про розстрочення виконання рішення
06 травня 2026 року Справа № 915/1203/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М. при секретарі судового засідання Савка К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви (вх. № 3547/26 від 17.03.2026) Фізичної особи-підприємця Мхітарян Анни про розстрочення виконання рішення суду по справі
за позовом Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, вул. Мечникова, 32, м. Одеса, Одеська область, 65029 (код ЄДРПОУ 20992104)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Мхітарян Анни, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення пені у розмірі 225 700, 00 грн.
Представники сторін у судове засідання не з'явились.
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Мхітарян Анни пеню у розмірі 225 700, 00 (двісті двадцять п'ять тисяч сімсот гривень) до Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 21081100, символ банку 106, “Адміністративні штрафи та інші санкції»).
Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422, 40 грн.
1. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2026 позов задоволено.
Стягнуто з відповідача Фізичної особи-підприємця Мхітарян Анни в дохід загального фонду Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 21081100, символ банку 106, "Адміністративні штрафи та інші санкції") 225 700, 00 грн. (двісті двадцять п'ять тисяч сімсот грн. 00 коп.) - пені.
Стягнуто з відповідача Фізичної особи-підприємця Мхітарян Анни на користь Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 2 708, 40 грн. (дві тисячі сімсот вісім грн. 40 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
Рішення набрало законної сили 24.03.2026.
На виконання судового рішення Господарським судом Миколаївської області 31.03.2026 видано відповідні накази.
17.03.2026 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему “Електронний суд» від відповідача надійшла заява (вх. № 3547/26 від 17.03.2026) про розстрочення виконання рішення суду.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2026 призначено розгляд заяви про розстрочення виконання рішення суду в судовому засіданні на 22.04.2026.
Судове засідання з розгляду заяви про розстрочення виконання рішення суду, яке було призначено на 22.04.2026, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Олейняш Е.М. на лікарняному з 06.04.2026 по 17.04.2026 (включно), з 21.04.2026 по 24.04.2026 (включно).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.04.2026 відмовлено в задоволенні заяви (вх. 4497/26 від 01.04.2026) Фізичної особи-підприємця Мхітарян Анни про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.04.2026 призначено розгляд заяви про розстрочення виконання рішення суду в судовому засіданні на 06.05.2026.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ГПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Сторони у судове засідання 06.05.2026 повноважних представників не направили, хоча про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином у порядку ч. 3, 4 ст. 120 ГПК України.
Причини неявки представників сторін суду не повідомлено.
Ухвалами Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2026 та від 27.04.2026 суд зазначив, що явка учасників процесу не обов'язкова.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви без участі представників учасників справи.
В судовому засіданні 06.05.2026 судом відповідно до ч. 4, 9 ст. 240 ГПК України підписано скорочену ухвалу (вступну та резолютивну частини) без проголошення.
2. Заява про розстрочення виконання рішення суду. Правова позиція боржника.
17.03.2026 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему “Електронний суд» від відповідача надійшла заява (вх. № 3547/26 від 17.03.2026) про розстрочення виконання рішення суду, в якій заявник просить суд:
1. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2026 у справі № 915/1203/25 щодо стягнення з ФОП Мхітарян Анни 225 700, 00 грн. пені та 2 708, 40 грн. судового збору строком на 12 (дванадцять) місяців.
2. Встановити порядок виконання рішення відповідно до запропонованого графіка погашення заборгованості.
В обґрунтування заяви відповідач зазначає наступне.
Середньомісячний оборот підприємницької діяльності заявника становить приблизно 250 000, 00 грн., при цьому значна частина коштів спрямовується на закупівлю товару, сплату податків, оплату транспортних витрат та виконання зобов'язань перед контрагентами. Одноразова сплата всієї суми заборгованості фактично позбавить заявника можливості здійснювати господарську діяльність.
Заявник зазначає, що надання розстрочки забезпечить реальне та повне виконання судового рішення, тоді як у разі примусового виконання може виникнути ризик ускладнення стягнення у зв'язку зі значним фінансовим навантаженням на заявника.
Заявник зазначає, що господарська діяльність здійснюється в умовах складної економічної ситуації, пов'язаної з дією воєнного стану в Україні, що впливає на стабільність ринку, своєчасність розрахунків із контрагентами та фінансову спроможність суб'єктів господарювання.
Заявник діє добросовісно, не ухиляється від виконання рішення суду та просить суд встановити розумний порядок його виконання шляхом поступового погашення заборгованості
З метою забезпечення реального виконання рішення без припинення підприємницької діяльності, заявник просить встановити графік погашення заборгованості строком на 12 місяців:
- 1-11 місяці: по 19 034, 00 грн. щомісяця;
- 12 місяць: 19 034, 40 грн.
Усього: 228 408, 40 грн.
Заява обґрунтована приписами ст. 331 ГПК України.
3. Розгляд заяви. Обставини справи, встановлені судом.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2026 позов задоволено.
Стягнуто з відповідача Фізичної особи-підприємця Мхітарян Анни в дохід загального фонду Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 21081100, символ банку 106, "Адміністративні штрафи та інші санкції") 225 700, 00 грн. (двісті двадцять п'ять тисяч сімсот грн. 00 коп.) - пені.
Стягнуто з відповідача Фізичної особи-підприємця Мхітарян Анни на користь Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 2 708, 40 грн. (дві тисячі сімсот вісім грн. 40 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
На виконання судового рішення Господарським судом Миколаївської області 31.03.2026 видано відповідні накази.
На підтвердження викладених у заяві обставин заявником подано до суду наступні докази:
- податкову декларацію платника єдиного податку-фізичних осіб-підприємця у якого податковий (звітний) період квартал за податковий (звітний) період 2025 року, відповідно до якої обсяг доходу за звітний (податковий) період, що оподатковується за ставкою 5 % становить 3 291 345, 60 грн.;
- виписку з банківського рахунку за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 відкритому в АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», відповідно до якого залишок коштів на поточному рахунку № НОМЕР_2 UAN на початок періоду складає 78 295, 08 грн., на кінець періоду 503, 70 грн.
4. Джерела права, які застосував суд.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.
У рішеннях Суду у справі "Савіцький проти України", no. 38773/05, від 26.07.2012р. та у справі "Глоба проти України", no. 15729/07, від 05.07.2012р. вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.
Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).
У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї зі сторін.
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, Бурдов проти Росії, заява N 59498/00; Ясіуньєне проти Латвії, заява N 41510/98, 6 березня 2003 року).
У рішеннях у справі "Антонюк проти України", no. 17022/02, від 11.12.2008р. та у справі "Мкртчян проти України", no. 21939/05, від 20.05.2010р. Європейский суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ГПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання боржником судового рішення про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.
Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
За змістом наведених норм відстрочення та розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Тобто, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Відстрочення/розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Так, згідно зі ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, при вирішенні питання про відстрочку/розстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки/розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки або розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що відстрочка або розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача, при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), суд, який надає відстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Суд зазначає, що в силу приписів ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Цей строк встановлений законом і суд не має права встановлювати інший термін відстрочки або розстрочки рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 15.01.2026 судом відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України підписано скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення без його проголошення. Представники сторін у судове засідання не з'явились.
Повне рішення складено 02.03.2026.
Отже, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення, а саме 02.03.2026, тому період його розстрочення не може перевищувати більше одного року та тривати більше, ніж до 02.03.2027.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.07.2020 у справі № 908/1884/19 та від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17.
5. Висновки суду.
Враховуючи вищевикладене, суд при розгляді даної заяви про розстрочення виконання судового рішення дійшов наступного висновку.
Станом на дату розгляду даної заяви сторонами у справі не подано доказів виконання судового рішення по даній справі № 915/1203/25.
Відповідно до банківської виписки з банківського рахунку за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 відкритому в АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» залишок коштів на поточному рахунку № НОМЕР_2 UAN на початок періоду складає 78 295, 08 грн., на кінець періоду 503, 70 грн.
Судом встановлено, що боржник просить не відстрочити, а розстрочити виконання судового рішення, що забезпечуватиме поступове надходження коштів кредитору та мінімізуватиме негативні фінансові наслідки для кредитора.
Боржник просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2026 по справі № 915/1203/25 на термін 12 місяців, починаючи з дати подання заяви від 17.03.2026, тобто до 17.03.2027, відповідно до наданого графіку погашення заборгованості:
- 1-11 місяці: по 19 034, 00 грн. щомісяця;
- 12 місяць: 19 034, 40 грн.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення, враховуючи встановлене законом (ч. 5 ст. 331 ГПК України) обмеження строку розстрочення виконання судового рішення одним роком з дати ухвалення останнього (рішення суду), в спірному випадку - до 02.03.2027.
Законодавче обмеження строків розстрочення виконання судового рішення спрямоване, зокрема, й на досягнення балансу інтересів сторін, оскільки фактично спрямоване на недопущення погіршення економічної ситуації боржника та водночас на недопущення тривалого строку невиконання рішення суду на користь кредитора, що в свою чергу захищає права останнього.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи, врахувавши відсутність заперечень стягувача щодо розстрочення судового рішення, з метою дотримання як положень норм законодавства, так і дотримання балансу інтересів сторін, уникнення негативних наслідків для боржника, в тому числі й припинення господарської діяльності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розстрочення виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2026 по справі № 915/1203/25 до 02.03.2027 рівними частинами щомісячними платежами, виходячи з суми боргу 228 408, 40 грн.
Відповідно до ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Керуючись ст. 233-235, 254-255, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву (вх. № 3547/26 від 17.03.2026) Фізичної особи-підприємця Мхітарян Анни про розстрочення виконання рішення суду № 915/1203/25 задовольнити частково.
2. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2026 року по справі № 915/1203/25 за позовом Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до Фізичної особи-підприємця Мхітарян Анни про стягнення коштів до 02.03.2027 шляхом сплати грошових коштів рівними частинами щомісячними платежами, виходячи з суми боргу 228 408, 40 грн., а саме:
- 22 840, 84 грн. до 15.06.2026;
- 22 840, 84 грн. до 02.07.2026;
- 22 840, 84 грн. до 02.08.2026;
- 22 840, 84 грн. до 02.09.2026;
- 22 840, 84 грн. до 02.10.2026;
- 22 840, 84 грн. до 02.11.2026;
- 22 840, 84 грн. до 02.12.2026;
- 22 840, 84 грн. до 02.01.2027;
- 22 840, 84 грн. до 02.02.2027;
- 22 840, 84 грн. до 02.03.2027.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строку, передбачені ст. 254-259 ГПК України.
Повну ухвалу складено та підписано 04.06.2026
Суддя Е.М. Олейняш