04 червня 2026 р. Справа № 520/13981/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 09.12.25 у справі № 520/13981/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі та текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області, контролюючий орган), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.12.2024 за №00712070707;
- судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.12.2024 за №00712070707.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1578 грн 16 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з висновками, які не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач наводить обставини справи та вказує, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахованого того, що Податковим кодексом не встановлено будь-яких обмежень та/або заборон щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім статті 102 ПК України (не пізніше 1095 днів); ПРРО, через який позивачем проводились розрахункові операції, не зареєстрований у встановленому порядку. Звертає увагу, що висновок суду першої інстанції про неправомірність застосування фінансової санкції у розмірі 150% є необґрунтованим.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
У додаткових поясненнях у справі відповідач звертає увагу на правомірність застосування у спірних правовідносинах Наказу Міністерства фінансів України від 14.06.2016 за № 547, до якого внесено зміни Наказом Міністерства фінансів України від 23.06.2020 за № 317.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (на далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність з 30 жовтня 2024 року.
Починаючи з 26 листопада по 05 грудня 2024 року Головним управлінням ДПС у Волинській області проведено фактичну перевірку магазину, де здійснює свою підприємницьку діяльність позивач.
За наслідками перевірки ГУ ДПС у Волинській області складено акт фактичної перевірки від 05.12.2024, реєстраційний №34135/03-20-07-05/ НОМЕР_1 від 06.12.2024 (далі - Акт перевірки), в якому ГУ ДПС у Волинській області встановило порушення п. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зазначило, що згідно з наявною у Головному управлінні ДПС у Волинській області податковою інформацією 24.11.2024 о 20:03:28 год. фіскальним сервером контролюючого органу згідно з поданою заявою (форма №1-ПРРО) ФОП ОСОБА_1 зареєстровано ПРРО на магазин, за адресою: АДРЕСА_1 з фіскальним номером 4001011613. Тобто програмний реєстратор розрахункових операцій з фіскальним номером 4001011613 ФОП ОСОБА_1 застосовувався в господарській одиниці, дані про яку не внесено до реєстру щодо таких ПРРО.
Перевіркою встановлено, що в період з 26.11.2024 по 04.12.2024 в магазині “ ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 проводились розрахункові операції в готівковій та безготівковій формі, із використанням електронного платіжного засобу (банківського платіжного терміналу) Додаток №1 без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведення у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій або зареєстрованого фіскальним сервером контролюючого органу програмного реєстратора розрахункових операцій та без надання покупцям в обов'язковому порядку розрахункових документів встановленої форми та змісту, створених у паперовій та/або електронній формі, на загальну суму 138 441,00 грн, чим порушено п. 1 та 2 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року №256/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами і доповненнями).
25 грудня 2024 року Головним управлінням ДПС у Харківській області, на підставі Акта перевірки від 05.12.2024, реєстраційний №34135/03-20-07-05/2747507426 від 06.12.2024, прийнято податкове повідомлення-рішення №00712070707 про стягнення з Новосєльцевої 197 269,50 грн штрафних санкцій за порушення п. 1, 2 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року №256/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Позивач, убачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.12.2024 за №00712070707
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (надалі - ПК України).
Згідно з підпунктами 19-1.1.14, 19-1.1.16 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.
Відповідно до підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 ПК України здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, аналізуючи підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, дійшов висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
Отже, передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України є отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.
За змістом Наказу від 25.11.2024 за № 3998-п «Про проведення фактичної перевірки» (а.с. 18), підставою для його прийняття зазначено пп.20.1.9, 20.1.10, 20.1.11 п.20.1 ст. 20, п.75.1 ст. 75, пп.80.2.2 п. 80.2 ст.80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 за №2755-VI, Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями, також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС.
Пунктом 2 наказу визначено проведення перевірки протягом 10 діб, починаючи з 26.11.2024 за період діяльності платника податків (суб'єкта господарювання) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, по дату завершення фактичної перевірки.
Отже, в наказі ГУ ДПС у Волинській області не зазначено обґрунтування проведення фактичної перевірки відповідно до пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, оскільки не зазначено інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування з приводу можливих порушень законодавства ФОП ОСОБА_1 ..
Тобто ГУ ДПС у Волинській області було видано наказ на проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 безпідставно та необґрунтовано.
Приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Але при цьому контролюючий орган жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав чітку мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.
Доповідна записка, на яку посилається відповідач як на підставу для проведення фактичної перевірки позивача (а.с. 16-17), в Наказі від 25.11.2024 за № 3998-п не зазначена.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Наказ ГУ ДПС у Волинській області від 26.11.2024 за №3998-п "Про проведення фактичної перевірки" прийнятий без зазначення підстави для проведення перевірки, тобто фактичну перевірку позивача контролюючим органом проведено незаконно.
Відповідно до п.102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Водночас Податковим кодексом України не встановлено будь-яких обмежень та/або заборон щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім ст.102 Податкового кодексу України (не пізніше 1095 днів).
Щодо можливості проведення фактичної перевірки в межах 1095 днів та правомірності наказу про призначення такої перевірки було зроблено висновок Верховним Судом у справі № 826/8284/17 (постанова від 20 травня 2022 року).
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що перевірка даних за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та, у подальшому, слугувати підставою для застосування штрафних санкцій, є помилковим, проте на правомірність висновку щодо незаконності проведення фактичної перевірки наведене не впливає.
Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.1, п.2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 за № 265/95-ВР, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п.1 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
За приписами п.2 ст. 3 Закону № 265 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції.
Наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 за № 547, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 липня 2016 року за № 918/29048, затверджено Порядок реєстрації, ведення реєстру та застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1 Розділу 2 Порядку ДПС веде реєстр ПРРО в електронному вигляді. До реєстру вносяться дані про ПРРО, а також відомості про суб'єктів господарювання та їхні господарські одиниці, де застосовуються такі ПРРО.
Судом установлено, що позивач має зареєстрований ПРРО з фіскальним номером 4001011613 за господарською одиницею за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується заявою про реєстрацію програмного реєстратора розрахункових операцій (форма № 1-ПРРО), господарську діяльність здійснює за адресою АДРЕСА_1 .
Водночас, згідно з поясненнями позивача, торгівельний центр, у якому розміщено магазин позивача, займає значну площу та розташований на перехресті вулиць, що спричинило технічну помилку при зазначенні адреси господарської одиниці під час реєстрації ПРРО. Так, хоча фактичне місце здійснення діяльності - АДРЕСА_2 , у заяві була зазначена адреса АДРЕСА_1 , що пояснюється плутаниною, пов'язаною з великою територією торгового центру та близькістю декількох нумерацій вулиць.
Отже, станом на час проведення перевірки позивач мав ПРРО, яке зареєстровано за іншою адресою, що відповідачем не заперечується.
Перевіркою встановлено, що в період з 26.11.2024 по 04.12.2024 в магазині “ ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 проводились розрахункові операції в готівковій та безготівковій формі, із використанням електронного платіжного засобу (банківського платіжного терміналу) Додаток №1 без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведення у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій або зареєстрованого фіскальним сервером контролюючого органу програмного реєстратора розрахункових операцій та без надання покупцям в обов'язковому порядку розрахункових документів встановленої форми та змісту, створених у паперовій та/або електронній формі, на загальну суму 138 441,00 грн, чим порушено п. 1 та 2 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року №256/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
В розрахунку фінансових санкцій, що доданий до оскаржуваного ППР, прийнятого на підставі зазначених висновків, вказано, що відповідальність за порушення, зафіксовані в акті перевірки, передбачено п.1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР.
Так, відповідно до п. 1 ст. 17 Закону № 265 за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: 1) у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням РРО, ПРРО або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через РРО та/або ПРРО з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання:
100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;
150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Колегія суддів наголошує, що аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб'єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов'язків:
1) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки;
2) непроведення розрахункової операції через РРО;
3) невидача відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції;
4) проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання.
Перші два обов'язки суб'єкта господарювання походять зі змісту пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР. Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення, за яке настає відповідальність за пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР.
Водночас, якщо звернути увагу на об'єктивну сторону складу правопорушення, а саме дії, які складають суть протиправної поведінки платника податків, то в контексті пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР відповідальність настає за дії, які за своєю суттю та способом спрямовані на приховування належного обліку здійсненої розрахункової операції з використанням реєстраторів розрахункових операцій, тощо.
У цій справі позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов'язків, встановлених як пунктом 1, так і пунктом 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а саме за проведення розрахункової операції без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведення у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій або зареєстрованого фіскальним сервером контролюючого органу програмного реєстратора розрахункових операцій та без надання покупцям в обов'язковому порядку розрахункових документів встановленої форми та змісту, створених у паперовій та/або електронній формі, на загальну суму 138 441,00 грн.
Водночас, колегія суддів наголошує, що законодавець не визначив як самостійний склад правопорушення та не встановив відповідальності за проведення розрахункової операції через ПРРО, який зареєстровано на іншу адресу.
Твердження контролюючого органу про нестворення відповідних розрахункових документів безпідставне.
Стосовно форми розрахункового документа, то колегія суддів зазначає, що законодавець не визначив як самостійний склад правопорушення та не встановив відповідальності за видачу розрахункового документу з використанням реєстраторів розрахункових операцій, в якому не помилково відображається той чи інший елемент наведеного у Положенні № 220/28350 змісту, а саме назви господарської одиниці.
Абзацом дев'ятнадцятим статті 2 Закону № 265/95-ВР визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
Згідно з частиною першою статті 8 Закон № 265/95-ВР форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затверджене Наказом Міністерства фінансів України № 13 від 21 січня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за № 220/28350.
Пунктом 3 розділу І Положення визначено, що встановлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів.
Отже, до розрахункового документу встановлюються певні вимоги щодо відтворення його змісту. Водночас відсутність певного елементу змісту (незначний недолік) у такому розрахунковому документі, який, в свою чергу, у повному обсязі надає можливість не тільки відтворити, зрозуміти та ідентифікувати розрахункову операцію за місцем її проведення не приховуючи її сутність за допомогою реєстратора розрахункових операцій (тощо), але і підтвердити її виконання, не може бути правовою підставою для притягнення такого платника податків за пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, а саме як за невидачу такого розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.
Виключенням з цього правила, можна вважати, видачу такого фіскального чеку, в якому не зазначено тих обов'язкових реквізитів, що встановлені у наведеному Положенні № 220/28350, які не надають можливості підтвердити виконання розрахункової операції, та які мають вплив на правильність визначення, реальність здійснення господарської операції за її суттю та на формування показників податкової звітності.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, зазначення іншої назви господарської одиниці в розрахунковому документі не змінює встановленого факту придбання товару покупцем у визначеного продавця, а вказані чеки підтверджують виконання розрахункової операції.
Зазначення у фіскальному чеку іншої господарської одиниці конкретно у випадку, що розглядається у цій справі, не можна вважати приховуванням від належного обліку здійсненої розрахункової операції на повну суму з використанням реєстраторів розрахункових операцій.
Відповідно, відсутні підстави вважати, що позивачем допущено порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, що обумовлює висновок про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 1 абзацу першого статті 17 Закону № 265/95-ВР.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 25.12.2024 за №00712070707 є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а отже підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги із зазначених вище підстав висновків суду першої інстанції не спростовують.
За приписами пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 520/13981/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова