником страхових внесків, а згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації відносяться до соціальних послуг, які надаються за рахунок коштів Фонду, відшкодування яких підприємствами зазначений Закон не передбачає.
Представник відповідача у судовому засіданні висловив думку, що районний центр зайнятості не має права подавати позови в суд, оскільки не є юридичною особою.
Проте, колегія суддів не може прийняти це до уваги, оскільки відповідно до ст. 18 Закону України «Про зайнятість», для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Виходячи з такої норми, можна зробити висновок, що центр зайнятості має право звертатися з позовами в суд як юридична особа і структурна одиниця Державного центру зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України.
Представник позивача, крім цього, наголосила, що право на звернення до суду передбачено також безпосередньо ст. 124 Конституції України.
Розглянувши наявні матеріали справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що постанову місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити з наступних підстав:
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що Наказом № 5365 від 12.11.2003 р. громадянин Павлов О. Ф. зареєстрований в Личаківському районному центрі зайнятості як безробітний, який звільнений 30.10.2003 р. з військової частини А 2304 відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, і який протягом 2 років, що передували вивільненню, не підвищив своєї кваліфікації чи одержав суміжну професію, що підтверджується відсутністю відповідних посвідчень, дипломів, записів у трудовій книжці.
У період з 29.03.2004 р. до 29.06.2004 р. за скеруванням Личаківського районного центру зайнятості м. Львова даний безробітний навчався у Львівському державному обласному навчально-курсовому комбінаті за професією «оператор котельні». Після закінчення навчання такий громадянин був працевлаштований за скеруванням центру зайнятості оператором КУ у ЛМКП «Львівтеплоенерго», що посвідчується наказом про прийняття на роботу № 257-к від 12.07.2004 р.
Відповідно до ч. 2 п. 4 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення», якщо протягом 2 років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку, то витрати на ці заходи проводяться за рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнено працівника.
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що сума витрачених коштів на навчання складає 308, 84 грн. Крім цього, Павлову О. Ф. виплачувалася матеріальна допомога в період професійної підготовки в сумі 309, 29 грн. Таким чином, загальна сума витрат становить 618, 29 грн.
В свою чергу, відповідач не подав жодних доказів про те, що протягом 2 років, які передували вивільненню Павлова О. Ф., здійснювались будь-які заходи по забезпеченню його професійної підготовки.
У матеріалах даної справи міститься претензія від 15.03.2006 р., направлена директору ДП МО України «Львівський радіоремонтний завод»(правонаступник військової частини А 2304), про відшкодування Львівському міському центру зайнятості коштів, витрачених на професійне навчання безробітного і для виплати матеріальної допомоги в період його професійної підготовки. Однак, претензію було відхилено.
Норми ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»встановлюють порядок стягнення з підприємств, установ, організацій за невиконання вимог цієї статті. Так, відповідно до положень вказаної статті Закону, підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості на основі, зокрема організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва, у тому числі інвалідів.
Апеляційна інстанція не може погодитися з висновком господарського суду першої інстанції щодо того, що положення п. 4 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення»суперечать нормам Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». При цьому, господарський суд у своїй постанові посилається на п. 1 ст. 1, п. 2 ст. 7 та п. 2 ст. 16, ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», згідно з якими видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення»є, зокрема професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація, а кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття використовуються на виплату забезпечення та надання соціальних послуг. Також місцевий суд керується тим, що жодного відшкодування підприємствами витрат, понесених Фондом на перепідготовку вивільнених застрахованих працівників даний Закон не передбачає.
Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Зміни до Закону України «Про зайнятість населення»вносилися та приводились у відповідність декілька раз, проте положення щодо компенсацій і гарантій при втраті роботи зміні не піддавалися.
Господарський суд апеляційної інстанції вважає, що обов'язок роботодавця підвищувати кваліфікацію та здійснювати перепідготовку тих, хто підлягає вивільненню, не суперечить жодному законодавчому акту.
Таким чином, враховуючи наведене, а також положення чинного законодавства України, апеляційна інстанція дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 184, 195, 199, 200-205, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, -
1. Апеляційну скаргу Личаківського районного центру зайнятості у м. Львові задоволити;
2. Постанову господарського суду Львівської області від 27.06.2006 р. у справі № 2/657-24/115А скасувати;
3. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Личаківського районного центру зайнятості задоволити;
4. судові витрати по справі і апеляційній скарзі віднести на відповідача;
5. Видання наказів доручити місцевому господарському суду;
6. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду;
7. Постанова може бути оскаржена в установленому законом порядку.
Головуючий-суддя П. Д. Скрутовський
Суддя В. В. Онишкевич
Суддя З. І. Зданкевич