Справа № 620/2792/26 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА
03 червня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівської окружної прокуратури на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Чернігівської окружної прокуратури до Комунального закладу "Чернігівський ліцей" Чернігівської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2026 року до Чернігівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Чернігівської окружної прокуратури до Комунального закладу "Чернігівський ліцей" Чернігівської обласної ради, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Комунального закладу «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, випускникам закладу 2024 - 2025 років із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- зобов'язати Комунальний заклад «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради вчинити дії щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, випускникам закладу 2024 - 2025 років із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у розмірі 19 176 грн кожному.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року позовну заяву Чернігівської окружної прокуратури до Комунального закладу «Чернігівський ліцей» Чернігівської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Відмова мотивована тим, що обраний прокурором спосіб звернення до суду не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого «загального нагляду» (нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами).
Також суд першої інстанції вказав про те, що прокурор не дотримався порядку звернення до суду відповідно до статті 23 Закону № 1697-VII, а отже не довів та не обґрунтував підстав для представництва, що виключає наявність підстав для його представництва інтересів держави у суді. Відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню, у відповідності до пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі № 620/2792/26 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»), внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи (систематичність протиправної поведінки відповідача, що створює ризик порушення прав невизначеного кола осіб із числа соціально вразливої категорії дітей), неправильному тлумаченні змісту поняття «інтерес держави» у спірних правовідносинах (без врахування загальнодержавних пріоритетів, національних та міжнародних стандартів), а також порушенням норм процесуального права (ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2026 року та від 28 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідачем не подано відзиву на апеляційну скаргу.
За наслідком перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повертаючи позовну заяву, суд застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі №340/11/23, яка є релевантною до спірних правовідносин і має бути врахована відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
У вказаній постанові Верховний Суд вирішував питання наявності у прокурора права на звернення до суду з позовом в порядку процесуального представництва в суді інтересів держави в особі Петрівської селищної ради, зокрема, її структурного підрозділу - Служби у справах дітей - для захисту інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у зв'язку із неналежним виконанням Відділом освіти Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області вимог статті 8 Закону № 2342-IV щодо ненарахування та невиплати випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги упродовж 2021 та 2022 років.
Верховний Суд здійснивши детальний аналіз законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді, дійшов висновку про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому зауважено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб'єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
За висновком Верховного Суду, невід'ємною складовою державної соціальної політики є забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яка спрямована на захист прав та інтересів таких дітей, утвердження рівних можливостей цих дітей з іншими категоріями осіб у сфері освіти, охорони здоров'я та інших соціальних сферах, зокрема шляхом створення умов для повноцінного та всебічного розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечення їх благополуччя через відповідні механізми запроваджені державою.
Захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування як сукупності інтересів невизначеного, широкого кола осіб, є невід'ємною частиною інтересів держави з огляду на її гуманітарні, моральні, соціально-економічні та правові обов'язки перед своїми громадянами, та повинен здійснюватися насамперед профільними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду звертав увагу на те, що спеціальним законодавством, яким регулюються правові основи діяльності органів і служб у справах дітей, на які покладається здійснення соціального захисту не передбачено права такої служби на оскарження в судовому порядку рішень, дій (бездіяльності) іншого суб'єкта владних повноважень, якому державою делеговано функцію розпорядника бюджетних коштів на забезпечення діяльності тих навчальних закладів, де проходили навчання діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які вказані прокурором у позовній заяві, у зв'язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.
У контексті наведеного, Верховний Суд наголосив на тому, що інтерес держави у сфері охорони дитинства - це публічний інтерес в широкому його розумінні (тобто інтерес щодо чітко невизначеного широкого кола осіб), натомість індивідуально виражені права чи інтереси конкретних осіб не можуть захищатись прокурором в обраний ним спосіб шляхом представництва інтересів держави, оскільки публічний інтерес складається з інтересів держави, її органів і посадових осіб, а також інтересів суспільства, тоді як приватний інтерес це завжди інтерес окремої особи.
Насамкінець, Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 у справі № 340/11/23 дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб звернення до суду з посиланням на перший виключний випадок (якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження) не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.
Стосовно відсутності органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження на захист інтересів, зокрема, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, то Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до Закону України від 24.01.1995 № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, Служба у справах дітей бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів, зокрема стосовно соціального захисту дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа.
Отже, на території відповідної територіальної громади вказані повноваження здійснює Служба у справах дітей відповідної міської / селищної ради.
Крім того, Верховний Суд висловив позицію, що повноваження щодо виплати спірної одноразової грошової допомоги державою делеговані навчальним закладам, у яких навчаються діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного суду від 05.06.2019 у справі № 158/1684/16-а, від 28.01.2021 у справі № 164/1907/16-а.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, слід зазначити, що зміст поданої прокурором позовної заяви в інтересах держави у цій справі зводиться до необхідності захисту індивідуально виражених прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту у зв'язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що у спірних правовідносинах релевантними є висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що викладені у постанові від 19.03.2024 у справі № 340/11/23, згідно з якими обраний прокурором спосіб звернення до суду не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами.
З огляду на викладене, у цій справі прокурор фактично звернувся не в інтересах держави, а в інтересах громадян (дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування), що не передбачено Конституцією України. Отже, прокурор не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.
У обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 12 травня 2026 року у справі № 120/392/26.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-154, 242, 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Чернігівської окружної прокуратури залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
О.М. Кузьмишина