Справа № 11-cc/824/4139/2026 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер: № 758/5892/26
20 травня 2026 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючої судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засіданняОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року, -
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 14.04.2026 року задоволено клопотанняначальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ ГУ НП в місті Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025100160000046 від 04.12.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України та накладено арешт на майно, вилучене 08.04.2026 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон Samsung S9+ IMEI 1 НОМЕР_1 , з сім карткою;
- оголошення № 08/3474 від 29.02.2016 року на 1 арк.;
- повідомлення про знахідку майна (земельної ділянки) від 26.02.2016, вх. № 08/333 на 2 арк.;
- заяву в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 01.12.2015, вх. № 08/п-11733 на 1 арк.;
- заяву в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 01.12.2015, вх. № ОП/П-30332 на 1 арк.;
- заяву в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 07.12.2015, вх. № 08/п-11990 на 1 арк.;
- заяву № 131 від 04.03.2016, вих. № 055- 11114 на 8 арк.;
- повідомлення про знахідку безхазяйної землі у межах адміністративно-територіальної одиниці Деснянського району м. Києва від 24.08.2016 на 3 арк.;
- відповідь КП « Київзеленбуд » від 07.04.2017 № 148-03/05-1188 на 2 арк.;
- запит від 10.03.2017 на 1 арк.;
- доручення-звернення конституційного власника - громадян України, жителів м. Києва від 10.03.2017 року на 1 арк.;
- звернення від 14.03.2017 на 2 арк.;
- відповідь Міністерства екології та природних ресурсів України на 2 арк.;
- заяву-повідомлення від 23.07.2019, вх. № 07-1068 на 5 арк.;
- відповідь Держгеокадастру від 31.07.2019 № П-514/0-543/6-19 на 4 арк.;
- відповідь Держгеокадастру від 17.09.2019 № ПІ- 221/0-221/0/43-19 на 2 арк.;
- відповідь Держгеокадастру від 01.10.2019 № ПІ- 235/0-235/0/43-19 на 2 арк.;
- фотокартки з помітками щодо виділення земельних ділянок на 28 арк.;
- звернення на 12 арк.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 та власник майна ОСОБА_6 звернулися до суду з окремими апеляційними скаргами.
Представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 14.04.2026 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання начальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ ГУ НП в місті Києві ОСОБА_8 про арешт майна.
Мотивуючи апеляційні вимоги апелянт зазначає, що до матеріалів клопотання про накладення арешту долучено постанову від 08.04.2026 року про визнання предметів речовими доказами та передання їх на відповідальне зберігання. Даною постановою зазначено перелік майна, яке слідчий визнав речовими доказами, при цьому не зазначивши яке доказове значення воно має для кримінального провадження, та якими саме відомостями, що в них містяться, підтверджується вина підозрюваної.
Зауважує, що під час судового засідання слідчий повідомив, що має намір звертатися до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до інформації, що міститься в мобільному телефоні, однак станом на 19.04.2026 року сторона обвинувачення не зверталась до слідчого судді з таким клопотанням.
Додатково слід зазначити, що санкція статті кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_6 , не передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Звертає увагу, що стосується документів, які були вилучені під час обшуку і на яке було накладено арешт, слідчий може їх завірити належним чином, і передати на відповідальне зберігання підозрюваній. У разі виникнення необхідності перевірки на відповідність, суд має право витребувати оригінали документів у особи, якій було надано документи на відповідальне зберігання.
Власник майна ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі також просить скасувати ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 14.04.2026 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання по накладення арешту на майно і зобов'язати уповноважених осіб органу досудового розслідування негайно повернути вилучене майно.
Мотивуючи апеляційні вимоги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вказує, що слідчим суддею було накладено арешт на вилучені оригінали листів Департаменту земельних ресурсів КМДА та Держгеокадастру , водночас, саме ці документи є головними виправдувальними доказами, оскільки саме вони підтверджують відсутність у спірної землі статуту ПЗФ в реєстрах.
Крім того, власник майна наголошує, що було безпідставно накладено арешт на мобільний телефон, який їй належить на праві приватної власності та є єдиним засобом зв'язку. Слідчим не наведено жодного обґрунтування, яким чином особистий мобільний телефон може містити сліди «самовільного будівництва» у 2016-2019 роках.
В судове засідання прокурор, представник чи власник майна не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату та час призначеного судового розгляду. Разом з тим, від прокурора надійшли заперечення, в яких остання просила в тому числі і проводи розгляд апеляційних скарг без її участі. Водночас, від представника ОСОБА_7 надійшло клопотання, в якому остання просила провести розгляд апеляційних скарг за її відсутності, а власниця майна ОСОБА_6 направила клопотання, в якому просила відкласти розгляд її апеляційної скарги, однак причина за якої остання просила відкласти, на думку колегії суддів є неповажною.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за відсутності прокурора, власника майна та представника, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, що слідчим відділенням відділу поліції в річковому порту Київ ГУ НП в місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025100160000046 від 04.12.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України.
Досудовим розслідуванням зазначено, що приблизно у 2016 році, більш точний час не встановлено, у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , виник злочинний умисел, спрямований на самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,6583 га, розташованої у Деснянському районі м. Києва поблизу озера «Алмазне», а також здійснення самовільного будівництва на ній будівель, з метою подальшого проживання у них та ведення домашнього господарства.
Реалізуючи свій злочинний умисел, усупереч зазначеним нормам законодавства, не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу у власність чи надання у користування земельної ділянки, з прямим умислом та корисливим мотивом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у період з 2016 року по серпень 2017 року, більш точний час не встановлено, ОСОБА_6 , без відповідних дозвільних та правовстановлюючих документів, самовільно зайняла земельну ділянку особливо цінних земель природо-заповідного фонду площею 0, 6583 та, яка заходиться за координатами 50.516940, 30.656090, у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:212:0008, площею 96,2065 та, та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради , розташовану в Деснянському районі м. Києва поблизу озера « Алмазне » на території ландшафтного заказника місцевого значення « Троєщинські луки », огородивши її парканом з металевої сітки, де в період з 2019 року по 2021 рік здійснила самовільне будівництво будівель, а саме: будинку площею 0,0021 га. (№1), будинку площею 0,0037 га (№2), гараж площею 0,0032 га (№3).
Таким чином, ОСОБА_6 самовільно збудувала будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці площею 0, 6583 га, яка віднесена до особливо цінних земель природо-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення « Троєщинські луки » та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради , чим спричинила територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради майнову шкоду на суму 4 476 058, 38 грн.
08.04.2026 року на підставі ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_10 у помешканні ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 проведено обшук.
В ході проведення вказаного обшуку вилучено мобільний телефон Samsung S9+ IMEI НОМЕР_1 , з сім карткою, та документи, а саме: оголошення № 08/3474 від 29.02.2016 року на 1 арк., повідомлення про знахідку майна (земельної ділянки) від 26.02.2016, вх. № 08/333 на 2 арк., заява в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 01.12.2015, вх. № 08/п-11733 на 1 арк., заява в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 01.12.2015, вх. № ОП/П-30332 на 1 арк., заява в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 07.12.2015, вх. № 08/п-11990 на 1 арк., заява № 131 від 04.03.2016, вих. № 055-11114 на 8 арк., повідомлення про знахідку безхазяйної землі у межах адміністративно-територіальної одиниці Деснянського району м. Києва від 24.08.2016 на 3 арк., відповідь КП « Київзеленбуд » від 07.04.2017 № 148-03/05-1188 на 2 арк., Запит від 10.03.2017 на 1 арк., Доручення-звернення конституційного власника - громадян України, жителів м. Києва від 10.03.2017 на 1 арк., звернення від 14.03.2017 на 2 арк., відповідь Міністерства екології та природних ресурсів України на 2 арк., заява-повідомлення від 23.07.2019, вх. № 07-1068 на 5 арк., відповідь Держгеокадастру від 31.07.2019 № П-514/0-543/6-19 на 4 арк., відповідь Держгеокадастру від 17.09.2019 № ПІ-221/0-221/0/43-19 на 2 арк., відповідь Держгеокадастру від 01.10.2019 № ПІ-235/0-235/0/43-19 на 2 арк., фотокартки з помітками щодо виділення земельних ділянок на 28 арк., звернення на 12 арк.
08.04.2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України.
08.04.2026 року першим заступником начальника відділу - начальником слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 винесено постанову про визнання вищевказаного майна речовими доказами у справі.
09.04.2026 року (клопотання датовано 08.04.2026 року) начальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ ГУ НП в місті Києві ОСОБА_8 за погодженням із прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025100160000046 від 04.12.2025 року, на майно, вилучене 08.04.2026 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон Samsung S9+ IMEI 1 НОМЕР_1 , з сім карткою;
- оголошення № 08/3474 від 29.02.2016 року на 1 арк.;
- повідомлення про знахідку майна (земельної ділянки) від 26.02.2016, вх. № 08/333 на 2 арк.;
- заяву в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 01.12.2015, вх. № 08/п-11733 на 1 арк.;
- заяву в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 01.12.2015, вх. № ОП/П-30332 на 1 арк.;
- заяву в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 07.12.2015, вх. № 08/п-11990 на 1 арк.;
- заяву № 131 від 04.03.2016, вих. № 055- 11114 на 8 арк.;
- повідомлення про знахідку безхазяйної землі у межах адміністративно-територіальної одиниці Деснянського району м. Києва від 24.08.2016 на 3 арк.;
- відповідь КП « Київзеленбуд » від 07.04.2017 № 148-03/05-1188 на 2 арк.;
- запит від 10.03.2017 на 1 арк.;
- доручення-звернення конституційного власника - громадян України, жителів м. Києва від 10.03.2017 року на 1 арк.;
- звернення від 14.03.2017 на 2 арк.;
- відповідь Міністерства екології та природних ресурсів України на 2 арк.;
- заяву-повідомлення від 23.07.2019, вх. № 07-1068 на 5 арк.;
- відповідь Держгеокадастру від 31.07.2019 № П-514/0-543/6-19 на 4 арк.;
- відповідь Держгеокадастру від 17.09.2019 № ПІ- 221/0-221/0/43-19 на 2 арк.;
- відповідь Держгеокадастру від 01.10.2019 № ПІ- 235/0-235/0/43-19 на 2 арк.;
- фотокартки з помітками щодо виділення земельних ділянок на 28 арк.;
- звернення на 12 арк.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 14.04.2026 року вказане клопотання прокурора задоволено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).
Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказаний мобільний телефон та документи, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на вищевказаний мобільний телефон та документи, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.
Прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження висновку про відповідність майна ознакам речових доказів.
Як вбачається зі змісту клопотання, прокурор зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, всупереч доводам представника.
Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінальних проваджень та попередньою кваліфікацією вчинених кримінально-протиправних діянь.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено їх відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного посилання апелянта на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки слідчим надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що вищезазначене майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.
Слід зазначити, що у даному провадженні арешт майна накладено з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, що по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
А тому доводи авторів апеляційних скарг про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, не є переконливими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, колегія суддів звертає увагу власника майна та представника, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційних скарг.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 395, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року, якою задоволено клопотання начальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ ГУ НП в місті Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025100160000046 від 04.12.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України та накладено арешт на майно, вилучене 08.04.2026 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон Samsung S9+ IMEI 1 НОМЕР_1 , з сім карткою;
- оголошення № 08/3474 від 29.02.2016 року на 1 арк.;
- повідомлення про знахідку майна (земельної ділянки) від 26.02.2016, вх. № 08/333 на 2 арк.;
- заяву в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 01.12.2015, вх. № 08/п-11733 на 1 арк.;
- заяву в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 01.12.2015, вх. № ОП/П-30332 на 1 арк.;
- заяву в порядку ст. 118 Земельного кодексу України від 07.12.2015, вх. № 08/п-11990 на 1 арк.;
- заяву № 131 від 04.03.2016, вих. № 055- 11114 на 8 арк.;
- повідомлення про знахідку безхазяйної землі у межах адміністративно-територіальної одиниці Деснянського району м. Києва від 24.08.2016 на 3 арк.;
- відповідь КП « Київзеленбуд » від 07.04.2017 № 148-03/05-1188 на 2 арк.;
- запит від 10.03.2017 на 1 арк.;
- доручення-звернення конституційного власника - громадян України, жителів м. Києва від 10.03.2017 року на 1 арк.;
- звернення від 14.03.2017 на 2 арк.;
- відповідь Міністерства екології та природних ресурсів України на 2 арк.;
- заяву-повідомлення від 23.07.2019, вх. № 07-1068 на 5 арк.;
- відповідь Держгеокадастру від 31.07.2019 № П-514/0-543/6-19 на 4 арк.;
- відповідь Держгеокадастру від 17.09.2019 № ПІ- 221/0-221/0/43-19 на 2 арк.;
- відповідь Держгеокадастру від 01.10.2019 № ПІ- 235/0-235/0/43-19 на 2 арк.;
- фотокартки з помітками щодо виділення земельних ділянок на 28 арк.;
- звернення на 12 арк., - залишити без змін, а апеляційні скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та власника майна ОСОБА_6 , -залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
__________________ ______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4