Справа № 620/13083/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дубіна М.М.
03 червня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Безименної Н.В., Файдюка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина, апелянт, скаржник), у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті йому за період з 01.01.2016 по 27.05.2016 індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому за період з 01.01.2016 по 27.05.2016, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону №1282-ХІІ, Порядку №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у нарахуванні та невиплаті йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно пункту 2 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (надалі по тексту також - Порядок №1078), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. За приписами пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Таким чином, на переконання позивача, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. Окрім того, на час виникнення спірних правовідносин останнє підвищення тарифних ставок (окладів) в структурі схем посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних сил України, введено в дію постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 за №1294 (надалі по тексту також - Постанова №1294), яка набрала чинності 01.01.2008, а відтак базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації був січень 2008 року.
Також, на переконання позивача, останньому підлягає виплата компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за №44 (надалі по тексту також - Порядок №44) та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 адміністративний позов задоволено:
визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 27.05.2016 індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;
зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 27.05.2016 включно індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Власну позицію обґрунтовує тим, що у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 за №1013 (надалі по тексту також - Постанова №1013), яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації грошового забезпечення та інших доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося будь-яке підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови №1013 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування.
На переконання апелянта вказаною постановою фактично запропоновано в грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадови окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, що було зроблено в тому числі і в Збройних Силах України, та встановлено з січня 2016 року розпочати обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Відповідач зазначає, що Постановою №1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації. У грудні 2015 року згідно рішення Уряду було проведено індексацію грошового забезпечення військовослужбовців шляхом підняття грошових доходів випереджаючим шляхом, що і було реалізовано позивачем у спірний період.
ОСОБА_1 не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак у силу частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність останнього не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 протягом спірного періоду проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою від 20.02.2025 за №151/163 щодо грошового забезпечення з 01.01.2016 по 27.05.2016, позивачу з січня 2016 по травень 2016 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.15).
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс) розглядає справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в силу вимог статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Абзац 1 пункту 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2011-XII) передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пункт 2 статті 9 цього Закону встановлює, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзац 2 пункту 3 статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
У свою чергу, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 за №1282-XII (надалі по тексту також - Закон №1282-ХІІ).
У статті 1 Закону №1282-ХІІ законодавець навів визначення таких понять: індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Перелік об'єктів індексації установлений частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру. До таких об'єктів індексації в силу абзацу 4 частини першої статті 2 Закону №1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).
Межі індексації визначені частиною 6 статті 2 Закону №1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 3 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ. Зокрема, у первинній редакції частина перша статті 4 цього Закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Надалі до цієї норми були внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 за №911-VIII, який набрав законної сили 1 січня 2016 року.
Тож з 1 січня 2016 року за правилами частини першої статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Інші положення статті 4 цього Закону з 2005 року й дотепер залишилися незмінними.
Зокрема, частина друга статті 4 Закону №1282-ХІІ передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №1282-ХІІ для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №1282-ХІІ підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
В силу правового регулювання частини 2 статті 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України; у спірному випадку таким нормативно-правовим актом слугує "Порядок проведення індексації грошових доходів населення", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (надалі по тексту також - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 1 Порядку №1078 цей акт визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пункт 1-1 Порядку №1078 загалом дублює приписи статей 3, 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", деталізуючи відповіді на питання про те, коли проводиться індексація.
Так, пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 1 січня 2016 року). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За змістом абзацу 5 пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.
Абзаци 2, 4 пункт 4 Порядку №1078 деталізують межі індексації, які законодавець обумовив в частині шостій статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Так, абзац 2 пункту 4 Порядку №1078 визначає, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Натомість абзац 4 пункту 4 Порядку №1078 установлює, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Питання про те, як саме визначається сума індексації, у період спірних правовідносин регулювалося абзацом 6 пункту 4 Порядку №1078, який передбачав, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пункт 5 Порядку №1078 застосовується з 1 грудня 2015 року у новій редакції на підставі постанови Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року.
Абзац 1 пункту 5 Порядку №1078 у вказаній редакції передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Абзац 2 пункту 5 Порядку №1078 передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Абзац 3 пункту 5 Порядку №1078 передбачав, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абзац 5 пункту 5 Порядку №1078 передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 діяв з 1 грудня 2015 року у редакції постанови Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Пункт 102 Порядку №1078 теж був викладений у новій редакції на підставі постанови Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року.
У цій редакції пункт 10-2 Порядку №1078 передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №380/1513/20).
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19).
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №206/4411/16-а).
Спірні правовідносини склалися довкола обставин невиплати Військовою частиною НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 27.05.2016 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, з приводу чого, зважаючи на нормативно-правове регулювання та висновки суду касаційної інстанції щодо застосування вищенаведених норм права, котрі в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню, колегія суддів доходить висновку про таке.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, яка застосовувалася до 1 грудня 2015 року, містив поняття "базовий місяць".
Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати).
Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
Так, для прикладу, абзац 1 пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка застосовувалася до 1 грудня 2015 року, передбачав, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Абзац 3 пункт 101 Порядку №1078 у тій же редакції передбачав, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Зрештою пункт 102 Порядку №1078 у зазначеній редакції передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Тож до 1 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.
На ці особливості попереднього правового регулювання Верховний Суд уже звертав увагу у пункті 45 постанови від 19.05.2022 у справі №200/3859/21.
09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (надалі по тексту також - "Постанова №1013").
Згідно з Пояснювальною запискою до проекту Постанови №1013, мета цього акту полягала у внесенні змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.
Пунктом 2 Постанови №1013 були внесені зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Відповідно до зазначеної Пояснювальної записки, ці зміни передбачали:
"здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Отже, змінюється механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати, при цьому вилучається застосування терміну "базовий місяць";
"зменшення розміру індексації заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір їх підвищення не перевищує величину індексації (чинний механізм передбачає зменшення індексації не тільки при підвищенні тарифних ставок (окладів), а і у разі збільшення доплат та надбавок, що призводить до нарахування різних сум індексації для працівників, які займають однакові посади)".
Крім цього, за змістом пунктів 1, 3 Постанови №1013, було встановлено, що:
підвищуються посадові оклади з 1 грудня 2015 року працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;
підвищуються з 1 грудня 2015 року на 10 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду;
у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду;
міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року;
для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
За змістом пункту 6 постанови №1013 цей акт застосовується з 1 грудня 2015 року.
Отже, Постановою №1013 з 1 грудня 2015 року були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Пунктом 3 цієї постанови вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б "обнулитися" індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку №1078, який уже діяв зі змінами, внесеними Постановою №1013.
У цьому контексті системний та цільовий способи тлумачення норм Постанови №1013 дають суду підстави дійти висновку про те, що січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 1 грудня 2015 року.
Водночас норми Постанови №1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для них "місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)", з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку №1078 (зі змінами, внесеними Постановою №1013).
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у пункті 58 постанови від 21.03.2023 у справі №620/7687/21, пункті 62 постанови від 22.03.2023 у справі №380/1730/22 з подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню під час апеляційного перегляду цієї справи.
Разом з цим, до числа основних змін, які внесені Постановою №1013 до Порядку проведення індексації грошових доходів населення та пов'язані з індексацією грошового забезпечення військовослужбовців, слід віднести нову редакцію пунктів 5, 102 Порядку, окремими положеннями яких установлено таке:
у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків;
обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення;
для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Порівняльний аналіз викладених положень пунктів 5, 101, 102 Порядку проведення індексації грошових доходів населення свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених Постановою №1013, з 1 грудня 2015 року діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Внаслідок цих змін Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття "базовий місяць" і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.
Для проведення індексації з 1 грудня 2015 року замість терміну "базовий місяць" використовується поняття "місяць підвищення доходу", яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 1 грудня 2015 року.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття "місяць підвищення доходу" від терміну "базовий місяць", позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Водночас вилучення терміну "базовий місяць" та запровадження поняття "місяць підвищення доходу" не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у "базовому місяці", так і у "місяці підвищення доходу" індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 1 грудня 2015 року не прив'язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.
Із 1 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Системний спосіб тлумачення приписів Постанови №1013, у взаємозв'язку із запровадженими нею змінами до пунктів 5, 102 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, дають суду підстави дійти висновку про те, що для проведення подальшої індексації грошового забезпечення відповідачу з 1 грудня 2015 року належало переглянути "базовий місяць", визначений за старими правилами, змінивши його на "місяць підвищення доходу", тобто на місяць останнього підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, займаною позивачем.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 04.04.2023 за №300/5628/21.
На тлі цього слід зауважити, що на час виникнення спірних правовідносин (2016-2018 роки) схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 за №1294.
Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року.
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося. Такий змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.
З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, слід дійти висновку про те, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період із 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року.
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26.02.2022 у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20, від 04.04.2023 за №300/5628/21 та інших, стосовно тлумачення у подібних правовідносинах пунктів 2, 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення при розв'язанні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Виходячи з наведеного слід погодитися із висновком суду першої інстанції про необхідність визначення січня 2008 року базовим місяцем для обчисленні індексу споживчих цін з метою визначення і нарахування індексації грошових доходів позивача за період з 01.01.2016 по 27.05.2016.
Стосовно дискреційних повноважень, то Верховний Суд неодноразово зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
На основі усталеної практики тлумачення поняття дискреційних повноважень та з огляду на об'єкти, підстави й умови для проведення індексації, що встановлені статтями 2, 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пунктами 11, 2, 5, 102 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, колегія суддів доходить висновку про те, що повноваження Військової частини НОМЕР_1 стосовно визначення січня 2008 року місяцем підвищення доходу ОСОБА_1 , за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за спірний період із 01.01.2016 по 27.05.2016, не є дискреційними.
Вказане пояснюється тим, що місяць підвищення доходу для такої індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займав позивач. Відповідно зростання інших постійних складових грошового забезпечення, без підвищення таких ставок (окладів), не має наслідком зміну місяця підвищення доходу позивача. Відтак відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць місяцем грошового доходу, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займав позивач.
У випадку ОСОБА_1 законодавець установив один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки Військової частини НОМЕР_1 - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101 відсоток - по 01 січня 2016 року та в розмірі 103 відсотки - з 01 січня 2016 року. Отже, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, серед іншого, у постановах від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, стосовно трактування дискреційних повноважень державного органу у випадку визначення місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Повертаючись до фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції, ОСОБА_1 протягом спірного періоду проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою від 20.02.2025 за №151/163 щодо грошового забезпечення з 01.01.2016 по 27.05.2016, позивачу з січня 2016 по травень 2016 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.15).
З огляду на таке, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідачем протиправно не враховано вимоги Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078, що призвело до необґрунтованого висновку про неможливість визначення січня 2008 року базовим місяцем для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період.
У частині позовних вимог про одночасну компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за №44 (надалі по тексту також - Порядок №44), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону №1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 у справі №160/10789/22 та від 30.04.2024 у справі №360/700/23, від 08.05.2025 у справі №380/6610/24.
Водночас у іншій частині позовних вимог колегія суддів звертається до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 за №2050-III (надалі по тексту також - Закон №2050-ІІІ), яким врегульовано питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 за №159, якою затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" (надалі по тексту також - Порядок №159), положення якого відтворюють положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, водночас законодавець пов'язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №520/2020/19 та від 25.03.2023 у справі №400/8389/21, від 24.07.2024 у справі №520/2674/2020 та від 31.07.2024 у справі №480/1704/19.
Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Тобто, для проведення компенсації обов'язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
У цій справі спір також стосується компенсації втрати частини доходів через порушення строку виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати включно.
Разом із тим, на виконання рішення суду першої інстанції у цій справі ще не мало місце нарахування індексації грошового забезпечення та її фактична виплата.
Враховуючи, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у цій частині, на переконання колегії суддів, є передчасним.
Аналогічні правовідносини, пов'язані з визначенням наявності права на компенсацію у випадках, коли суми нараховані, але фактично не виплачені, були предметом розгляду Верховного Суду.
У постановах від 08.12.2025 у справі №420/13975/24, від 31.03.2026 у справі №420/30633/24, аналізуючи положення Закону №2050-III та Порядку №159, Суд зазначив, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація:
нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу;
має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу;
відповідно до статті 4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.
Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.
Законодавець чітко визначив, що обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді останній набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов'язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.
Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов'язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов'язку.
Виходячи з викладеного, враховуючи вищенаведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб'єктом владних повноважень відповідного обов'язку.
Встановлені Законом №2050-III умови щодо виплати компенсації є імперативними. Відтак покладання на суб'єкт владних повноважень обов'язку з нарахування компенсації до моменту фактичного погашення заборгованості не лише суперечило б закону, а й порушувало б установлений державою механізм здійснення виплат. В умовах воєнного стану такий підхід є необхідним для дотримання справедливого балансу між інтересами особи та забезпеченням стабільності бюджетної системи країни, що є частиною питання національної безпеки.
Суд наголошує, що відмова у задоволенні позову з наведених підстав не означає заперечення права позивача на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості.
Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов'язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов'язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).
За частиною 1 статті 317 Кодексу, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За частиною 2 статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України).
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення через неправильне застосування норм матеріального права, котре слугувало формуванню помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про одночасну компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, підлягає скасуванню.
В решті суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених учасниками справи, та з додержанням норм матеріального та процесуального права, відтак підстави для його скасування чи зміни у цій частині відсутні.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 6 статті 139 КАС України).
Перерозподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
При вирішенні питання щодо перерозподілу судових витрат суд зазначає, що ОСОБА_1 на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
Матеріали справи позбавлені будь-яких доказів про понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх перерозподілу.
Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 у справі №320/13083/25 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.05.2016 відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 за №1282-XII, "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078, з визначенням місяця, в якому відбулось підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 27.05.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 за №1282-XII, "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя Чуприна О.В.
Суддя Безименна Н.В.
Суддя Файдюк В.В.