04 червня 2026 року
м. Київ
справа №300/6101/24
адміністративне провадження № К/990/22465/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі №300/6101/24 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Верховного Суду 18.05.2026 надійшла касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі №300/6101/24.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2026, відмовлено у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.03.2024 №007625/0901, якими до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17000 грн. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд приходить до висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина 3 статті 2 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним. Відповідно до пункту 6 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктом 4 частини 4 статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами статті 257 КАС України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.
Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12, 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Як встановлено зі змісту оскаржуваних рішень, по фактичним обставинам справи судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем належними та достатніми доказами доведено факт торгівлі позивачем алкогольними напоями без наявності ліцензій, натомість, позивачем не надано жодного належного доказу та не наведено жодного обґрунтування стосовно спростування реалізації алкогольних напоїв без відповідних ліцензій, а тому податкове повідомлення-рішення від 27.03.2024 №007625/0901 є правомірним та підстави для його скасування відсутні.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючий орган призначив перевірку з метою здійснення своїх функцій, що узгоджується з вимогами Податкового кодексу України щодо підстави для призначення та проведення фактичної перевірки контролюючим органом. Судами враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, наведеної у постановах від 09.09.2024 у справі №280/6832/23, від 27.03.2025 у справі №560/15692/23, у справі №560/20670/23, судами зроблено висновок, що відповідач під час проведення фактичної перевірки мав правову можливість використовувати податкову інформацію, яка міститься в СОД РРО, зокрема, щодо перевірки наявності (відсутності) обов'язкових реквізитів розрахункового документа, інформація та дані якої є фактичним відображенням (дублюванням) розрахункових операцій проведених позивачем у відповідний перевіряємий період.
Зі змісту Акту фактичної перевірки судами встановлено, що позивачем порушено вимоги ст.15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», оскільки здійснено роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій в період 22.01.2024 о 15:44 год., зокрема, відповідно до електронних копій розрахункових документів РРО з ФН 3001040410 та відомостей з системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, позивачем реалізовано коньяк «Азнаурі» 3-х зірковий 0,1л по ціні 47 грн (код УКТЗЕД 2208201800). У позивача ліцензія на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами відсутня та така посадовим особам контролюючого органу не надавалися. Крім того, зі змісту листа Управління контролю за підакцизними товарами №423/09-19-09-02-09 від 09.09.2024 вбачається, що ФОП ОСОБА_1 не зверталася із заявою щодо видачі ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами за період 2023-2024 роки та згідно з Єдиним державним ліцензійним реєстром впродовж здійснення суб'єктом господарської діяльності такі ліцензії не видавались, що свідчить про те, що позивач не має право здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами.
Скаржником не спростовано такі висновки судів, не наведено підстав щодо помилковості врахування такої правової позиції Верховного Суду, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду, або спростування подібності правовідносин.
Скаржником вчинено посилання на підпункт «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, вказано, що питання права, порушене у цій касаційній скарзі, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки стосується однакового застосування норм Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 №481/95-ВР та меж застосування адміністративно-господарської відповідальності. На думку скаржника, існує необхідність формування єдиного правозастосовчого підходу щодо співвідношення допустимості використання відомостей СОД РРО як податкової інформації та достатності таких відомостей для застосування до суб'єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої статтею 17 Закону №481/95-ВР.
Верховний Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, то у ній мають зазначатися, щонайменше, новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджуванні питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони стосуються , переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Незгода сторони з оцінкою доказів або висновками судів попередніх інстанцій не свідчить про виняткове значення справи та не створює підстав для касаційного перегляду.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми для висновку, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23.10.1996, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19.12.1997, заява №26737/95).
Відтак, скаржником не обґрунтовано наявність обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 355, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі №300/6101/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.А. Васильєва О.О. Шишов М.М. Яковенко