04 червня 2026 р. Справа № 520/25617/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Харківводоканал" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В.) у справі №520/25617/25
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
до Комунального підприємства "Харківводоканал"
про стягнення заборгованості,
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУПФУ в Харківській області, позивач) звернулося з позовом, в якому просило суд:
стягнути з Комунального підприємства “Харківводоканал» на користь ГУПФУ в Харківській області заборгованість по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених за віком на пільгових умовах, за червень-серпень 2025 року за Списком 1 - 14 382,03 грн. за Списком 2 - 56 887, 32 грн. Всього - 71 260,41 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 позов задоволено.
КП “Харківводоканал» (далі по тексту - КП “Харківводоканал», відповідач), не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що судом першої інстанції порушено Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України №21-1 від 19.12.2003 року.
Вказує про неправильне встановлення судом правонаступництва між КП “Харківводоканал» та КП “ВТП “Вода».
Зазначає, що на теперішній час КП “Харківводоканал» не є правонаступником КП “ВТП “Вода», а вирішення питання щодо правонаступництва можливо лише після виключення підприємства, яке реорганізується, з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.
Посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 31.01.2018 по справі №817/1290/17, від 24.01.2019 року у справі №810/2940/15.
Крім того, посилається на практику судів першої та апеляційної інстанції (Харківського окружного адміністративного суду та Другого апеляційного адміністративного суду) в аналогічних справах.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, просив відмовити у задоволенні скарги, залишивши таке рішення без змін.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що КП “Харківводоканал», як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, перебуває на обліку в ГУПФУ в Харківській області.
КП “Харківводоканал» має заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій призначених за віком на пільгових умовах за період:
- з червня 2025 р. по серпень 2025р. по пенсіонеру ОСОБА_1 за Списком №1 відповідно до пунктів "б"-"з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі - 14 382,03 грн.
- з червня 2025р. по серпень 2025р. за Списком №2 відповідно п.п.2-8 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" по пенсіонерам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 в розмірі - 56 887,32 грн.
Загальна заборгованість відповідача за період червень - серпень 2025 по Списку 1 та Списку 2 - 71 260,41 грн.
Вищевказані пенсіонери частково заробили пільговий стаж в КП “ВТП “Вода» та КП “Харківкомуночиствод». КП “Харківводоканал» є універсальним правонаступником КП “ВТП “Вода», до якого перешли права і обов'язки останнього.
Рекомендованими листами за №06 011 569 359 17,№ 06 011 689 296 50, №06 011 800 726 95 позивачем направлені розрахунки до відповідача.
З підстав не сплати в добровільному порядку заборгованості по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених за віком на пільгових умовах, за червень-серпень 2025 року за Списком № 1 та Списком № 2 в загальній сумі 71 260,41 грн., позивач, звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки саме на КП “Харківводоканал» покладається обов'язок з відшкодування спірних сум витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, і відсутні докази оплати останнім спірної суми заборгованості (71 260,41 грн.) по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених за віком на пільгових умовах, така сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право має пряму дію та гарантується державою як складова соціальної функції держави.
Реалізація зазначеного конституційного права здійснюється через систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, правові, фінансові та організаційні засади якої визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV).
Крім того, також спеціальним законом, що визначає підстави призначення пенсій на пільгових умовах є Закон України “Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII).
Згідно зі ст.1 Закону №1058-IV Пенсійний фонд України є органом, який здійснює управління солідарною системою, забезпечує акумулювання страхових внесків, фінансування та виплату пенсій, а також несе витрати, пов'язані з організацією їх виплати. Отже, саме на Пенсійний фонд покладено обов'язок гарантувати безперервність, повноту та своєчасність пенсійних виплат незалежно від поведінки окремих платників.
Статтею 13 Закону №1788-XII встановлено категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах. Зокрема, відповідно до пункту “а» цієї статті таке право мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах та на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, за умови підтвердження спеціального стажу результатами атестації робочих місць.
Відповідно до підпунктів “б» - “з» ст.13 Закону №1788-XII право на дострокове пенсійне забезпечення мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, також затвердженим Кабінетом Міністрів України, за наявності встановленого спеціального стажу.
Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до п.1 ст.1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі по тексту - Закон №400/97-ВР) є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Відповідно до ст.2 Закону №400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 і 2 частини першої статті 1 цього Закону, крім платників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених до дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» відповідно до п.п. “б» - “з» ст.13 Закону № 1788-XII, та призначених після дня набрання чинності зазначеним Законом відповідно до п.п.2- 8 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV, у період до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону № 1058-IV.
Згідно зі ст.3 Закону №400/97-ВР збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.
Законом №1058-IV також передбачено призначення пенсій на пільгових умовах. Зокрема п.п.2- 8 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV визначено категорії осіб, яким пенсія за віком призначається на пільгових умовах, зокрема працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, за умови досягнення встановленого віку та наявності відповідного страхового стажу.
Частиною другою «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди:1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відтак, законодавством встановлено спеціальний фінансовий механізм, відповідно до якого держава гарантує призначення та виплату пенсій на пільгових умовах як складову реалізації конституційного права на соціальний захист, тоді як підприємства, на яких набувався відповідний спеціальний стаж, зобов'язані компенсувати Пенсійному фонду України фактичні витрати, пов'язані з виплатою та доставкою таких пенсій.
Зазначений обов'язок має публічно-правовий характер, виникає безпосередньо із закону та не залежить від волевиявлення суб'єкта господарювання. Його зміст полягає у відшкодуванні Пенсійному фонду України фактичних витрат, пов'язаних із фінансуванням дострокових пенсійних виплат та забезпеченням їх своєчасного і повного отримання пенсіонерами. Під доставкою пенсії у розумінні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування слід розуміти організаційні та фінансові заходи щодо доведення належних сум до одержувача через уповноважені банківські установи або операторів поштового зв'язку. Такі витрати є складовою фактичних витрат на виплату пенсій і відповідно до статті 2 Закону №400/97-ВР підлягають компенсації підприємствами, на яких набувався спеціальний стаж.
Таким чином, обов'язок із компенсації фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є елементом встановленого законом механізму розподілу фінансового навантаження між державою та суб'єктами господарювання, діяльність яких зумовила виникнення у працівників права на дострокове пенсійне забезпечення.
Відповідно до пп.6.1 п.6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1 (далі по тексту - Інструкція), відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до частини другої Прикінцевих положень Закону №1058-IV.
Пунктом 6.3 Інструкції передбачено, що у разі ліквідації або зміни власника підприємства суми зазначених витрат вносять правонаступники.
Таким чином, законодавство прямо пов'язує виникнення обов'язку з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій із підприємством, на якому працівником набуто спеціальний стаж, а у випадку реорганізації такого підприємства - з його правонаступником, який у порядку, визначеному законодавством, набуває прав та обов'язків реорганізованого суб'єкта господарювання.
Відповідно до п.п.6.4-6.5 Інструкції розмір сум до відшкодування визначається органами Пенсійного фонду України шляхом складання розрахунків фактичних витрат на підставі відомостей відділів з призначення пенсій. Такі розрахунки надсилаються підприємствам у встановлені строки.
Згідно з п.6.7 Інструкції підприємства щомісяця до 25 числа зобов'язані вносити до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат.
Пункт 6.8 Інструкції регламентує порядок направлення розрахунків у випадках, коли пенсія призначається не за місцезнаходженням підприємства, та визначає, що відшкодування здійснюється підприємством за місцем його обліку.
Отже, з аналізу наведених норм убачається, що законодавством визначено чіткий, імперативний та процедурно врегульований механізм формування і сплати сум відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. Визначення розміру таких витрат віднесено до компетенції органів Пенсійного фонду України, які на підставі відомостей про призначення пенсій складають розрахунки фактичних витрат і надсилають їх відповідним підприємствам.
Надісланий розрахунок є належною та достатньою правовою підставою для виникнення обов'язку зі сплати визначених сум, а підприємство не наділене правом ухилятися від виконання такого обов'язку з мотивів незгоди із самим принципом його покладення. Обов'язок сплати має імперативний характер і підлягає виконанню у строки, прямо встановлені Інструкцією.
При цьому законодавець спеціально врегулював питання збереження такого обов'язку у випадку припинення або реорганізації підприємства, передбачивши його перехід до правонаступника. Такий підхід спрямований на забезпечення безперервності фінансового забезпечення солідарної системи пенсійного страхування та недопущення уникнення виконання встановлених законом зобов'язань шляхом зміни організаційно-правового статусу суб'єкта господарювання.
Судом встановлено, що КП “Харківводоканал», як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування перебуває на обліку в ГУПФУ в Харківській області.
Органом пенсійного фонду до КП “Харківводоканал» в порядку, передбаченому п.п. 6.4-6.8 Інструкції, направлялися розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до п.п. “б»-“з» ст.13 Закону № 1788-XII та п.п.2- 8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV, за період червень - серпень 2025 на загальну суму 71 260,41 грн. по пенсіонерах: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
Вищевказані розрахунку охоплювали витрати, як за Списком 1 так і за Списком 2, а загальна сума визначених до відшкодування витрат становила - 71 260,41 грн.
Відповідачем не здійснено відшкодування витрат на доставку пенсії по зазначеним пенсіонерам в спірний період.
Щодо доводів апелянта про не доведення позивачем наявності у КП “Харківводоканал» обов'язку відшкодування спірних сум, з огляду на відсутність запису про припинення КП “ВТП “Вода» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), а також невнесення змін до установчих документів відповідача щодо правонаступництва, колегія суддів зазначає наступне.
За твердженнями позивача, правонаступництво настало з моменту затвердження передавального акта, яким усі активи та пасиви КП “ВТП “Вода» передані іншій юридичній особі, а формальна відсутність запису про припинення не може бути підставою для звільнення правонаступника від виконання обов'язків, зокрема публічно-правового характеру.
В контексті наведеного вище, колегія суддів зазначає, що ключовим у даній справі є питання про те, чи пов'язується виникнення у юридичної особи обов'язку з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій виключно з державною реєстрацією припинення підприємства, що реорганізується, чи такий обов'язок переходить до правонаступника з моменту переходу прав та обов'язків відповідно до передавального акта, та чи може формальна відсутність запису про припинення юридичної особи бути самостійною підставою для звільнення правонаступника від виконання встановленого законом публічно-правового обов'язку.
Нормативне регулювання реорганізації юридичних осіб міститься у ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації майно, права та обов'язки юридичної особи переходять до її правонаступників.
Стаття 106 ЦК України визначає, що реорганізація здійснюється за рішенням учасників юридичної особи або органу, уповноваженого установчими документами, а у випадках, встановлених законом, - за рішенням відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування.
Згідно з ч.ч.2-3 ст.107 ЦК України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами комісія з припинення складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи стосовно всіх її кредиторів і боржників, включаючи зобов'язання, що оспорюються сторонами. Передавальний акт затверджується органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи.
Отже, з наведених положень ЦК України вбачається, що законодавець пов'язує реорганізацію юридичної особи шляхом приєднання з переходом до правонаступника всіх прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється, на підставі передавального акта, який фіксує факт такого переходу.
Такий підхід послідовно відображений у судовій практиці.
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17 зазначено, що лише при припиненні суб'єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво між кількома особами. Натомість при злитті, приєднанні чи перетворенні правонаступником є одна особа, а тому будь-який розподіл прав та обов'язків виключається. Відсутність у передавальному акті згадки про конкретне майно або зобов'язання не означає, що вони не перейшли до правонаступника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.02.2026 року у справі №761/40822/21, в якій наголошено, що правонаступництво юридичної особи за своєю природою є універсальним та передбачає одночасний перехід до правонаступника всіх прав і обов'язків юридичної особи, що припиняється, незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган спрямовує волю на передачу не окремих прав чи обов'язків, а всієї їх сукупності. Тобто у разі універсального правонаступництва до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта.
Отже, зі змісту ч.1 ст.104 та ст.107 ЦК України у їх системному зв'язку з правовими позиціями Верховного Суду випливає, що при реорганізації юридичної особи шляхом приєднання, до правонаступника переходить увесь комплекс прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється, без будь-яких винятків чи обмежень. Такий перехід охоплює всі активи і пасиви, включаючи наявні, спірні та невиконані зобов'язання.
Волевиявлення уповноваженого органу, спрямоване на реорганізацію шляхом приєднання, має наслідком передачу не окремих прав чи обов'язків, а всієї їх сукупності як єдиного майнового комплексу. За своєю правовою природою такий перехід є універсальним правонаступництвом, що означає повний та безумовний перехід до правонаступника всіх без винятку прав і обов'язків юридичної особи, яка припиняється.
Згідно п.1 рішення Харківської міської ради 4 сесії 5 скликання від 12 січня 2011 року № 132/11 “Про реорганізацію шляхом приєднання комунального підприємства “Виробничо-технологічне підприємство “Вода», міська рада вирішила:
“Реорганізувати в порядку, встановленому чинним законодавством, комунальне підприємство “Виробничо-технологічне підприємство “Вода» шляхом приєднання його до комунального підприємства каналізаційного господарства “Харківкомуночиствод»».
Зазначене рішення прийнято уповноваженим органом місцевого самоврядування в межах його компетенції та є юридичною підставою для здійснення реорганізації у формі приєднання. Відповідно до ст.ст.104, 107 ЦК України така форма реорганізації зумовлює перехід усього майна, прав та обов'язків юридичної особи, що приєднується, до правонаступника.
Оскільки рішенням не передбачено розподілу прав та обов'язків між кількома суб'єктами, приєднання має наслідком універсальний перехід усього комплексу прав та обов'язків до юридичної особи, до якої здійснено приєднання.
Водночас для правильного вирішення цього спору та перевірки доводів скарги необхідно з'ясувати, з яким юридичним фактом закон пов'язує момент виникнення правонаступництва при реорганізації юридичної особи та чи залежить набуття прав і обов'язків правонаступником від внесення запису про припинення юридичної особи, що реорганізується, до ЄДР.
Правові засади державної реєстрації припинення юридичної особи визначені Законом №755-IV.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №755-IV державна реєстрація є офіційним засвідченням державою факту створення, припинення юридичної особи або інших змін у її статусі шляхом внесення відповідних відомостей до ЄДР.
Згідно п.26 ч.2 ст.9 Закону №755-IV в ЄДР містяться дані про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію, керуючого припиненням тощо) та про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.17 Закону №755-IV державна реєстрація припинення юридичної особи здійснюється на підставі поданих документів, зокрема передавального акта - у разі реорганізації.
Подібні положення закріплені у п.9 ч.4 статті 17 цього Закону, згідно якого для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи подається, зокрема, примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта або розподільчого балансу - у разі внесення змін, пов'язаних із внесенням даних про юридичну особу, правонаступником якої є зареєстрована юридична особа
Системний аналіз положень ст.ст.104, 107 ЦК України у їх взаємозв'язку із нормами Закону №755-IV свідчить, що державна реєстрація припинення юридичної особи має реєстраційний (публічний) характер і спрямована на офіційне засвідчення вже вчинених юридичних дій, але не створює самого факту правонаступництва, оскільки юридичним фактом, з яким закон пов'язує визначення обсягу та суб'єкта переходу прав і обов'язків при реорганізації шляхом приєднання, є затвердження передавального акта. Саме цей документ фіксує універсальний перехід усього комплексу активів і пасивів юридичної особи, що припиняється, до її правонаступника. Якщо передавальний акт затверджений і з нього вбачається передача всіх прав та обов'язків, правонаступництво вважається таким, що настало, незалежно від технічної завершеності реєстраційної процедури.
Такий підхід узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 14.09.2020 року у справі № 296/443/16-ц прямо вказала, що момент переходу прав та обов'язків при приєднанні не пов'язується із внесенням запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі № 802/1950/17-а та від 20.02.2025 року у справі №916/925/24.
Верховний Суд у цих справах наголосив, що пов'язування моменту виникнення правонаступництва виключно з державною реєстрацією припинення створює ризик порушення прав кредиторів та допускає ситуацію, за якої правонаступник фактично отримує все майно правопопередника, але не несе відповідальності за його зобов'язаннями. Такий формальний підхід є несумісним із природою універсального правонаступництва.
Отже, аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що внесення запису до ЄДР має декларативний характер і не може переважати над реальним переходом прав та обов'язків, засвідченим передавальним актом. Відсутність запису про припинення юридичної особи, що реорганізується, сама по собі не свідчить про відсутність правонаступництва та не є самостійною підставою для звільнення правонаступника від виконання обов'язків, у тому числі публічно-правового характеру.
За наявності передавального акта, яким передано всі активи та пасиви юридичної особи, що припиняється, а також з огляду на встановлений факт припинення нею господарської діяльності та відсутності у неї можливості самостійно виконувати майнові зобов'язання, обов'язок щодо їх виконання переходить до правонаступника незалежно від завершення державної реєстрації припинення.
Державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті реорганізації є завершальною стадією відповідної процедури та має публічно-реєстраційний характер. Водночас вона не є самостійним юридичним фактом виникнення правонаступництва, оскільки перехід прав та обов'язків пов'язується законом із затвердженням передавального акта.
Формальне збереження в Єдиному державному реєстрі запису про юридичну особу, яка припинила господарську діяльність та передала свій майновий комплекс правонаступнику, не може розглядатися як підстава для звільнення останнього від виконання обов'язків, що перейшли до нього у порядку універсального правонаступництва.
Колегією суддів встановлено, що рішенням Харківської міської ради 4 сесії 5 скликання від 12 січня 2011 року №132/11 затверджено реорганізацію КП “ВТП “Вода» (ЄДРПОУ 33206804) шляхом приєднання до КП КГ “Харківкомуночиствод» (ЄДРПОУ 03361715).
Рішенням Харківської міської ради 12 сесії 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 577/11 КП КГ “Харківкомуночиствод» перейменовано на КП “Харківводоканал».
Пунктом 2.1 Статуту КП “Харківводоканал» визначено, що підприємство є правонаступником: Виробничого управління каналізаційного господарства м. Харкова, Державного комунального підприємства каналізаційного господарства “Харківкомуночиствод», Комунального підприємства каналізаційного господарства “Харківкомуночиствод».
Скаржник посилається на те, що КП “Харківводоканал» не є правонаступником КП “ВТП “Вода», оскільки у Статуті підприємства відсутня пряма вказівка на таке правонаступництво, а державну реєстрацію припинення КП “ВТП “Вода» не здійснено.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє такі посилання, оскільки рішенням Харківської міської ради від 12 січня 2011 року №132/11 КП “ВТП “Вода» реорганізовано шляхом приєднання до КП КГ “Харківкомуночиствод», а рішенням від 23 грудня 2011 року № 577/11 останнє перейменовано на КП “Харківводоканал».
Зміна найменування юридичної особи не є припиненням суб'єкта права і не тягне виникнення нової юридичної особи. Ідентифікаційний код юридичної особи (ЄДРПОУ) залишається незмінним, що свідчить про продовження існування того самого суб'єкта господарювання. Відтак права та обов'язки, набуті КП КГ “Харківкомуночиствод» у результаті приєднання КП “ВТП “Вода», збереглися за тією ж юридичною особою після зміни її найменування на КП “Харківводоканал».
Відтак, саме юридична особа, до якої було здійснено приєднання, незалежно від подальшої зміни її найменування, є правонаступником прав та обов'язків підприємства, що приєдналося.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Статут юридичної особи лише відображає її правовий статус і не є джерелом виникнення правонаступництва. Відсутність у ньому окремої згадки про КП “ВТП “Вода» не може нівелювати правові наслідки прийнятого рішення про приєднання та не впливає на факт переходу прав і обов'язків у результаті реорганізації.
При цьому, для правильного вирішення спору та перевірки доводів сторін щодо правових наслідків реорганізації КП “ВТП “Вода» підлягають врахуванню обставини, встановлені судовими рішеннями у пов'язаних справах за участю відповідних суб'єктів, які набрали законної сили та стосуються прийняття рішення про приєднання, затвердження передавального акта, припинення господарської діяльності цього підприємства і стану його майнових показників.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються повторно під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Так, рішенням господарського суду Харківської області у справі №5023/538/11 встановлено, що рішенням 4 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 12 січня 2011 року № 132/11 КП “ВТП “Вода» реорганізовано шляхом приєднання до КП КГ “Харківкомуночиствод». 27 вересня 2011 року комісією з реорганізації прийнято рішення про припинення господарсько-фінансової діяльності КП “ВТП “Вода» з 30 вересня 2011 року. 17 жовтня 2011 року затверджено передавальний акт станом на 01 жовтня 2011 року, яким передано всі активи та пасиви КП “ВТП “Вода» до КП КГ “Харківкомуночиствод» з набуттям останнім усіх прав та обов'язків.
У зазначеній справі також встановлено, що відповідно до передавального акта та ліквідаційного балансу КП “ВТП “Вода» станом на 01 жовтня 2011 року на балансі підприємства активи та пасиви були відсутні, господарська діяльність припинена, а розрахункові рахунки підприємства закриті.
Аналогічні обставини встановлені судовими рішеннями господарського суду Харківської області від 05 вересня 2017 року та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року у справі №922/3470/16, якими підтверджено затвердження передавального акта, припинення господарської діяльності КП “ВТП “Вода» та складання ліквідаційного балансу із нульовими показниками.
Наведені судовими рішеннями обставини щодо припинення господарської діяльності КП “ВТП “Вода», відсутності активів і пасивів за ліквідаційним балансом, а також закриття розрахункових рахунків свідчать про втрату цим підприємством можливості здійснювати господарську діяльність і виконувати майнові зобов'язання.
За таких умов покладення обов'язку з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій на підприємство, яке передало всі активи, припинило діяльність і фактично позбавлене майнової основи для здійснення розрахунків, суперечило б правовій природі універсального правонаступництва та положенням п.6.3 Інструкції, яким прямо передбачено перехід відповідного обов'язку до правонаступника у разі реорганізації.
Універсальне правонаступництво означає повний і одночасний перехід усього комплексу прав і обов'язків від юридичної особи, що припиняється, до правонаступника. Передача всіх активів і пасивів за передавальним актом виключає можливість збереження відповідальності за зобов'язаннями за суб'єктом, який втратив економічну спроможність їх виконувати, а також не допускає існування подвійної відповідальності як у підприємства, що приєдналося, так і у його правонаступника.
Формальне перебування юридичної особи у стані припинення саме по собі не може блокувати реалізацію прав кредитора, якщо встановлено факт реорганізації та передачі всіх прав і обов'язків іншій юридичній особі. Інше тлумачення створювало б ситуацію, за якої суб'єкт, що отримав майно і продовжує діяльність, не ніс би відповідальності, тоді як підприємство без активів залишалося б формальним боржником, неспроможним виконати зобов'язання.
Такий підхід призвів би до фактичної неможливості виконання судового рішення, що не узгоджується з вимогами статті 129-1 Конституції України щодо обов'язковості судового рішення, гарантіями статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині ефективного судового захисту та принципом добросовісності, закріпленим у статті 3 ЦК України. Покладення обов'язку на юридичну особу, яка фактично припинила господарську діяльність, не має активів та не здійснює розрахунків, створювало б ситуацію, за якої судове рішення не забезпечувало б реального поновлення порушеного права. Механізм відшкодування витрат на доставку пільгових пенсій спрямований на забезпечення стабільності солідарної системи пенсійного страхування та захист публічного інтересу, а тому не може зводитися до формального покладення обов'язку на суб'єкта, неспроможного його виконати.
З урахуванням публічно-правової природи обов'язку з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, універсального характеру правонаступництва при приєднанні, правових позицій Верховного Суду щодо моменту переходу прав і обов'язків, а також встановлених у справі та преюдиційно підтверджених обставин передачі всіх активів, припинення господарської діяльності та закриття розрахункових рахунків КП “ВТП “Вода», колегія суддів вважає, що КП “Харківводоканал» набуло статусу універсального правонаступника незалежно від внесення запису про припинення до Єдиного державного реєстру.
Отже, саме на КП “Харківводоканал» покладається обов'язок з відшкодування спірних у даній справі сум витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.
Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.03.2026 у справі №520/35281/24, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковою для врахування у даній справі.
Колегія суддів зазначає, що обов'язок з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій має триваючий публічно-правовий характер і виникає безпосередньо із закону у зв'язку з набуттям працівниками відповідного спеціального стажу на підприємстві. Такий обов'язок не є одноразовим зобов'язанням, яке існувало виключно на момент реорганізації, а охоплює також подальші нарахування, що здійснюються органами Пенсійного фонду України відповідно до встановленого законодавством механізму.
Перехід прав та обов'язків у порядку універсального правонаступництва означає, що правонаступник відповідає не лише за зобов'язання, наявні на момент реорганізації, але й зобов'язаний виконувати ті обов'язки, які конкретизуються або виникають у майбутньому, якщо їх підставою є діяльність юридичної особи, що припинилася.
Відтак, аргументи скаржника про відсутність у КП “Харківводоканал» обов'язку з відшкодування спірних сум з підстав формальної відсутності запису про припинення КП “ВТП “Вода» в ЄДР не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
В даному випадку відповідач помилково пов'язує виникнення та перехід відповідного обов'язку виключно з державною реєстрацією припинення юридичної особи, не врахувавши правову природу універсального правонаступництва, значення передавального акта та обставини фактичного припинення господарської діяльності підприємства, що приєдналося.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про стягнення з КП “Харківводоканал» на користь ГУ ПФУ в Харківській області 71 260,41 грн.
З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.
Також, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2019 №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах останнього від 31.01.2018 у справі №817/1290/17, від 24.01.2019 року у справі №810/2940/15, як такі, що не є релевантними до спірних відносин у даній справі, а тому не є обов'язковими для врахування судом апеляційної інстанції.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на практику судів першої та апеляційної інстанції (Харківського окружного адміністративного суду та Другого апеляційного адміністративного суду) в певних справах останніх, оскільки нормою ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківводоканал" залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №520/25617/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова А.О. Бегунц