27 травня 2026 року
м. Київ
справа № 678/1294/19
провадження № 61-12786св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2025 року у складі судді Лазаренка А. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування з чужого незаконного володіння належного йому майна, загальною вартістю 1 981 000,00 грн, а саме: бума (подаючого) з гідробортом, гідронасосом, електричним двигуном; транспортера вологої сировини з електричним двигуном; іскрогасника; барабана сушильного колісного, резинового ходу з приводом та електричним двигуном; труби аеродинамічної; циклона активного з електричним двигуном 18,5 кВт; дозуючого шлюзу з електричним двигуном; подрібнювача ДКУ з електричним двигуном 30 кВт; накопичувального бункера готової сировини з транспортером із електричним двигуном; малого циклона аспірації охолоджувача з електричними двигунами, шлюзовими затворами; дозуючого шнека з електричним двигуном №1; дозуючого шнека з електричним двигуном №2; змішувача сировини з електричним двигуном; норію охолоджувача; охолоджувача паливної гранули з просіювачем; деревоподрібнюючої машини для деревини МРН 30 з електричним двигуном 92 кВт; прес-гранулятора 1 т/год. (в тому числі матриця, консоль, ролики) з електричними двигунами 55 кВт/год. без пульта керування в кількості 2 штук; пульта керування сушкою; пульта керування гранулятором №1; пульта керування гранулятором № 2; конденсаторної установки 270 кВАр; комплекту кабелів; пульта плавного запуску МРН 30, електричного двигуна 92 кВт; дробарки роторно-молоткової ДРМ-2 55 кВт/3000 об./хв. та пульта керування.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у період з квітня 2015 року до лютого 2018 року ним було придбано у декількох господарюючих суб'єктів обладнання для лінії по виготовленню твердого палива, яке було поставлене та змонтоване на АДРЕСА_1 . Загальна вартість придбаного позивачем обладнання складає 1 981 000,00 грн.
Будучи власником обладнання та маючи намір разом із ОСОБА_2 здійснювати спільну діяльність з виробництва палива для твердопаливних котлів, усе вказане майно він розмістив у виробничому приміщенні на АДРЕСА_1 , яке також є місцезнаходженням юридичної особи ТОВ «Летліс», засновником якого є ОСОБА_2 .
Право власності на вказане приміщення, як і на земельну ділянку, на якій воно розташоване, зареєстровано за дружиною ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Відповідачі відмовляються від спільної діяльності, фактично привласнили його майно, використовують його у власних інтересах, виготовляють продукцію за допомогою цього обладнання, реалізовують її та привласнюють собі прибутки від його реалізації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Заходи забезпечення позову у вигляді арешту на майно, застосовані ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2019 року, скасовано.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відсутні докази на підтвердження обставин щодо оплати позивачем спірного майна, його розміщення та перебування спірного майна на території виробничої бази, власником якої є відповідач ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначив також, що оскільки на спірному майні відсутні ідентифікуючі ознаки, зокрема, заводські таблички, номери агрегатів у договорах купівлі-продажу та накладних, тому неможливо встановити факт того, що позивач є власником обладнання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2025 року - без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись із висновком районного суду про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, додатково зазначив про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права. Суд апеляційної інстанції вважав, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є позов про повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 та постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 182/5130/16-ц, від 08 січня 2025 року у справі № 757/31237/18-ц та інших (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- судом апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення першої інстанції застосовано статті 287, 288 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17, згідно з яким: «Відповідно до частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. При розгляді спорів про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів, в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, установлених законом. Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором»;
- судом апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення першої інстанції застосовано статті 1212, 1214 ЦК України без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 182/5130/16-ц, від 08 січня 2025 року № 757/31237/18-ц, згідно з яким особа, яка набула майна або зберігала його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином;
- суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім поданим ОСОБА_1 доказам, які беззаперечно підтверджують його право власності на спірне обладнання. Зокрема, проігноровано такі документи: договори купівлі-продажу обладнання, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі, товарні чеки тощо.
У листопаді 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду відзив, у якому просять відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року у справі № 678/1294/19 залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року передано на розглядсудді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Летичівського районного суду Хмельницької області матеріали справи № 678/1294/19; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У грудні 2025 року матеріали справи № 678/1294/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2026року справу № 678/1294/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріали справи свідчать про те, що 01 квітня 2015 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (далі -ФОП ОСОБА_4 ) та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 001.
Згідно з доданою до договору специфікацією предметом поставки є: бум (подаючий) з гідробортом, гідронасосом, електричним двигуном; транспортер вологої сировини з електричним двигуном; іскрогасник; барабан сушильний колісний; резиновий хід з приводом і електричним двигуном; труба аеродинамічна; циклон активний з електричним двигуном 18,5 кВт; дозуючий шлюз з електричним двигуном; подрібнювач ДКУ з електричним двигуном 30 кВт; накопичувальний бункер готової сировини з транспортером і електричним двигуном; малі циклони аспірації охолоджувача з електричним двигунами, шлюзовими затворами (4 штуки); дозуючий шнек з електричним двигуном №1; дозуючий шнек з електричним двигуном №2; змішувач сировини з електричним двигуном (2 штуки); норія охолоджувача (2 штуки); охолоджувач паливної гранули з просіювачем.
Згідно з товарними чеками вартість зазначеного майна наступна:
від 09 липня 2015 року, вартість бума (подаючий) з гідробортом, гідронасосом, електричним двигуном становить 128 000,00 грн;
від 10 липня 2015 року, вартість іскрогасника становить 20 000,00 грн, циклона активного з електричним двигуном 18,5 кВт - 105 000,00 грн, всього на суму 125 000,00 грн;
від 07 серпня 2015 року, вартість дозуючого шлюзу з електричним двигуном визначена у 25 000,00 грн, накопичувального бункера готової сировини з транспортером і електричним двигуном - 120 000,00 грн, всього на суму 145 000,00 грн;
від 10 жовтня 2015 року, вартість охолоджувачу паливної гранули з просіювачем 100 000,00 грн, транспортеру вологої сировини з електричним двигуном - 30 000,00 грн, всього на суму 130 000,00 грн;
від 12 листопада 2015 року, вартість малих циклонів аспірації охолоджувача з електричним двигунами, шлюзовими затворами (1 штука - 21 000,00 грн) - 84 000,00 грн, норії охолоджувача (1 штука - 30 000,00 грн) - 60 000,00 грн, всього на суму 144 000,00 грн;
від 16 грудня 2015 року, вартість дозуючого шнека з електричним двигуном № 1 17 000,00 грн, дозуючого шнека з електричним двигуном № 2 - 19 000,00 грн, труби аеродинамічної - 8 000,00 грн, двох змішувачів сировини з електричним двигуном (1 штука - 12 000,00 грн) - 24 000,00 грн, подрібнювача ДКУ з ел. двигуном 30 кВт. - 70 000,00 грн, всього на суму 138 000,00 грн;
від 18 грудня 2016 року, вартість барабана сушильного колісного, резинового ходу з приводом і електричним двигуном - 140 000,00 грн.
В акті здачі-прийому обладнання від 28 липня 2017 року зазначено, що обладнання згідно з договором купівлі-продажу від 01 квітня 2015 року № 001 передано та змонтовано за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний акт підписано ОСОБА_4 та ОСОБА_1
20 червня 2016 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 002, відповідно до специфікації якого предметом поставки є деревоподрібнювальна машина для деревини МРН 30 з ел. двигуном 92 кВт кількістю 1 шт.
Відповідно до видаткової накладної від 02 серпня 2016 року № 01-08 ціна деревоподрібнювальної машини для деревини МРН 30 з ел. двигуном 92 кВт (1 штука) 200 000,00 грн.
При цьому, згідно з товарними чеками від 07 липня 2016 року, вартість деревоподрібнюючої машини для деревини МРН 30 з ел. двигуном 92 кВт -100 000,00 грн, від 02 серпня 2016 року - 100 000,00 грн.
В акті здачі-прийому обладнання від 25 серпня 2016 року зазначено, що згідно з договором купівлі-продажу від 20 червня 2017 року № 002, деревоподрібнюючу машину для деревини МРН 30 з ел. двигуном 92 кВт передано та змонтовано за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний акт підписано ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Відповідно до змісту видаткової накладної від 22 грудня 2016 року № 01-12, продавець ФОП ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 отримав наступний товар: бум (подаючий) з гідробортом, гідронасосом, електричним двигуном вартістю 128 000,00 грн; транспортер вологої сировини з електричним двигуном вартістю 30 000,00 грн; іскрогасник вартістю 20 000,00 грн; барабан сушильний колісний, резиновий хід з приводом і електричним двигуном вартістю 140 000,00 грн; труба аеродинамічна вартістю 8 000,00 грн; циклон активний з електричним двигуном 18.5 кВт вартістю 105 000,00 грн; дозуючий шлюз з електричним двигуном вартістю 25 000,00 грн; подрібнювач ДКУ з ел. двигуном 30 кВт вартістю 70 000,00 грн; накопичувальний бункер готової сировини з транспортером і електричним двигуном вартістю 120 000,00 грн; малі циклони аспірації охолоджувача з електричним двигунами, шлюзовими затворами (1 штука - 21 000,00) вартістю 84 000,00 грн; дозуючий шнек з електричним двигуном № 1 вартістю 17 000,00 грн; дозуючий шнек з електричним двигуном № 2 вартістю 19 000,00 грн; 2 змішувачі сировини з електричним двигуном (1 штука - 12 000,00 грн) вартістю 24 000,00 грн; норія охолоджувача (1 штука - 30 000,00 грн) вартістю 60 000,00 грн; охолоджувач паливної гранули з просіювачем вартістю 100 000,00 грн.
02 листопада 2015 року між КП «Ясень» в особі директора Золотухи І. І. та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу обладнання № 02/11/2015. Згідно з його специфікацією та видатковою накладною від 24 листопада 2015 року № РН-0000037, вартість прес-гранулятора 1 т/год. (в т.ч. матриця, консоль, ролики) з електродвигуном 55кВт/год без пульта керування становить 220 000,00 грн.
Згідно з квитанціями до прибуткового касового ордера від 02 листопада 2015 року № 89 та від 24 листопада 2015 року № 95, ОСОБА_1 оплатив 100 000,00 грн та 120 000,00 грн відповідно.
03 грудня 2015 року між КП «Ясень» в особі директора Золотухи І. І. та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу обладнання № 03/12/2015.
Згідно зі специфікацією до договору поставки обладнання від 03 грудня 2015 року № 03/12/2015 та видатковою накладною від 17 грудня 2015 року № РН-0000044, вартість прес-гранулятора 1 т./год (в т.ч. матриця, консоль, ролики) з електродвигуном 55 кВт/год без пульта керування становить 220 000,00 грн.
Відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордера від 03 грудня 2015 року № 98 та від 17 грудня 2015 року № 106, ОСОБА_1 оплатив 100 000,00 грн та 120 000,00 грн відповідно.
Згідно з актом здачі-прийому прес-грануляторів по виробництву паливних гранул (пелет) від 21 вересня 2017 року, 2 прес-гранулятори змонтовані і випробувані в роботі за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний акт підписано представником КП «Ясень» та ОСОБА_1
30 березня 2017 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу обладнання № 30-03/2017, згідно з умовами якого та видатковою накладною від 25 травня 2017 року № 01-05, предметом договору зазначено пульт керування сушкою вартістю 51 500,00 грн; пульт керування гранулятора № 1 вартістю 54 350,00 грн; пульт керування гранулятора № 2 вартістю 30 200,00 грн; конденсаторну установку 270 кВАр вартістю 49 400,00 грн; комплект кабелів вартістю 42 650,00 грн, всього на суму 228 100,00 грн.
Згідно з даними товарних чеків вартість обкладання наступна:
товарного чеку від 03 квітня 2017 року № 01-04 вартість пульта керування сушкою становить 50 000,00 грн;
товарного чеку від 04 квітня 2017 року № 02-04 вартість пульта керування гранулятора № 1 становить 50 000,00 грн;
товарного чеку від 12 травня 2017 року № 01-05 вартість пульта керування гранулятора № 2 становить 30 200,00 грн, пульту керування гранулятора № 1 становить 4 350,00 грн; пульта керування сушкою становить 1 500,00 грн;
товарного чеку від 25 травня 2017 року № 03-05 вартість конденсаторної установки 270 кВАр - 49 400,00 грн;
товарного чеку від 17 травня 2017 року № 02-05 вартість комплекту кабелів 42 650,00 грн.
Згідно з актом здачі-прийому електрообладнання виробничої лінії паливних гранул (пелет) від 29 серпня 2017 року, монтаж пультів керування електрообладнанням та конденсаторної установки виробничої лінії виконаний за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний акт підписано ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1
25 квітня 2018 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу обладнання № 25-04-2018, предметом договору є пульт плавного запуску МРН-30, ел.двигун НОМЕР_1 .
Відповідно до видаткової накладної від 10 травня 2018 року № 01-05 та товарного чека від 27 квітня 2018 року № 01-04 вартість пульта плавного запуску МРН-30, ел.двигун 92 кВт - 42500 грн.
Згідно з актом здачі-прийому електрообладнання виробничої лінії паливних гранул (пелет) від 15 травня 2018 року монтаж пульта плавного запуску МРН-30, ел. двигун 92 кВт виконаний за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний акт підписано ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1
16 лютого 2018 року між ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу обладнання № 4, предметом якого є дробарка роторно-молоткова ДРМ-255 кВт/3000 об./хв. та пульт керування.
Згідно з видатковою накладною від 05 березня 2018 року № 4 вартість дробарки роторно-молоткової ДРМ-255 кВт/3000 об./хв. становить 114 000,00 грн, пульт керування вартістю 6 400,00 грн, всього - 120 400,00 грн.
Відповідно до товарних чеків від 16 лютого 2018 року № 01-02, від 01 березня 2018 року № 02-02 вартість дробарки роторно-молоткової ДРМ-255 кВт/3000 об./хв. становить 48 160,00 грн та 40 000,00 грн відповідно, від 05 березня 2018 року - вартість дробарки роторно-молоткової ДРМ-255 кВт/3000 об./хв. становить 25 840,00 грн, пульта керування - 6 400,00 грн.
В акті прийому-передачі від 05 березня 2018 року зафіксовано, що обладнання згідно з договором від 16 лютого 2018 року № 4, а саме: дробарка роторно-молоткова ДРМ-255 кВт/3000 об./хв. та пульт керування, передані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний акт підписано ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Відповідно до товарно-транспортних накладних від 16 грудня 2015 року № 13, від 21 квітня 2016 року № 18, від 02 серпня 2016 року № 21, автомобільний перевізник ПП «Еверест», ФОП ОСОБА_4 здійснив вантажні перевезення до ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 .
Згідно з Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно від 04 жовтня 2019 року № 183698328 власником виробничої бази та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 . Вказане приміщення також є місцезнаходженням юридичної особи ТОВ «Летліс», єдиним засновником якого є ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня
2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року
у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі
№ 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі
№ 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19),
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі
№ 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87),
від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником спірного обладнання, маючи намір разом із ОСОБА_2 здійснювати спільну господарську діяльність, усе належне устаткування розмістив за адресою юридичної особи ТОВ «Летліс», єдиним засновником якого є ОСОБА_2 . Однак, оскільки відповідачі відмовляються від укладення будь-якого договору про спільну діяльність, використовують належне йому майно без жодної правової підстави та на його прохання щодо його повернення не реагують, відповідно, не мають наміру добровільно йому повертати майно, він просив суд витребувати спірне майно у відповідачів в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України.
За змістом частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18) зазначено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння; визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння рухомим майном таке введення полягає або у добровільній передачі власнику його майна особою, яка незаконно володіє таким майном, або у примусовому вилученні у такої особи майна з наступною передачею майна його власнику.
Предметом доказування у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння є: факти, що підтверджують право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння власника (титульного володільця), наявність майна в натурі у особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, і відсутність у такої особи правових підстав для володіння майном.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (п.п. 37, 38), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (п. 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (п. 40)).
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом положень статті 1214 ЦК України особа, яка безпідставно набула майно або зберегла його у себе, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна. Під доходом у даному випадку розуміються гроші або матеріальні цінності, одержувані вказаною особою внаслідок якої-небудь діяльності (виробничої, комерційної, посередницької тощо). При цьому слід враховувати реально отримані або можливі доходи, починаючи з моменту, коли боржник довідався або міг довідатися, що володіє майном без достатньої правової підстави.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Подібні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Звертаючись до суду з позовом до відповідачів, ОСОБА_1 вказував на те, що він сам добровільно та свідомо здійснив поставку та монтаж належного йому обладнання у приміщенні, яке йому не належить та до якого у нього завідомо був відсутній доступ, тому просив витребувати майна з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин щодо перебування чи утримання спірного майна відповідачами, також матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин щодо наявності переддоговірних відносин між сторонами щодо поставки відповідачам спірного обладнання чи то спільного його використання.
Апеляційний суд, погоджуючись із висновком районного суду про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, додатково зазначив про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права. Суд апеляційної інстанції вважав, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є позов про повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України.
Тобто, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з неправильним способом захисту, апеляційний суд, одночасно погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність заявлених позовних вимог, що є взаємовиключними висновками.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що належним способом захисту у цій справі є вимога про повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, а ОСОБА_7 , звертаючись до суду із цим позовом, не заявив вимог про повернення безпідставно набутого майна.
Таким чином, позов не може бути задоволений у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту прав.
Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув та, зазначивши про неналежно обраний спосіб захисту прав позивача, залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з їх недоведеністю.
Таким чином, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не можна визнати законними та обґрунтованими із цих підстав вони підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення у справі про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з мотивів, наведених у цій постанові.
З огляду на висновки Верховного Суд у цій справі, доводи касаційної скарги по суті спору оцінці не підлягають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
З урахуванням викладеного, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від31 січня 2025 року та постанова Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів, неведених у цій постанові.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок Верховного Суду у цій справі про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовуз мотивів наведених у цій постанові, судові витрати ОСОБА_1 за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг залишаються за ним.
Керуючись статтями 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2025 року тапостанову Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк