04 червня 2026 р. Справа № 480/5205/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2026, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, повний текст складено 12.03.26 по справі № 480/5205/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)"
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)», в якому просить суд: визнати протиправними дії Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, додаткової щомісячної винагороди за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно; зобов'язати Державну установу «Роменська виправна колонія (№56)» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно, враховуючи раніше проведенні виплати.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, додаткової щомісячної винагороди за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно. Зобов'язано Державну установу «Роменська виправна колонія (№56)» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно, враховуючи раніше проведенні виплати. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна установа «Роменська виправна колонія (№56)» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Постанова №168 (в редакції Постанови №793) передбачає виплату додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби в розмірі 30000,00 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, починаючи з 24.02.2022. Стверджує, що Міністерство юстиції України листом від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 довело, що розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби. Аналогічна позиція викладена й у листі Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25.05.2022 №22-88/5.1/5.1/24-22. Звертає увагу, що на підставі наказів позивачу була виплачена додаткова винагорода за період з 24.02.2022 по 28.02.2022, з 01.03.2022 по 31.03.2022, з 01.04.2022 по 25.04.2022, з 26.04.2022 по 30.04.2022 та період з 01.05.2022 по 31.05.2022 за фактичну кількість годин несення служби. Вказує на пропуск позивачкою строку звернення до суду з позовною заявою.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56)» від 27.03.2024 №39/ОС-24 (по особовому складу) позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».
На звернення позивача, ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56)» листом від 05.06.2024 №4/1552 повідомила, що позивачу нараховано додаткову винагороду відповідно до фактичної кількості годин несення служби, зазначеної в табелях обліку робочого часу, а саме:
- за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у розмірі 1160,71 грн за 26 год. несення служби;
- за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 року у розмірі 7016,13 грн за 174 год. несення служби;
- за період з 01.04.2022 по 25.04.2022 у розмірі 7500 грн, за 180 год. несення служби;
- за період з 26.04.2022 по 30.04.2022 року у розмірі 833,33 грн, за 20 год. несення служби;
- за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 у розмірі 3306,45 грн, за 206 год. несення служби;
- перерахунок за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у розмірі 178,57 грн, за 4 год несення служби (виплатили за 26 год, а потрібно за 22 год) .
Кошти виплачені (за вирахуванням військового збору) згідно платіжного доручення №497 від 26.05.2022 в сумі 15441,69 грн та платіжного доручення №756 від 09.08.2022 - 8826,79 грн.
Як зазначає відповідач у листі-відповіді, зобов'язання державної установи щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану» за період з 24.02.2022 по 01.06.2022, перед позивачем виконано в повному обсязі.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди у повному розмірі, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 додаткової щомісячної винагороди за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно, враховуючи раніше проведенні виплати.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача нарахувати позивачу додаткову винагороду у порядку Постанови №168 за період з 01.06.2022 по 07.07.2022 у розмірі 30000 грн щомісячно, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.06.2022 позивач проходив службу в межах територіальної громади, яка не включена до переліку громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), тому не набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо проходження громадянином України публічної служби в органах та підрозділах Державної кримінально-виконавчої служби України унормовані, насамперед, приписами Закону України від 23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі по тексту - Закон №2713-IV).
Згідно з ч.1 ст.14 Закону №2713-IV служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст.23 Закону №2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
За приписами ч.5 ст.23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала чинності 01.03.2018) (далі по тексту - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Пунктами 2, 3 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 (далі по тексту - Порядок №925/5), яким передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
При виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на всій території України введений воєнний стан.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, оголошено про проведення загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 Постанови №168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що з 24.02.2022 у осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виникло право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень щомісячно.
У подальшому постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «є-Підтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 червня 2022 року.
З урахуванням постанови КМУ від 07.07.2022 №793 пункт 1 Постанови №168 був викладений у такій редакції: "1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.".
Згідно з п.2 Постанови №793 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
За обставинами справи, молодший інспектор відділу охорони ОСОБА_1 у спірний період з 24.02.2022 по 31.05.2022 проходив службу в Державній установі «Роменська виправна колонія (№56)», яка розташована в селі Перехрестівка Роменського району Сумської області.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком.
Відповідно до вказаного вище Переліку Програма «єПідтримка» поширювалась на територію Сумської області.
У той же час, з урахуванням змін до Постанови №168, внесених Постановою №754 від 01.07.2022, колегія суддів зазначає, що відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022, село Перехрестівка Роменського району Сумської області не було включено до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
За таких обставин, суд робить висновок, що ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 проходив службу в установі Державної кримінально-виконавчої служби, що розташована в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Зі змісту листа Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» №4/1205 від 08.05.2024 встановлено, що позивачу нараховано додаткову винагороду відповідно до фактичної кількості годин несення служби, зазначеної в табелях обліку робочого часу:
- за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у розмірі 1160,71 грн за 26 год. несення служби;
- за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 року у розмірі 7016,13 грн за 174 год. несення служби;
- за період з 01.04.2022 по 25.04.2022 у розмірі 7500 грн, за 180 год. несення служби;
- за період з 26.04.2022 по 30.04.2022 року у розмірі 833,33 грн, за 20 год. несення служби;
- за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 у розмірі 3306,45 грн, за 206 год. несення служби;
- перерахунок за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у розмірі 178,57 грн, за 4 год несення служби (виплатили за 26 год, а потрібно за 22 год).
Кошти виплачені (за вирахуванням військового збору) згідно платіжного доручення №497 від 26.05.2022 в сумі 15441,69 грн та платіжного доручення №756 від 09.08.2022 - 8826,79 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивачу виплачено додаткову щомісячну винагороду, встановлену Постановою №168, за фактично відпрацьований час несення служби.
За позицією відповідача, при нарахуванні та виплаті позивачці додаткової винагороди у відповідності до Постанови №168, відповідач керувався листом Міністерства юстиції України №38144/16.3.2/32-22 від 20.05.2022 та листом з Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25.05.2022 №22-88/5.1/5.1/24-22, які передбачали визначення розміру додаткової винагороди пропорційно фактичному часу несенню служби.
Проте, на переконання колегії суддів, листи Міністерства юстиції України не містять норм права та не можуть бути покладені в основу вирішення правовідносин між позивачем та відповідачем. Надані у листах роз'яснення мають рекомендаційний характер, а застосуванню до спірних правовідносин підлягає Постанова №168, у відповідній редакції, що діяла на час їх виникнення.
Стосовно посилання відповідача на внесені постановою Кабінетом Міністрів України №754 від 01.07.2022 зміни до Постанови №168 (які відповідно до пункту 2 застосовуються з 01.06.2022), та постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793, якими визначено виплату додаткової винагороди пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, колегія суддів зазначає наступне.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У даному випадку справа не стосується відповідальності позивача, даний спір пов'язаний з виплатою грошового забезпечення особі, відтак в спірний період роботи позивача діяла норма пункту Постанови № 168 в наступній редакції: на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби).
Тобто, зазначена норма передбачала обов'язок відповідача обрахунку грошової винагороди саме виходячи із розміру 30 000 гривень щомісячно.
За приписами частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивачки на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою № 168 у первинній редакції.
Аналогічне тлумачення змісту постанов Кабінету Міністрів України №168 та №793 наведене, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у справі №260/3564/22, що враховується судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2023 у справі №260/3564/22 погодилася з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням вказаних висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000,00 грн щомісячно.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача нарахувати позивачу додаткову винагороду у порядку Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000,00 грн щомісячно, здійснивши її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо аргументів апеляційної скарги відповідача про пропуск строку звернення до суду з позовною заявою, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст.122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У той же час, частиною 2 ст.233 Кодексу законів про працю України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесені зміни до КЗпП України.
Відповідно до п.1 розділу ІІ Закону №2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19.07.2022.
Внаслідок набрання чинності Законом №2352 зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.
Зокрема, з 19.07.2022 в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, стаття 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість, частиною 1 ст.233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Частиною 2 ст.233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19.07.2022, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору: у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення; у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Водночас, Закон №2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.
Отже, Закон №2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19.07.2022.
У зв'язку з вищенаведеним, позовні вимоги, які стосуються нарахування і виплати позивачу додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 в належному розмірі не обмежені будь-яким строком звернення до суду, тому позивач не пропустив строк звернення до суду.
Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 по справі № 480/5205/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко