26 травня 2026 року м. Харків Справа № 922/1531/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О.,
за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.,
за участю представників учасників справи:
прокурор (апелянт): Трофіменко О.О., посвідчення від 01.11.2022;
від позивачів: не з'явилися:
від відповідача-1: Коротун В.І., довіреність від 30.07.2024;
від відповідача-2: не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 682 Х/2)
на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 (повне рішення складено 17.03.2026) у справі № 922/1531/25 (суддя Добреля Н.С.)
за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі:
1) Харківської міської ради,
2) Північно-Східного офісу Держаудитслужби,
до відповідачів:
1) Комунальної організації "Харківський зоологічний парк",
2) Фізичної особи-підприємця Марченко Владлени Анатоліївни,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним договору та стягнення коштів
У травні 2025 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-східного офісу Держаудитслужби до Комунальної організації "Харківський зоологічний парк" (далі - КО "Харківський зоопарк") та Фізичної особи-підприємця Марченко Владлени Анатоліївни (далі - ФОП Марченко В.А.), в якому просив суд:
- визнати недійсним договір про закупівлю №15250000-5/2 від 16.08.2018, укладений між КО "Харківський зоопарк" та ФОП Марченко В.А.;
- стягнути з ФОП Марченко В.А. на користь КО "Харківський зоопарк" 196000,00грн, а з КО "Харківський зоопарк" одержані нею за рішенням суду грошові кошти стягнути в дохід держави.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що оспорюваний договір закупівлі суперечить інтересам держави та суспільства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 09.07.2024 №70/107-р/к у справі №3/01-22-19 визнано ФОП Марченко В.А. та ФОП Тахтаджієва Ю.Ю. винними у вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів проведених КО "Харківський зоопарк", а саме, відкритих торгів "ДК 021:2015: 15250000-5 - Морепродукти (гамарус)" з використанням електронної системи закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі UA-2018-07-09-001227-a).
Наведені обставини, на думку прокурора, свідчать про спрямованість зазначеного правочину, який укладено за спотвореними результатами вказаної публічної закупівлі, з умислу ФОП Марченко В.А. на порушення встановленого п. 1 ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" принципу добросовісної конкуренції серед учасників через усунення конкуренції під час проведення зазначеного тендеру та недобросовісне отримання внаслідок цього права на укладення оспорюваного договору про закупівлю, що в свою чергу суперечить інтересам держави та суспільства у сфері публічних закупівель, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування відповідної сфери.
Прокурор вважає, що правовим наслідком недійсності оспорюваного правочину відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України є стягнення з ФОП Марченко В.А. отриманих за цим правочином коштів в сумі 196000,00грн на користь КО "Харківський зоопарк" та одночасне стягнення з КО "Харківський зоопарк" одержаних нею за рішенням суду 196000,00грн у дохід держави.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/1531/25 у позові відмовлено повністю.
Приймаючи рішення у цій справі, господарський суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не доведено наявності підстав, з якими пов'язано визнання недійсним оспорюваного правочину як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства у розумінні приписів ст. 228 Цивільного кодексу України.
При цьому, господарський суд керувався висновками щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, викладеними Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, та виходив з того, що сам лише факт вчинення ФОП Марченко В.А. та ФОП Тахтаджієвим Ю.Ю. порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній процедурі закупівлі, за результатами якої укладено оспорюваний правочин, що встановлено рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення АМК України від 09.07.2024 №70/107-р/к у справі №3/01-22-19, не є підставою для визнання такого правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за відсутності у матеріалах справи доказів того, що внаслідок укладення спірного у цій справі договору держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти тощо. Суд врахував те, що прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, доказів того, що товар за спірним договором був поставлений за завищеними цінами або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів, а також доказів невідповідності кількості, вартості або якості поставленого ФОП Марченко В.А. товару розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю тощо.
Враховуючі встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного про закупівлю за результатами відкритих торгів, наявність протиправних наслідків, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання договору про закупівлю №15250000-5/2 від 16.08.2018 недійсним відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а відтак немає підстав для застосування наслідків недійсного правочину шляхом стягнення з ФОП Марченко В.А. на користь КО "Харківський зоопарк" 196000,00грн.
Не погодившись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/1531/25 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі. Крім того, скаржник просить судові витрати покласти на відповідачів.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо недоведення прокурором наявності завідомої суперечності змісту оспорюваного договору та меті, з якою він вчинений інтересам держави та суспільства.
Прокурор зазначає, що оспорюваний договір закупівлі був укладений за результатами проведеної публічної закупівлі, результати якої були спотворені внаслідок антиконкурентних узгоджених дій її учасників та ФОП Марченко В.А. та ФОП Тахтаджієва Ю.Ю., внаслідок чого друга відповідачка як переможець отримала право на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери публічних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі.
Разом з цим, прокурор вважає, що завідомо суперечлива вказаним інтересам мета ФОП Марченко В.А. полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" обмежень, протиправно усунувши конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, отримавши в результаті цього у незаконний спосіб право на укладення оспорюваного договору на позаконкурентних засадах. При цьому поведінка другої відповідачки вказує на те, що остання мала умисел на здобуття перемоги у торгах будь-якою ціною та виключно на власних умовах щодо вартості товару, що у свою чергу призвело укладення оспорюваного договору за відсутності реальної конкуренції. У свою чергу, замовник, не будучи обізнаним про узгоджену антиконкурентну поведінку учасників торгів, не мав альтернативи у виборі переможця закупівлі та уклав договір з учасником, який фактично діяв недобросовісно.
Також прокурор зазначає, що висновки суду про те, що оспорюваний договір є виконаним, а заявником не доведено наявності шкоди, заподіяної внаслідок його укладення не спростовують наявність обставин, з якими пов'язана недійсність договору як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а тому не впливають на підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність доказів наявності більш вигідних пропозицій на ринку та необхідності доведення завищення ціни закупівлі, прокурор стверджує, що узгоджена поведінка учасників торгів усуває невизначеність їхніх пропозицій та нівелює саму сутність тендеру, а тому негативним наслідком є вже сам факт спотворення результатів торгів, незалежно від того, чи доведено завищення ціни або наявність інших потенційних учасників. Отже, відсутність доказів існування дешевших пропозицій або інших учасників ринку не спростовує факту порушення конкурентної процедури та не усуває протиправності укладення договору за результатами такої закупівлі.
Відносно понесення відповідальності за вчинення узгоджених антиконкурентних дій прокурор вказує, що оскільки адміністративно-господарські санкції за порушення конкурентного законодавства та наслідки недійсності правочину є різними за своєю правовою природою та можуть застосовуватися незалежно один від одного, тому застосування до ФОП Марченко В.А. штрафних санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не виключає можливості визнання недійсним укладеного за результатами процедури закупівлі договору як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства та був вчинений з умислом однієї зі сторін.
Разом з цим, апелянт вважає, що суд помилково поклав на прокурора обов'язок доведення конкретного розміру збитків, оскільки для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України достатньо встановити умисел та спрямованість правочину на досягнення мети, що суперечить інтересам держави, зокрема усунення конкуренції. При цьому доведення конкретного розміру збитків або переплати не є обов'язковою умовою застосування наслідків недійсності такого правочину, оскільки сама протиправність укладення договору внаслідок усунення конкуренції під час проведення закупівлі свідчить про порушення публічного інтересу та є достатньою підставою для судового втручання.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/1531/25; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №922/1531/25 на 26.05.2026 о 12:30 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104.
16.04.2026 до Східного апеляційного господарського суду від КО "Харківський зоопарк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому 1-ий відповідач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги прокурора, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Узагальнена позиція відповідача-1 полягає в тому, що обставини допущення учасниками спірної закупівлі, зокрема відповідачем-2, порушення законодавства про захист економічної конкуренції та вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави та суспільства.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2026 задоволено заяву представника КО "Харківський зоологічний парк" адвоката Коротуна В.І. про участь у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
23.04.2026 до Східного апеляційного господарського суду від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому 1-ий позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги прокурора, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову прокурора у даній справі з урахуванням висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
До початку розгляду апеляційної скарги інші учасники справи (позивач-2 та відповідач-2) не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 26.05.2026 брав участь прокурор Харківської обласної прокуратури, який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та увхалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Також у судовому засіданні 26.05.2026 приймав участь представник відповідача-1 (КО "Харківський зоопарк"), який заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Уповноважені представники інших учасників справи у судове засідання 26.05.2026 не з'явилися; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників інших учасників справи, у зв'язку з чим переходить до її розгляду по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено господарським судом першої інстанції, Комунальна організація "Харківський зоопарк" опублікувала оголошення в електронній системі публічних закупівель Prozorro про проведення відкритих торгів за предметом закупівлі - гамарус, код за ДК 021:2015 15250000-5 - морепродукти (ідентифікатор закупівлі UA-2018-07-09-001227-a). Очікувана вартість предмета закупівлі відповідно до оголошення складає 210000,00грн.
Правом на участь у зазначеній процедурі закупівлі скористались два учасники, а саме: ФОП Марченко В.А. та ФОП Тахтаджієв Ю.Ю.
Із протоколу розкриття тендерних пропозицій від 26.07.2018 вбачається, що переможцем процедури закупівлі код за ДК 021:2015 15250000-5 - морепродукти визначено ФОП Марченко В.А. з ціною тендерної пропозиції після закінчення аукціону 196000,00грн з ПДВ.
Згідно з протоколом розгляду тендерних пропозицій №22/2 від 31.07.2018 тендерним комітетом замовника КО "Харківський зоопарк" визнано пропозицію ФОП Марченко В.А. найбільш економічно вигідною, а учасника визначено переможцем. Всі документи учасника відповідають умовам тендерної документації.
У подальшому на веб-сайті https://prozorro.gov.ua/ КО "Харківський зоопарк" розміщено повідомлення про намір укласти договір з ФОП Марченко В.А.
16.08.2018 між КО "Харківський зоопарк" (замовник) та ФОП Марченко В.А. (учасник) був укладений договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) №15250000-5/2 (далі - Договір), за умовами якого учасник зобов'язався у 2018 році поставити замовнику товари - за ДК 021:2015 15250000-5 - морепродукти (гамарус) у кількості 700 кг, а замовник - прийняти та оплатити такі товари. Найменування (номенклатура, асортимент) ціна та кількість товару: ціна за одиницю та кількість товару згідно зі Специфікацією, яка є невід'ємною частиною даного Договору.
Ціна цього Договору становить 196000,00грн. Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (Розділ ІІІ Договору).
У Специфікації (Додаток 1 до Договору) сторони погодили найменування товару, одиницю виміру, кількість та загальну вартість, а саме: гамарус у кількості 700 кг та загальною вартістю 196000,00грн.
У Додатковій угоді №1 від 29.12.2018 сторони дійшли згоди продовжити дію договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, та збільшили суму Договору на 39200,00грн до 235200,00грн, а також виклали Додаток 1 у новій редакції.
16.08.2018 на веб-сайті https://prozorro.gov.ua/ замовником КО "Харківський зоопарк" був опублікований звіт про результати проведення процедури закупівлі.
Матеріалами справи також підтверджується, що КО "Харківський зоопарк" було сплачено ФОП Марченко В.А. грошові кошти у загальній сумі 196000,00грн, що підтверджується наявними виписками по трансакціям.
05.03.2019 на веб-сайті https://prozorro.gov.ua/ замовником КО "Харківський зоопарк" був опублікований звіт про виконання договору.
У подальшому, рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 09.07.2024 №70/107-р/к у справі №3/01-22-19 (далі - Рішення АМК) визнано, що ФОП Марченко В.А. та ФОП Тахтаджієв Ю.Ю. вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених КО "Харківський зоопарк" на закупівлю "ДК 021:2015: 15250000-5 - Морепродукти (гамарус)" з використанням електронної системи закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі UA-2018-07-09-001227-a).
Листом від 26.12.2024 №55-106-7167вих-24 Шевченківська окружна прокуратура міста Харкова звернулася до Східного міжобласного територіального відділення АМК України, в якому просила, зокрема, повідомити про сплату ФОП Марченко В.А. штрафу, накладеного Рішенням АМК.
У відповідь на вказаний лист Східне міжобласне територіальне відділення АМК України повідомило Шевченківську окружну прокуратура міста Харкова про те, що оплата штрафу від ФОП Марченко В.А. або від її уповноважених осіб до відділення не надходила (лист від 02.01.2025 №70-02/15е).
Листом від 26.12.2024 №55-106-7168вих-24 Шевченківська окружна прокуратура міста Харкова звернулася до Харківської міської ради, в якому просила повідомити чи будуть нею вживатися заходи щодо визнання недійсними рішення КО "Харківський зоопарк" про обрання переможцем закупівлі UA-2018-07-09-001227-a ФОП Марченко В.А. та договору. Також прокуратура просила повідомити за рахунок яких коштів здійснювалася процедура закупівлі UA-2018-07-09-001227-a.
У відповідь на вказаний лист Харківська міська рада зазначила, що сам факт вчинення ФОП Марченко В.А. та ФОП Тахтаджієвим Ю.Ю. порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у закупівлі, встановлений Рішенням АМК, не є підставою для визнання недійсними обрання переможця закупівлі та договору, що вчинені з метою, що суперечать інтересам держави та суспільства (лист від 27.01.2025 вих. №27019-25).
Листом від 23.12.2024 №55-106-7169вих-24 Шевченківська окружна прокуратура міста Харкова звернулася до Північно-Східного офісу Держаудитслужби, в якому просила повідомити чи будуть нею вживатися заходи щодо визнання недійсними рішення КО "Харківський зоопарк" про обрання переможцем закупівлі UA-2018-07-09-001227-a ФОП Марченко В.А. та договору.
У відповідь на вказаний лист Північно-Східний офіс Держаудитслужби повідомив прокуратуру про те, що оскільки замовник оприлюднив в електронній системі закупівель звіт про виконання договору про закупівлю, то відсутні підстави для початку проведення моніторингу процедури закупівлі UA-2018-07-09-001227-a (лист від 08.01.2025 №202031-17/93-2025).
Листами від 14.03.2025 №55-107-1363вих-25 та від 14.03.2025 №55-107-1364вих-25 Шевченківська окружна прокуратура міста Харкова в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомила Харківську міську раду та Північно-Східний офіс Держаудитсжуби про звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави.
Звертаючись до господарського суду першої інстанції з позовом у даній справі, прокурор зазначає, що в діях ФОП Марченко В.А. вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення тендерної закупівлі та недобросовісне отримання права на укладення спірного договору. Завідомо суперечлива мета дій відповідача-2 полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах.
За твердженням прокурора, оскільки договір про закупівлю №15250000-5/2 від 16.08.2018 укладено за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, тому він підлягає визнанню недійсними як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ФОП Марченко В.А., на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Наведені вище обставини стали підставою для звернення прокурора до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської рада та Північно-Східного офісу Держаудитслужби з позовом до КО "Харківський зоопарк" та ФОП Марченко В.А. про визнання недійсним договору про закупівлю №15250000-5/2 від 16.08.2018, укладеного між відповідачами, а також про стягнення з ФОП Марченко В.А. на користь КО "Харківський зоопарк" 196000,00грн, а з останньої одержані нею за рішенням суду грошові кошти в дохід держави.
Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення від 10.03.2026 у справі №922/1531/25, яким у позові відмовлено, оскільки прокурором не будо доведено наявності підстав, з якими пов'язано визнання недійсним оспорюваного правочину як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі позивачів, судова колегія зазначає таке.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, яким є Закон України "Про прокуратуру".
Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
За приписами ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Як убачається зі справи, в даному випадку прокурор в інтересах держави звертається до суду з відповідним позовом, маючи на меті комплексний захист інтересів держави, порушених внаслідок укладення між КО "Харківський зоопарк" та ФОП Марченко В.А. спірного договору про закупівлю про закупівлю №15250000-5/2 від 16.08.2018.
Прокурор вважає, що обставини вчинення та наслідки таких діянь для економіки держави свідчать про невідповідність вказаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель в цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання, які забезпечуються завдяки добросовісній конкуренції суб'єктів господарювання.
Проте, порушення вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", спрямованого на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, учасниками закупівель нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України та публічних закупівель, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.
На переконання прокурора, пред'явлення даного позову зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення фізичною ФОП Марченко В.А. порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання товарів за рахунок бюджетних коштів за відсутності реальної конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання товарів з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору про закупівлю, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні договору про закупівлю унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів і порушує інтереси держави.
Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
З метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.
Колегія суддів також враховує, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.12.2021 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18).
Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 викладено висновок про те, що сам факт не звернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що прокурором подано позов в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби, який (позов) обґрунтовано порушенням інтересів держави у бюджетній сфері та необхідністю їх комплексного захисту, оскільки вчинення ФОП Марченко В.А. порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання товарів за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасникам тендеру її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього.
Проте, органи уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучу обізнаними про існування такого порушення, не здійснюють захист інтересів держави.
Згідно зі ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.
Контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (п. 3 ч. 1 ст. 26 БК України).
З аналізу вказаних правових норм випливає, що Харківська міська рада (як орган місцевого самоврядування, що є засновником КО "Харківський зоопарк") у спірних правовідносинах має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.
Як встановлено судом, оспорюваний договір про закупівлю № 15250000-5/2 від 16.08.2018 укладено за наслідками проведеної КО "Харківський зоопарк" закупівлі, а його оплата здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
Отже, Харківська міська рада наділена повноваженнями щодо затвердження та виконання місцевого бюджету міста Харкова, контролю за його виконанням, здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (у тому числі коштами місцевого бюджету).
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Моніторинг закупівель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі").
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ч. 1 ст. 2 вказаного Закону).
На підставі п.п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, в тому числі порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Таким чином, Держаудитслужба наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.
Відповідно до пункту 7 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Одним із таких органів є Північно-Східний офіс Держаудитслужби, який наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю по Харківській області, у тому числі в м. Харкові.
У постанові від 21.03.2019 у справі № 912/898/18 Верховний Суд вказав, що проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що на виконання приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором було направлено позивачам відповідні повідомлення про виявлені порушення, проте протягом розумного строку достатніх заходів, спрямованих на захист інтересів держави, у тому числі шляхом самостійного звернення до суду з позовом в інтересах держави Харківською міською радою та Північно-Східним офісом Держаудитсжуби вжито не було.
Тобто, про виявлені порушення прокурором заздалегідь проінформовано позивачів та надано достатньо часу для реагування на стверджувальні прокурором порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову.
Однак, Харківська міська рада та Держаудитсжуба не здійснили заходів щодо усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлення, звернення з позовною заявою до суду не вживали.
Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноважених суб'єктів на захист порушених інтересів у даній справі - Харківської міської ради та Держаудитслужби, яка виразилась у фактичній відмові здійснити будь-які заходи щодо вирішення відповідного суспільно значимого питання.
У цьому контексті судова колегія звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.02.2019 у справі №905/803/18, відповідно до якого відсутність позовної роботи з відповідачем у справі свідчить про нездійснення захисту законних інтересів уповноваженим державним органом покладеного на нього законом обов'язку із захисту державних інтересів.
Сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави у цій сфері та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
З огляду на викладене, апеляційна колегія зазначає, що прокурор у даній справі дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та належним чином обґрунтував наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі визначених позивачів.
Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю №15250000-5/2 від 16.08.2018, як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та про застосування наслідків недійсності цього договору шляхом стягнення з ФОП Марченко В.А. на користь КО "Харківський зоопарк" 196000,00грн, а з КО "Харківський зоопарк", а одержаних останньою за рішенням суду 196000,00грн - у дохід держави на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (тут і надалі - в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення процедури відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі зацікавлені особи. Для проведення процедури закупівлі має бути подано не менше двох пропозицій (ст. 20 цього Закону).
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника в разі, якщо тендерна пропозиція подана учасником процедури закупівлі, який є пов'язаною особою з іншими учасниками процедури закупівлі та/або з членом (членами) тендерного комітету, уповноваженою особою (особами) замовника.
Під здійсненням контролю розуміється можливість здійснення вирішального впливу або вирішальний вплив на господарську діяльність учасника процедури закупівлі безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, що надають можливість визначати умови господарської діяльності, надавати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління учасника процедури закупівлі, або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), що становить не менше ніж 25 відсотків статутного капіталу учасника процедури закупівлі.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник відміняє торги, зокрема, у разі відхилення всіх тендерних пропозицій згідно з цим Законом.
Як встановлено судом з матеріалів справи, у спірних відкритих торгах брало участь лише два учасники - ФОП Марченко В.А. (друга відповідачка) та ФОП Тахтаджієв Ю.Ю.; будь-яких інших учасників зареєстровано не було; станом на момент розгляду даної справи строк дії договору та зобов'язань за цим договором закінчився (договір було виконано повністю у березні 2019 року, що підтверджується звітом про виконання договору від 05.03.2019); обумовлений оспорюваним договором товар передано другим відповідачем у власність першого відповідача, а останній прийняв та оплатив його без жодних зауважень і у подальшому використовував товар за призначенням.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Колегія суддів зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами ст.ст. 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі №910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі №925/1459/23, від 03.12.2024 у справі №914/3310/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 09.07.2020 у справі №910/14180/18, від 09.06.2020 у справі №912/116/19, від 05.09.2019 у справі №914/4455/15).
Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
При розгляді даної справи колегія суддів враховує висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, в якій зазначено, що наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч. 3 ст. 228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.
Вирішуючи питання наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 228 ЦК України Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №922/3456/23, зокрема, зазначено:
"Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 стаття 228 була доповнена частиною 3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
Наслідки, передбачені реченнями 2 - 3 ч. 3 ст. 228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
Водночас, як зазначила Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, в ч. 3 ст. 228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки: спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Тому, за висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, такі правові наслідки не належать до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими та є різновидом конфіскації майна державою.
Вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК, ч. 1 ст. 208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів" (п.п. 66-76 постанови).
Враховуючи висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі (п.п. 91-95 постанови).
Об'єднана палата виснувала, що прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (п.96 постанови).
Таким чином, як зазначено в наведеній постанові, Об'єднана палата дійшла висновку, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції (п.100 постанови).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду наголосила на невідповідність норми ч. 3 ст. 228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
З урахуванням викладеного, у своїй постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду було уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Об'єднана палата виснувала, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom") (п.108-110 постанови).".
Отже, у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 об'єднана палата касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що норма ч. 3 ст. 228 ЦК України не може бути застосована як правова підстава для визнання договору недійсним та застосування санкції передбаченої цією нормою, у випадку порушення суб'єктом господарювання норм законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що прокурор у своєму позові фактично обмежився посиланням на встановлене рішенням Антимонопольного комітету України порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення учасниками спірної закупівлі антиконкурентних узгоджених дій, однак не довів наявності визначального елементу, необхідного для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, а саме - завідомо суперечної інтересам держави і суспільства мети укладення спірного договору, за умови того, що у даному випадку мала місце поставка товару ФОП Марченко В.А. (морепродуктів) на користь КО "Харківський зоопарк" за ціною, визначеною замовником.
Оцінюючи подані докази відповідно до вимог ст.ст. 74, 76-79, 86 ГПК України, суд першої інстанції правильно виходив із того, що сама по собі наявність порушення законодавства про захист економічної конкуренції не свідчить автоматично про протиправність правочину у розумінні ст. 228 ЦК України, оскільки для застосування цієї норми необхідним є встановлення не лише факту допущеного порушення, а й спрямованості правочину на досягнення результату, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також наявності відповідного умислу сторін.
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що спірний договір про закупівлю був реальним та виконаний сторонами в повному обсязі: другим відповідачем поставлено товар - морепродукти (гамарус), які замовником прийнято без будь-яких зауважень щодо їх кількості, якості чи комплектності, а оплата здійснена в межах ціни, визначеної за результатами проведеної процедури закупівлі.
Тобто, укладений між сторонами договір про закупівлю є виконаним, кінцева мета договору досягнута в межах очікуваної ціни, що відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Разом з цим, прокурором не наведено та не підтверджено належними і допустимими доказами обставин, які б свідчили про заподіяння державі будь-якої майнової шкоди внаслідок укладення чи виконання спірного договору.
Матеріали справи не містять доказів завищення вартості закупівлі, неефективного чи нераціонального використання бюджетних коштів, наявності більш вигідних ринкових пропозицій або можливості придбання замовником аналогічного товару за нижчою ціною.
Також прокурором не доведено, що внаслідок проведення спірної закупівлі держава або Харківська територіальна громада понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості, у т.ч. зазнали будь-яких негативних наслідків.
З урахуванням встановлених обставин, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням конкурентного законодавства та будь-яким негативним впливом на майнові інтереси держави, що, у свою чергу, виключає можливість кваліфікації спірного правочину як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що у рішенні Відділення АМК відсутнє будь-яке посилання на обставини обмеження доступу інших учасників (продавців аналогічного товару) до проведення відкритих торгів, а також Антимонопольним комітетом не встановлено неправомірність відхилення чи недопуску до участі у тендері більш економічно вигідної пропозиції іншого учасника, який мав можливість приймати участь на конкурентних засадах.
Разом з цим, як правильно встановив суд першої інстанції, прокурором не доведено, що сторони спірного правочину, укладаючи договір закупівлі, мали на меті досягнення протиправного результату, спрямованого саме на порушення публічних інтересів чи заподіяння шкоди державі.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що єдиним доказом, наданим прокурором на доведення обставин порушення відповідачем приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України при укладенні спірного договору, є рішення Антимонопольного комітету України. Разом з тим сам факт вчинення вказаними учасниками відкритих торгів порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не може бути безумовною підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства в контексті визначеного ст. 228 ЦК України обов'язку доведення того, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
Такі висновки суду у даній справі повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 у подібних правовідносинах.
Що стосується посилання прокурора на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, колегія суддів зазначає. що правова позиція у таких зазнала змін та була конкретизації із прийняттям постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, а тому слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.
Об'єднана палата касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 95 постанови від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 зазначила, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Таким чином, для застосування вказаної норми прокурором мало бути доведено не лише порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а й наявність спрямованості правочину на порушення інтересів держави та суспільства, заподіяння державі майнової шкоди, переплати бюджетних коштів, отримання товару неналежної якості чи інші негативні наслідки для майнових інтересів держави.
Однак, досліджені судом матеріали справи таких обставин не підтверджують. Судом встановлено, що товар за спірним договором був поставлений належни чином, прийнятий замовником та оплачений в межах очікуваної вартості закупівлі, тоді як належних і допустимих доказів завдання державі майнової шкоди, неефективного чи надмірного використання бюджетних коштів, а також безпідставного збагачення другого відповідача прокурором не подано.
Отже, самі лише доводи апелянта щодо порушення конкурентного законодавства під час проведення закупівлі, без доведення причинно-наслідкового зв'язку між такими порушеннями та негативними наслідками для майнових інтересів держави, не можуть свідчити про вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а відтак не є достатньою правовою підставою для визнання спірного договору недійсним, у зв'язку з чим апеляційна скарга не спростовує правильності висновків місцевого господарського суду.
Враховуючи наведене вище у своїй сукупності, з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, предмет та підстави позову, а також встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору про закупівлю №15250000-5/2 від 16.08.2018 недійсним, оскільки допущення учасниками спірної закупівлі і, зокрема другою відповідачкою, при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.
За наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволенню не підлягає, а рішення рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/1531/25 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/1531/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/1531/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 04.06.2026.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя П.В. Демідова
Суддя О.О. Крестьянінов