ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 58/1104.02.11
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Гембл Емпаєр”
До Державного підприємства Міністерства оборони України “Укрвійськбуд”
Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю “Промагросоюз”
Провизнання права власності
Суддя Блажівська О.Є.
Представники:
Від позивачаПостановський І.А. -директор
Від відповідача не з'явився
Від третьої особи Скиртенко І.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Гембл Емпаєр” звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України “Укрвійськбуд”, відповідно до якого просить суд: визнати право власності TOB «Гембл Емпаєр»на залізобетонні плити в кількості 49 одиниць; визнати недійсним правочин щодо оприбуткування бетонних плит на свій баланс підрозділом відповідача без статусу юридичної особи Філії ДП МОУ «Уквійськбуд»«22 Деревообробний комбінат»; визнати діяльність відповідача щодо привласнення майна позивача протиправною та зобов'язати його відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення майна.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.11.10 р. справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гембл Емпаєр” до Державного підприємства Міністерства оборони України “Укрвійськбуд” про визнання права власності направлено за підсудністю до Господарського суду м. Києва.
Відповідно до резолюції Голови Господарського суду міста Києва, справу передано судді Блажівській О.Є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2010р. справу прийнято до провадження судді Блажівської О.Є., розгляд справи призначено на 12.01.2011р.
В судове засідання 12.01.2011р. представник позивача з'явився.
Представник позивача надав суду клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю “Промагросоюз”.
Ухвалою суду від 12.01.2011 р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю “Промагросоюз”.
У судових засіданнях 12.01.2011 р., 21.01.2011 р., розгляд справи відкладався.
У судове засідання 04.02.2011 р. з'явилися представники позивача та третьої особи. Представник позивача підтримав позовні вимоги. Представник третьої особи підтримав позовну заяву позивача в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва надсилались на адресу відповідача, яка вказана в позовній заяві та адресу, зазначену в Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
За вказаних обставин відповідач вважається належним чином повідомленим господарським судом про час і місце її розгляду справи.
На підставі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 04.02.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд-
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі протоколу біржових торгів № 2 від 16 січня 2003р. між було укладено та зареєстровано угоду купівлі-продажу нерухомого майна № 06-03/12 від 17 січня 2003р., згідно якої ДП МОУ "Укрвійськбуд" продав, а TOB "Промагросоюз" купив - гараж (літера О), площею 192,9 кв.м.; гараж (літера Ц), площею 164,1 кв.м.; гараж (літера Т), площею 174,3 кв.м.
Право власності на нерухоме у складі трьох ангарних приміщень літер О, Т, Ц було зареєстровано Бородянським бюро технічної інвентаризації за номером 11 в книзі Ію-147.
Земельна ділянка під цим майном площею 0,6 га запроектована до відведення в оренду Позивачу на підставі рішення Пісківської селищної ради від 28 жовтня 2008 р.. Межі земельної ділянки визначені в натурі на місцевості та закріплені межовими знаками на підставі Акту встановлення меж, що є частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, якій розроблений TOB «Земельно кадастровий центр»на замовлення Позивача відповідно рішення Пісківської селищної ради від 28 жовтня 2008 р.
25 березня 2003 року згідно договору № 02-25-1 TOB «Промагросоюз»придбало у підприємства TOB «Енергопромліс»залізобетонні плити розміром 6м. 1,2м з метою замощення майданчика безпосередньо перед ангарними приміщеннями для забезпечення завантаження та розвантаження пиломатеріалів.
Всього було придбано 54 одиниці залізобетонних дорожніх плит на загальну суму 58320,00 (п'ятдесят вісім тисяч триста двадцять) гривень в тому числі ПДВ. На територію підприємства плити завозились автомобільним транспортом TOB «Енергопромліс»і замощувались відразу перед ангарами приміщеннями.
Три ангарні приміщення та залізобетонні дорожні плити рахувалися на балансі TOB «Промагросоюз»до моменту продажу зазначеної нерухомості TOB «Гембл Емпаєр».
Три ангарні приміщення літер О, Т, Ц були продані TOB «Гембл Емпаєр»на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 148 від 20.10.2003 року.
Залізобетонні дорожні плити в кількості 54 одиниці разом з парканом залізобетонним, що знаходяться за адресою: Київська обл., смт. Пісківка, вул. Ніни Сосніної, 2, були придбані позивачем за договором купівлі продажу № 152 від 02.04.2004 р.
Доказом отримання позивачем зазначених плит та паркану підтверджується актом приймання-передачі від 03.04.2003 р.
Як стверджує позивач, на всій території зазначеного вище колишнього майнового комплексу був встановлений пропускний режим і співробітникам позивача заборонили вхід та в'їзд на територію товариства. В період із 18 по 20.06.2010р. відповідач здійснив вивезення з території позивача дві залізобетонні плити, що є частиною твердого покриття біля ангарних приміщень. В період з 03 по 10.10.2010 відповідач здійснив вивезення решти плит з території позивача в кількості 47 одиниць. Плити на даний час використовуються в господарський діяльності відповідача.
Позивач 23.06.2010р. звернувся за фактом крадіжки до Бородянського РОВД. За наслідками перевірки заяви позивача райвідділом міліції з'ясувалося, що Відповідач вважає земельну ділянку, На якій розташоване майно Позивача, в тому числі, ангарні приміщення, такою що належить йому на праві постійного користування, а всі залізобетонні плити позивача, які знаходяться біля власних ангарних приміщень були привласнені відповідачем на підставі доповідної записки начальника автоколони О.О. Комунар від 14.04.2010р.. В зазначеній записці йдеться про те, що обходячи територію колишнього майнового комплексу, О.О. Комунар виявив 49 залізобетонних плит, які просить директора Філії ДП МОУ «Укрвійськбуд» «22 ДОК»Гулія М.І. оприбуткувати на власний баланс. Того ж дня, тобто 14.04.2010р., майно позивача у кількості 49 залізобетонних плит було оприбутковано на баланс відповідача на підставі Акту № ОИ-000001.
Постановою Прокуратури Бородянського району Київської області від 10.12.2010 р. відмовлено в порушенні кримінальної справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю у зібраних матеріалах фактичних даних, що вказують на вчинення злочину, передбаченого с. 185 КК України, проте, зазначену постанову було скасовано, а матеріали справи були направлені в Бородянське РВ для проведення додаткової перевірки, що підтверджується листом Прокуратури Бородянського району Київської області від 14.01.2011 р. № 108, та листом МВС України в Київській області Бородянського РВ від 24.12.2010 р. № 7311.
Згідно ст. 141 Земельного кодексу України право користування припиняється у разі набуття іншою особою права власності на будинок, або споруду, які розташовані на земельній.
Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України.
Згідно з ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, які передані в користування державним, в тому числі казенним, підприємствам, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Як зазначено в листі Пісківської селищної ради № 574 від 10.11.2010р., рішення щодо передачі в постійне користування земельної ділянки за адресою смт. Пісківка, вул. Н. Сосніної, 2 відповідачу не приймалося, державний акт не підписувався.
Стаття 321 Цивільного кодексу України встановлює непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до положень ст.ст. 328, 329, 334 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Стаття 346 Цивільного кодексу України визначає виключний перелік підстав припинення права власності. Це право зокрема припиняється у разі відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності На майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток історії та культури; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.
Таким чином, дії відповідача щодо припинення права власності на майно позивача на підставі доповідної записки начальника автоколони про доцільність взяття чужого майна на баланс відповідача, не входить до переліку підстав визначених статтею 346 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Згідно ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Виходячи з вищезазначеного, позовні вимоги щодо визнання права власності за TOB «Гембл Емпаєр»на залізобетонні плити в кількості 49 одиниць та зобов'язання відповідача повернути ці плити є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Разом з тим, позивач також просить визнати недійсним правочин щодо оприбуткування бетонних плит на свій баланс підрозділом відповідача.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Слід зазначити, що Акт № ОИ-000001, на підставі якого спірне майно було оприбутковано на баланс відповідача є лише бухгалтерським документом, який підтверджує оприбуткування майна на баланс підприємства і не є правочином в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним правочину щодо оприбуткування бетонних плит на свій баланс підрозділом відповідача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „Гембл Емпаєр” (04209, м. Київ, вул. Озерна, 24, к. 57, код ЄДРПОУ 31904813) право власності на залізобетонні дорожні плити в кількості 49 одиниць, що були придбані Товариством з обмеженою відповідальністю „Гембл Емпаєр” за договором купівлі продажу № 152 від 02.04.2004 р.
Зобов'язати Державне підприємство Міністерства оборони України “Укрвійськбуд” (04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, 54-а, код ЄДРПОУ 24308300) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Гембл Емпаєр” (04209, м. Київ, вул. Озерна, 24, к. 57, код ЄДРПОУ 31904813) залізобетонні дорожні плити в кількості 49 одиниць, що були вилучені Державним підприємством Міністерства оборони України “Укрвійськбуд” на підставі Акту № ОИ-000001 прибуткування від 14.04.2010 р.
Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України “Укрвійськбуд” (04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, 54-а, код ЄДРПОУ 24308300) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Гембл Емпаєр” (04209, м. Київ, вул. Озерна, 24, к. 57, код ЄДРПОУ 31904813), а у випадку відсутності коштів -з будь якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) державного мита, 157,20 грн. (сто п'ятдесят сім гривень 20 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України “Укрвійськбуд” (04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, 54-а, код ЄДРПОУ 24308300) до Державного бюджету України 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) державного мита.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гембл Емпаєр” (04209, м. Київ, вул. Озерна, 24, к. 57, код ЄДРПОУ 31904813), до Державного бюджету України 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) державного мита.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Суддя О.Є. Блажівська
Повний текст рішення складено: 09.02.2011р.